"Буки" і С-300 ремонту не підлягають. Чому ми хочемо ЗРК NASAMS і хто нам їх продасть
Угорщина підписала контракт восени 2020 р., перші комплекси NASAMS отримає тільки в 2023 р.
Не так давно на презентації "Візії Повітряних сил-2035" для народних депутатів командувач Повітряними силами генерал Сергій Дроздов заявив про те, що в планах до 2025 р. отримати новий зенітно-ракетний комплекс середньої дальності. При цьому необхідно додати, що, згідно з цим документом, до 2030 р. такими комплексами повинні бути озброєні чотири зенітно-ракетні бригади, а зняті з озброєння, крім "Бука", ще й С-125, С-300П і С-300В.
Нагадаємо, що нині основним таким комплексом є ЗРК "Бук-М1": Україна у своєму розпорядженні мала їх 72 станом на 2016 р. Прийнятий на озброєння радянської армії в 1983-му, він проявив себе якнайкраще під час конфліктів кінця ХХ — початку XXI ст. Так, саме розрахунками грузинських "Буків" були збиті чотири літаки російських ВПС (у тому числі розвідник Ту-22М і три штурмовики Су-25) під час війни 2008 р.
Однак сьогодні очевидно, що ЗРК "Бук" морально і фізично застаріли. І хоча "Укроборонпром" налагодив програму часткової модернізації та капітального ремонту як ракет, так і самого комплексу, однак багато проблем вирішити вже не можна. Взяти закупівлю запасних частин — вже сьогодні нестача елементної бази щодо ряду критичних номенклатур стала майже катастрофічною.
Тому питання заміни і стоїть настільки серйозно. Цікаво зазначити, що військові пропонують закупити 36–40 одиниць, що майже наполовину менше нинішнього парку ЗРК цього типу. Причому як перспективний зразок найчастіше звучить комплекс NASAMS. Створений на основі ракети AMRAAM (AIM-120A) класу "повітря-повітря" на початку 1990-х консорціумом з американської Raytheon і норвезької компанії Kongsberg, комплекс цей сьогодні стоїть на озброєнні в Норвегії, Іспанії, Нідерландах, Фінляндії, Чилі, Індонезії, Омані, Литві та навіть в США (з 2004 р. в складі системи ППО Вашингтона). Він користується досить високим попитом — з останніх контрактів, наприклад, варто відзначити закупівлю партії вартістю близько $1 млрд Угорщиною, яка замінює ними ЗРК "Куб" радянського виробництва.
Дальність ураження повітряної цілі NASAMS становить від 2,5 до 25 км на висотах від 0,03 до 16 км. Захоплення цілі радіолокаційною головкою самонаведення ЗУР відбувається на дистанції до 20 км, після чого здійснюється її активне самонаведення.
Основна тактична одиниця ЗРК NASAMS — батарея. До її складу входять три вогневих взводи (дев'ять пускових установок із загальним комплектом в 54 ракети), об'єднаних в інформаційну мережу таким чином, що кожна з трьох РЛС здатна замінити інші. Командний пункт батареї (розміщується на одному з пунктів управління вогнем) може отримувати цілевказування від вищого штабу і видавати дані про повітряну обстановку на пункти управління вогнем взводів. Варто зазначити, що всі 54 ракети можуть бути випущені по різних цілях протягом 12 секунд.
Наскільки реальною є зараз закупівля Україною таких комплексів, поки незрозуміло. Для нашої країни актуальним залишається питання ціни і питання часу. Наприклад, Угорщина, яка підписала контракт восени 2020 р., перші комплекси отримає тільки в 2023 р. А у нас, наскільки можна судити з відкритих джерел, поки далі обговорень справа не пішла, але ж попереду ще й складна переговорна процедура. Причому, судячи з усього, крім закупівлі комплексів, доведеться окремо вести переговори і з США з приводу закупівлі ракет AMRAAM і AMRAAM-ER для них. Тобто якщо наші військові реально хочуть отримати нові ЗРК, то їм треба вже починати переговори з можливістю укладення контракту у 2022 р.
При цьому абсолютно незрозуміла зацикленість наших військових саме на цьому комплексі, закупівля якого не цілком очевидна, зважаючи на величезну кількість проблем — від небажання західних країн продавати нам летальне озброєння і до питання їх високої вартості.
При цьому є, наприклад, турецький HİSAR-O +, який за схожих з NASAMS характеристиках має можливість перехоплення ракет класу "повітря-земля" і безпілотників. Зрозуміло, що комплекс не доведений до серійного виробництва, проте в умовах турецької військової промисловості, яка швидко розвивається, мова може йти лише про рік-два, і підключення нашої країни на цьому етапі могло б здешевити його купівлю.
А можна подумати про те, що ДКБ "Луч" пропонує на основі напрацювань за програмою "Вільха" за відносно невеликі гроші створити вітчизняний комплекс. Правда, тут знову залишається питання часу, оскільки "Луч" не має досвіду створення саме зенітної ракети, і її доведення може зайняти непробачно багато часу.
Але ж, крім ЗРК середньої дальності, є ще питання про комплекси дальньої дії, яких у нас немає зовсім. Багато розмов точиться про можливу закупівлю американських Patriot, але в наших умовах це малореально, тому що це дуже дорого і навряд чи Вашингтон при всіх союзницьких відносинах дасть дозвіл на їх поставку поза НАТО. Тим більше що існує загроза попадання такої високотехнологічної продукції в руки росіян.