Бунт Прігожина – лише перша серія в серіалі про розвал путінської Росії, - експерт
Похід Прігожина на Москву перервався, тому що ватажок вагнерівців повів себе, як барига. Тим не менш це початок кінця путінської Росії
Про це заявив політичний експерт Олексій Голобуцький.
"Фінал несподіваний, але прогнозований. Пригожин, довівши ситуацію до кипіння, на самому її піку виторгував для себе необхідні умови і дав задню. Пригожин повівся як барига, а не як опозиційний лідер чи представник інтересів простих солдатів. Схоже на те, що це була лише перша серія в цьому кумедному серіалі, фінал якого показав, що Путін – ніякий не диктатор, а наляканий, несміливий і пристаркуватий керівник держави, яка з кожним днем котиться у прірву. Бунт Прігожина — початок кінця", — заявив Голобуцький.
Він зазначив, що конфлікт між керівником ПВК "Вагнер" Прігожиним і міністром оборони рф Шойгу виник ще за часів Сирійської кампанії і носить системний і постійний характер. Із новою силою він спалахнув на початку літа 2023 року.
"Це конкурентна боротьба за ресурс державних коштів. Пригожин розраховував здобути більше повноважень і можливостей від Путіна за сумнівну перемогу в Бахмуті. Ймовірно, це мав бути доступ до державних ресурсів (в'язниці, держзамовлення, військові склади). Шойгу як конкурент Прігожина постійно перекривав "кисень" і поставив його в жорстку залежність від МО РФ. У головного вагнерівця забрали можливість забирати людей із в'язниць. Обмежили забезпечення снарядами та технікою. Відносна незалежність та мобільність вагнерівців залишалася лише в грошах (це величезні фінансові потоки, які заробляють вони на контрактах в Африці). Шойгу та Герасимов хотіли накласти свою руку на африканські замовлення та підім'яти всі активи під свій контроль", — зазначив експерт.
За його словами, Пригожин шукав можливості уникнути залежності від Шойгу. Намагався піти у підпорядкування Росгвардії, робив зухвалі заяви з метою залучити підтримку Путіна. Але його не чули. Політичні амбіції і проста манера спілкування зробили Прігожина улюбленцем російського плебсу. Але в Кремлі цього злякалися, бо побачили зростання його політичного впливу.
"Саме це і підштовхнуло його діяти на випередження, поки його остаточно не злили чи ліквідували. Тому він зважився на бунт. А довівши ситуацію до кипіння, на самому її піку виторгував для себе необхідні умови і дав задню. Міф про справедливу силу, яка покарає корупціонерів, фанерних генералів і злочинців, які відправили на смерть понад дві сотні тисяч російських військових, також розвіявся", — констатує Голобуцький.
