З двома шийками. Чому українцям не варто переживати через Кримського моста
Урочисте відкриття мосту обставлено з усім супутнім пафосом - особиста участь Путіна, загальне тріумфування, мотопробіг, піротехніка та урочистий концерт в Керчі. Правда, відкриття навіть не половинчасте, а де-то 33-відсоткове - запускають лише автомобільний рух і то тільки для легкових автомобілів, для вантажного та залізничного міст ще не готовий. Тим не менше така поспіх росіян цілком зрозуміла, тут і туристичний сезон на носі, і інавгурація тільки відгриміла, і відзвітувати про дострокове виконання плану цілком у традиціях радянської імперії, до якої нинішня путінська Росія відчуває стійкі ностальгічні сентименти.
Нам же, за великим рахунком, до всієї цієї пропагандистської галасу великого діла немає, чого, на жаль, не скажеш про сам факт будівництва мосту. Мало того, що російська "будівництво століття" ведеться на нашій території, так ще й загрожує величезними збитками для українського азовського судноплавства. Багато хто в Україні з числа проросійських і "ватних" навіть дозволяють собі говорити про якійсь точці неповернення, мовляв, Кримським мостом Росія навічно прив'язала до себе окуповану територію і не піде звідти ні за що і ніколи. Ми, зрозуміло, на цей рахунок думаємо дещо інакше. Раніше чи пізніше, але Москві доведеться Крим Україні віддавати, і Кримський міст, як нам здається, послужить у питанні повернення півострова законному власнику хорошу службу. При всіх очевидних проблеми, які створює нам Кримський міст, можна знайти в його існування і позитивну сторону.
Але про це трохи пізніше, спершу не можна не відзначити один досить красномовний і показовий момент. Володимиру Володимировичу навряд чи варто було б занадто активно особисто піаритися на темі будівництва мосту в Крим, адже якщо зовсім трохи озирнутися назад в історію, то спливає певна спадкоємність. На цьому ж самому місці міст в Крим до Путіна будували тільки дві людини - Адольф Гітлер і Йосип Сталін. І якщо останнього Путін дозволяє собі публічно хвалити за "ефективні менеджерські якості", а придворні телевізійні підлабузники навіть безпосередньо порівнюють двох "великих російських правителів", то спадкоємність нинішнього російського вождя з німецьким фюрером повинна бути для Володимира Володимировича не дуже схвальної. Як-ніяк, з цим не дуже стикуються мантри релігійного победобесия. Проте історія з мостом в черговий раз ріднить сьогоднішнього російського президента з тиранами щодо недалекого минулого.
Однак повернемося до Кримського мосту і того, що він означає для України. Крим, як відомо з шкільного курсу географії, відноситься до числа тих півостровів, які дуже мало відмінні від власне островів. З материком Крим з'єднує вкрай вузький перешийок суші. У військовому відношенні це означає, що, з одного боку, в Криму дуже зручно захищатися від ворога, настає з континенту, з іншого ж боку, всяк, який опинився в Криму без контролю над величезним масивом континентальної української території (як це і сталося з Росією після анексії півострова), знаходиться у своєрідному мішку, практично в блокаді. Завозити що-небудь в Крим дорого, складно і довго, так само як і вивозити.
У Кремлі складність ситуації прекрасно розуміли ще в 2014-му, звідси і нереалізовані мрії про "Новоросію від Луганська до Одеси" та про сухопутному коридорі в Крим, і більш реалістичні плани будівництва Кримського мосту.
І тепер, коли міст практично збудований, проблему блокади Криму Москва більш-менш вирішила, але паралельно створила собі іншу проблему. Всяка медаль, як відомо, має дві сторони. До будівництва моста Крим представляв собою стандартну пляшку з єдиним закритим тысячекилометровой української "пробкою" шийкою, з якої окупантам просто нікуди було тікати, то тепер окупований півострів став пляшкою з двома шийками. По суті Путін сам створив для свого військового контингенту і своїх колаборантів шляхи для відступу або навіть втечі з Криму. А це вже якось зовсім не в дусі ефективного сталінського менеджменту в стилі "ні кроку назад", але багато в чому в інтересах України.
А тепер уявіть собі, що Росії необхідно терміново йти з Криму. З кораблями Чорноморського флоту і авіацією все більш-менш зрозуміло і проблем бути не повинно - у них завжди є можливість швидко покинути півострів, але як забирати військових, які не влізуть на кораблі і літаки, а також їх сім'ї, чиновників, поліцейських та інших колаборантів, кому в Україні нічого, крім в'язниці, не світить. А до них додадуться ще й тисячі простих ватников і носіїв "російськомовної щелепи", які щиро вірять в кривавих карателів, "бандерівців" і "правосеков". Останні будуть готові пішки йти в Росію, лише б не опинитися "розіп'ятими в трусиках" десь на шляху прямування "поїздів дружби" зі Львова.
І ось тут Кримський міст послужить для України хорошу службу. Відстань до руського берега відносно невелика, і завдяки мосту, хоч пішки, хоч на возі, хоч на гироскутере маса кримської вати отримає шанс уникнути українського правосуддя. Після чого українські сапери будуть мати відмінну можливість повправлятися у підриві і демонтаж складних залізобетонних конструкцій. Таким чином і азовське судноплавство буде відновлено в повному обсязі, і вся кримська "вата" позбудеться шансу повернутися назад.