Бюджетні почерки українських прем'єрів

Вітольд Фокін, а потім і Леонід Кучма намагалися надати економічних змін у країні керований характер, але куди більше все нагадувало некероване падіння. Але якщо Фокін тільки з жахом спостерігав за тим, як у сусідній Росії намагаються перевести соціалістичну економіку на капіталістичні рейки, то Кучма відзначився навіть спробами керувати за допомогою економічних декретів, втім, користі від цього було небагато.

Юхим Звягільський запам'ятався тим, що в 1993-1994 рр. щодня "переверстывал" держбюджет. На столі перед ним лежала величезна "шахматка", за якою він регулював фінансові потоки. Завершилося все кримінальною справою у зв'язку з затерявшимися 200 тис. т авіагасу, втечею і багаторічним сидінням в Ізраїлі в очікуванні прощення батьківщини, яке відбулося в 1997-м.

Суворіше з бюджетною дисципліною стало в 1995-му, коли уряд очолив виходець із спецслужб Євген Марчук. Він особливими бюджетними трюками не запам'ятався, більше того, в цей час вперше вдалося зупинити жахливе зростання бюджетного дефіциту. У той же період у країну стали надходити перші фінансові ресурси від міжнародних організацій, зокрема МВФ. Спочатку кредит на $392 млн, а потім перша кредитна лінія stand-by на $1,57 млрд. Не виключено, що бюджетна дисципліна, внедрявшаяся при Марчука, була багато в чому обумовлена розуміємо наслідків хаосу в звітності при необхідності тримати відповідь перед серйозними кредиторами.

Свій яскравий слід залишив наступний глава уряду - темний геній бюджетного процесу Павло Лазаренко. Він взявся за активну експлуатацію такої благодатної теми, як держпідтримка галузей через різні держпрограми. На потоках сиділи люди, уповноважені на повернення частини отриманого готівкою або на зазначені рахунки. Часто схеми були пов'язані з близькою для Лазаренка аграрною сферою. Хоча основний "заробіток" у ті часи був пов'язаний з поставками імпортного газу через заплутану мережу взаємозаліків і бартерних поставок, якою займалася майбутній двічі прем'єр-міністр Юлія Тимошенко.

У цьому громаддя справ прем'єр-міністру було не до бюджетної стабільності. Незважаючи на те що ще на самому початку своєї каденції уряд Лазаренка отримало майже $900 млн від МВФ з умовою зниження інфляції і бюджетного дефіциту. Цілком традиційно для України умови виконані не були і фінансування припинилося.

Наступний прем'єр Валерій Пустовойтенко отримав пост напередодні світової кризи, який майже зупинив експорт металу, що обрушило зовнішньоторговельний баланс, а потім і курс гривні. В цей же час МВФ виділив українському уряду черговий stand-by, тепер вже на $2,2 млрд - під гарантії зниження інфляції (тобто все те ж скорочення дефіциту держбюджету), а також під дерегуляцію бізнесу і реформи в енергетиці та пенсійної системи.

Тоді ж набрав розмаху такий метод поповнення бюджету, як затримка компенсації ПДВ компаніям-експортерам.

Віктор Ющенко взявся за бюджетний процес серйозно. Він відкликав з Верховної Ради майже готовий документ і переробив його: включив до держбюджету кошти бюджетних організацій, тобто провів консолідацію державних фінансів, що збільшив доходну частину і дозволило централізовано керувати витратами. Акцент був зроблений на збалансованості дохідної і видаткової частини.

Прем'єра в чому пощастило - економічне зростання, яке намітилося набирав обертів. Відновився експорт гірничо-металургійного комплексу, сільське господарство за рік додало 35%. В цей же час вдалося закрити частина бартерних схем в енергетиці, що додало податкові збори. В результаті вийшов перший профіцитний бюджет в історії країни, мінімальна інфляція, стабільний курс гривні і приріст зарплат на третину в приватному секторі (зарплата бюджетникам була заморожена).

Наступник Ющенка Анатолій Кінах зміг повторити його досягнення - зверстати профіцитний бюджет 2002 р. Дохідної частини допоміг тривале зростання економіки і одночасне незбільшення соціальних виплат. Але запам'ятався Кінах іншим, як змінив його на посту прем'єра Віктор Янукович. По-перше, як гриби після дощу почали з'являтися зони вільної торгівлі і території пріоритетного розвитку з пільговим оподаткуванням. Фактично це була "схема Лазаренка навпаки" - за рахунок податкових пільг гроші просто не доходили до бюджету, а не вимивалися з нього. По-друге, пішла велика приватизація "під конкретних покупців". Металургійні підприємства, кар'єри і шахти, гірничо-збагачувальні комбінати - все йшло в потрібні руки за безцінь. А практика різкого розбалансування фінансової кошторису повернулась у 2004-му, коли під вибори президента придумали платити надбавку до пенсії і держбюджет.

Від траншу до виборів

Останні 11 років на формування бюджету впливають два ключових фактори: президентські або парламентські вибори та можливість отримати транш МВФ для збалансування бюджету після передвиборної лихоманки. Характерно, що після отримання першої або максимум другої порції траншевых грошей у "клієнта" обов'язково трапляється зрив, і західне фінансування припиняється. Разом з цим відчувається дефіцит можливостей для зростання доходів - інвестиції не дозволяють забезпечити приріст виробництва поряд з невиправданим збільшенням соціальних виплат ("Юлина", а потім і "Вітіна" тисяча тощо).

Таким були бюджетів Юрія Єханурова і Віктора Януковича, Юлії Тимошенко та Миколи Азарова.

Характерна коригування бюджету сталася в 2013 р., коли фактичним автором цієї кошторису був Сергій Арбузов. У цей час вдалося домовитися про заміну кредитів МВФ на "російські гроші" - мова про позику з Росії в $3 млрд. До цього часу повністю відродилася лазаренківська система державних програм з повноцінним бюджетним фінансуванням.

Останні три бюджету зберегли всі традиційні риси своїх попередників, але при цьому з'явилося і щось нове - вимушене збільшення військових витрат.