Бій з тінню. Чому тіньова економіка дозволить українцям жити, як полякам
Світовий гросбух показав, що Україна займає почесне третє місце в списку держав з високим рівнем тіньової економіки: на 2,38 трлн грн легального реального ВВП припадає 1,1 трлн грн тіньового сектора, який становить понад 45% від офіційного показника. В цьому антирейтингу нас обігнали лише такі країни, як Нігерія (48%) та Азербайджан (67%).
Крім усього іншого, високий рівень тінізації призводить до того, що бюджет недоотримує істотні суми доходів. Так, доходи державного бюджету в 2016 р. були заплановані на рівні 595 млрд грн при прогнозі ВВП в 2,26 трлн грн, тобто планувалося перерозподілити понад 26% валового продукту. Залучення в офіційний економічний обіг тіньових 1,1 трлн грн принесло б у дохідну частину бюджету - плюс 286 млрд грн.
З урахуванням того, що в 2017 р. реальний ВВП складе приблизно 2,8 трлн грн, сукупний економічний потенціал країни, включаючи тіньовий сектор, можна оцінити в 4,1 трлн грн, з яких 1,3 трлн грн - це тінь. Співвідношення білого і чорного на нашій економічної панелі: 68% до 32%.
Зауважимо, що у "сутінкову зону" не входять такі види діяльності, як торгівля наркотиками, проституція та інші протизаконні діяння.
Сума в 1,1 трлн грн - це та тінь, яка працює в тих же сегментах економіки, що й інші законослухняні підприємства. Більше того, часто частину господарського обороту у економічних агентів відбувається легально, а частина немає. Пропорція тут приблизно 40/60 на користь білої частини, що цілком відповідає загальній структурі нашої економіки. Принагідно зауважимо, що грішать тінню практично всі: від малого та середнього бізнесу до великих фінансово-промислових груп.
Малий і середній бізнес бавиться в основному неврахованими доходами і зарплатами в конвертах. Великий - заниженням розміру експортної виручки. У результаті приблизно 90% економічних агентів в Україні працюють з комплексом "порушника закону", підсвідомо розуміючи, що якщо завтра за ними прийдуть, то де-то в глибині душі вони будуть розуміти за що. Звідси випливає і модель поведінки нашого бізнесу: будь-який "злочинець" хоче приховати докази і повернутися на місце злочину. В економіці це трансформується в постійне прагнення підприємців вивести зароблене за кордон і повернутися назад до звичної діяльності.
За підсумками 21 року незалежності Україна увійшла в десятку країн з найбільшим відтоком капіталу: сумарно було виведено за кордон приблизно $167 млрд (за даними неурядової організації Tax Justice Network, яка опублікувала дослідження The Price of Offshore Revisited). Тобто мова йде про виведення за кордон приблизно $8 млрд у рік.
Відомий економіст Ернандо де Сото в своїх роботах по теорії появи і розвитку тіньових ринків фактично описав і сучасний стан економіки України. Правда, варто відзначити, що на відміну від латиноамериканських країн в Україні такі процеси, як урбанізація та поява великих мегаполісів, не відіграють провідну роль у формуванні тіні. Великі українські міста були сформовані ще за часів УРСР і забезпечені достатніми промисловими потужностями для працевлаштування населення. Втім, і у нас по мірі деіндустріалізації реального сектора економіки вивільнилося значна кількість міський робочої сили, одна частина якої припала на трудову еміграцію, а інша була працевлаштована тіньовим сектором економіки. Основна проблема тіньового сектора в українських містах - нездатність місцевої влади надати бізнесу легальні можливості оренди комунальної землі та нерухомості, а також забезпечити вільний підключення до інженерних мереж.
В результаті ми стаємо свідками появи численних "шанхаев" і самозахоплень, про яких зовсім недавно так безсторонньо висловився мер Києва.
У той же час онтологічний замкнутий (хибний) коло тіньової економіки, описаний де Сото, стосовно до України працює на всі сто: поява тіньового сектора послаблює легальний сегмент економіки, який неминуче скорочується. В результаті податковий прес на підприємства, що працюють в білу, посилюється (державі треба ж якось компенсувати скорочення податкової бази). Внаслідок посилення фіскального тиску все нові і нові компанії або йдуть у тінь, або скеровують туди частину своїх господарських операцій. Що, в свою чергу, призводить до чергового збільшення тиску на легальний сектор економіки. І так до тих пір, поки видавлювати вже нічого... Є ще один порочне коло. Збільшення тиску на легальний бізнес приводить до того, що великі компанії намагаються з допомогою політичного лобізму домогтися певних преференцій. Як наслідок, вони починають функціонувати в тепличних умовах, отримуючи суттєву конкурентну перевагу порівняно з іншими підприємствами, у першу чергу малого і середнього бізнесу. Останні, щоб хоч якось утриматися на плаву, знову-таки змушені йти в тінь. Виграти конкурентну боротьбу з великим бізнесом у легальному сегменті вони вже не в силах. У підсумку отримуємо неефективну і неконкурентну економіку, яку розділяють між собою декілька монопольних ФПГ. Серед інших побічних ефектів: скорочення прямих іноземних інвестицій, падіння продуктивності праці. В Україні більше половини легального сектору займають або державні монополії, або приватні фінансово-промислові групи.
Базові ознаки моделі тіньового ринку за Ернандо де Сото: якщо заплатиш всі офіційні податки і платежі, ти банкрут. Таким чином, перед нами майже точний зліпок сучасного стану української економіки.
Для уряду тут міститься дуже простий висновок: високі транзакційні витрати штовхають бізнес у тінь. Витягнути його назад, на світло, з допомогою репресій не вдасться.
Для детінізації економіки потрібно просто ці самі транзакційні витрати знизити до того рівня, який виплачується підприємцями за "дах" і можливість ведення бізнесу в тіньовому секторі. Тільки тоді їм стане вигідно вийти на світло. І вони вийдуть, так як перебування в тіні - це постійний психологічний дискомфорт і зниження соціальної значущості і самооцінки.
Бій з тінню в Україні дозволив також з іншого ракурсу поглянути на проблему зростання ВВП. Питання, як наздогнати Польщу, не дає спокою українцям. Крім того, уряд також постійно анонсує параметри зростання ВВП на найближчі роки. Не применшуючи значення даного індикатора, що стосовно України необхідно зробити істотну корекцію в розрахунках і подивитися, а хто ж у нас насправді генерує?
На кінець 2016 р. в Україні проживало, за офіційними даними, 42,5 млн осіб. При цьому значна частина працездатного населення перебуває в міжнародної трудової міграції: сезонної і тимчасової (коли один-два члена сім'ї працюють за кордоном, а решта живуть на батьківщині).
Економічно активне населення в Україні з 2010 по 2016 рр. скоротилася з 20,9 до 17,9 млн осіб. Варто зазначити, що вікові рамки даної категорії визначаються в інтервалі 15-70 років. При цьому вихід на пенсію встановлений у віці 60 років, а якщо взяти за основу освітню реформу і 12-річний цикл навчання у школі плюс навчання у вищому освітньому закладі, то виходить, що появи нових економічно активних поколінь варто очікувати лише у віці 22-23 років. Таким чином, реальна прошарок економічно активного населення істотно тих 17,9 млн осіб, які фігурують у цифрах Держстату.
Ще сумніше виглядає статистика середньооблікової чисельності штатних працівників: адже тільки штатний персонал можна розглядати як економічно активний кістяк економіки (враховуючи, що кількість реальних, а не фіктивних приватних підприємців у нас істотно менше, ніж це показує офіційна статистика). З 2010 по 2016 рр. кількість штатників скоротилася з 10,3 млн осіб до 7,8 млн., а їх питома вага в структурі економічно активного населення знизився з 49% до 44%.
В результаті цього структурного перекосу ми і маємо ті показники ВВП, які опускають нас до рівня африканських країн на південь від Сахари. У 2017 р. наш валовий продукт, номінований в доларах, складе приблизно $100 млрд, а прогнозна чисельність населення - 42 млн осіб. У такому випадку показник ВВП на душу населення (в доларах) за підсумками 2016 р. досягне $2,35 тис. в рік, що переводить Україну до групи найбідніших країн світу.
Хоча даний індикатор дуже слабо кореспондується з реальними показниками реального рівня життя українців. І справа тут не у великій кількості іномарок на вулицях Києва і забитих столичних ресторанах. Просто непрямі методи оцінки рівня нашої економіки показують, що такого не може бути. Для більш об'єктивної оцінки необхідно враховувати параметри тіньової економіки.
У такому випадку показник ВВП на душу населення складе $3,44. А якщо розрахувати даний індикатор, але вже на економічно активне населення, то отримаємо більше $8 тис.
При розрахунку на чисельність штатних працівників (а саме ними й формується основна частина валового продукту) індикатор ВВП зросте до $18,75 тис. у рік на одного штатника. А це істотно вище, ніж показник ВВП на душу населення в тій же Польщі ($12,3 тис). Правда, у поляків цей показник визначений на все населення, але зате він не враховує фактор трудових мігрантів, які складають вже більше одного мільйона чоловік. Крім того, у багатьох країнах ЄС верхня вікова планка економічно активного населення майже збігається з віком виходу на пенсію, а таке поняття, як робота без офіційного працевлаштування, практично неможливо.
Таким чином, проблема України полягає не в динаміці зростання ВВП. Кістяк економічно активного населення (штатні працівники) вже зараз генерує достатній продукт, щоб жити не гірше, ніж поляки, і отримувати середню зарплату не 250 євро, а 500-600. Корінь проблеми - це катастрофічне вимивання легального сектору економіки та перехід більшої її частини в тінь, в результаті чого фіскальний та адміністративний тиск на підприємства багаторазово посилюється.
Намагатися вичавити з них додаткове зростання на 5-7% нагадує водія, який, незважаючи на те що показники оборотів двигуна на тахометрі знаходяться в червоній зоні, тисне і тисне на педаль акселератора.
На мікрорівні це призводить до розчарування середнього класу і його або маргіналізації, або міграції за кордон (найбільш активна частина суспільства, що постійно відчуває, що її вичавлюють, як губку). Варто зауважити, що поведінка "середини" є модельним для будь-якого суспільства: молодь фактично копіює ці дії, тобто або маргіналізується, або їде за кордон.
Основну групу проблем в Україні на даний момент можна розбити на наступні напрями:
• високий рівень транзакційних витрат - те, що бізнес платить в кишеню чиновникам, облгазам за підключення до мереж, обленерго - за доступ до електрики, митникам - за швидкість проходження вантажів і т. д.
• низький рівень управління трудовими ресурсами (зниження кількості штатних працівників) - індикатор середньої зарплати вже не працює (про це ми вже писали), в результаті чого необхідно переходити до галузевими тарифними погодинними сіток. Плюс фіскальні стимули.
• демографічна криза: міграція за кордон економічно активного населення, високий рівень людей пенсійного віку, низький рівень економічно активного населення.
• високий рівень тінізації економіки.
• відірваність законодавства від реальної життєвої практики і слабка залученість населення в економічні відносини.
Отже, і дії уряду повинні бути адекватними існуючим викликам. Нам потрібна комплексна, системна програма, яка буде охоплювати і демонтаж інститутів, контрольованих олігархами, та залучення широких верств населення в економічний оборот, в тому числі і з допомогою доступних кредитних інструментів, і наближення законів до реальної практиці, стимулювання зростання легальних трудових доходів, нова демографічна політика.
