Закляті брати. Як позбутися від російських голосів у головах українців
Уявлення про росіян як про "братній народ" не змогли вибити з українських чубатих голів ні військова агресія, ні окупація частини території, ні інші "принади" російського світу, яких довелося сповна відчути українцям за останні два з половиною роки.
Як показав черговий опитування Центру Разумкова, росіян братами все ще вважає більшість українців, а саме - 51,1%. Протилежної точки зору дотримуються 33,8%, ще 15,2% так і не з'ясували для себе, кому вони брати, а кого ні. На перший погляд, подібні результати шокують, і виглядають як вирок усій інформаційній політиці нашої країни. Адже виходить, що кожен другий українець все ще вірить в повністю пропагандистський постулат про "братні народи", від якого і до путінської мантри "одиннарод" дуже недалеко.
Але, з іншого боку, нічого дивного в таких результатах немає. Так, ще на початку нинішнього року опитування, проведене КМІС, зафіксував ще більш сумну картину. Тоді 67% українців ставилися до росіян в цілому добре або дуже добре, і лише 21,5% погано або дуже погано. У той же час до керівництва Росії (читай персонально до Путіна) ставлення в українців було практично протилежним - лише 8% добре або дуже добре і 80% погано або дуже погано.
Так що, при належному оптимізмі результати відносини українців цілком можна побачити позитивну динаміку. З 67%, ставилися до росіян добре, за рік залишилося лише 51% прихильників "східнослов'янського братерства". При цьому потрібно робити поправку на аморфність самого терміна "братський народ". Не дивлячись на жахливу знання цього стійкого словосполучення, чіткого розуміння, що ж власне означає поняття "братський народ" і чи є хоч якийсь сенс цим поняттям оперувати, у пересічного українця просто немає та й бути не може. Що може бути критерієм "братства"? Генеалогічна близькість мов? Географічне сусідство? Історична пам'ять про перебування в одній державі? Загальна релігія? Антропологічна схожість? Близькість культур?
Таких критеріїв можна придумати безліч і всі вони не будуть витримувати ніякої критики, так само як і жодної класифікаційної цінності. Філологи приміром лише зовсім недавно прийшли до висновку, що серби, хорвати і боснійці говорять на різних мовах, а не на варіантах одного загального, що не заважала цим "братнім" народам запекло воювати один з одним. Географічне сусідство завжди було лише зайвою причиною для конфліктів, а що стосується історії перебування в одній державі, то в Європі вкрай складно знайти дві сусідні країни, які ніколи в своїй історії не були частина єдиного політичного цілого. Той же Наполеон Бонапарт у відносно недалекому минулому дуже постарався, що б мало не вся Європа відчувала себе братами. Про релігії, як чинник братства, говорити не дуже побожному ХХІ столітті якось зовсім непристойно, тим більше, що в цьому випадку не меншими братами росіян повинні бути цілком собі православні греки і ефіопи, не кажучи вже про болгарах, румунів та сербів.
Загалом ніякої формули "братерства народів" вивести неможливо, та й саме це стійке словосполучення давно пора викинути на смітник історії. Туди, де вже давно спочивають "розвинений соціалізм" і "соціалістичне змагання". При цьому було б непогано, якби подібної точки зору дотримувалися і наші соціологи, а не підсовували людям питання, суть яких кожен може трактувати в міру свого особистого сприйняття неоднозначних понять.
Але, оскільки опитування вже проведено, то повернемося до його результатів. Не дивлячись на деяку позитивну динаміку, українців вірять в існування "братнього російського народу" так і "братніх народів" взагалі все ще критично багато. Більше того, чітко простежується певна тенденція про поганого Путіна і в цілому непоганих братів-росіян, що абсолютно дзеркально активно розкручується зараз російському пропагандистському тези про поганий "київської бендерівської хунті" і в цілому непоганих братських українців, яких просто треба наставити на шлях істинний, що на деякій частині нашої країни відбувається вже давно за допомогою "ополченців", танків і систем залпового вогню.
Причин настільки стійкою любові до "слов'янського братерства" більш ніж достатньо, від інерції мислення, сформованого радянською пропагандою, до результатів роботи нинішньої російської пропаганди, і звичайно ж слабкої ефективності української контропропаганды.
На жаль великого числа українців так і не змогли чітко пояснити кілька простих тез: "братні народи" - це один з постійно повторюваних пропагандистських міфів, не має нічого спільного з реальністю; росіяни в переважній більшості путінські агресивні плани щодо України підтримують, самих українців вважають чимось схожими на людей тільки, якщо ті згодні повністю розчинитися в "російському світі"; сам факт існування української держави для них - лише історичне непорозуміння, яке цілком можна виправити з допомогою непереможною російської армії. І так, повторюся, вважає переважна більшість росіян, незалежно від рівня освіченості і внутреннероссийских політичних уподобань, що підтверджено численними опитуваннями в самій Росії, так і беззастережною підтримкою Путіна, який, якщо хто забув, цілком щиро вважає українців навіть не братнім, а частиною російського народу.
Три цих простих, зрозумілих і абсолютно правдивих тези повинні звучати в Україні постійно на всіх телеканалах, зі сторінок усіх ЗМІ, незалежно від форм власності та особистих поглядів власників медіа. І держава має ресурси, щоб цю задачу вирішити, тим більше, що воєнний час зобов'язує.
На жаль, навіть цілком патріотичні телеканали більше концентруються на внутрішньополітичних скандалах і вскрывании "внутрішніх суспільних виразок", що вже говорити про, наприклад, тому ж "Інтері"... Ось і виходить, що половина українців все ще марить про вічну "братньої любові" і вірить в казки про "добрих росіян".
