Бомби і візки. Як далеко може зайти військове співробітництво України та Туреччини

Після розриву з російськими постачальниками наші оборонники були просто змушені переключатися на імпортозаміщення, як і на пошук нових ринків.

Як не дивно, але таким новим партнером для України стала Туреччина. Починаючи з 2016 р. між Анкарою і Києвом почалося серйозне військово-технічне співробітництво. Зовнішня сторона цього - середні ударні оперативно-тактичні безпілотники Bayraktar TB2 на озброєнні ЗСУ, засобу УКХ-зв'язку від Aselsan (які використовують і в авіації, і на флоті, і в сухопутних військах), пістолети-кулемети MP-5 - в руках поліцейських на вулицях. Однак є й інша - менше медійна сторона цього процесу.

Справа в тому, що Туреччина швидко пішла на зближення з Україною не просто так. Маючи гроші і потреби в модернізації своїх збройних сил, країна після початку військової операції в Сирії була фактично відрізана від західних технологій. І Анкарі залишалося лише співпраця з Росією чи Китаєм.

Проте за шляху побудови системи регіональної безпеки на Близькому Сході Туреччина зіткнулась з РФ безпосередньо (чого вартий, наприклад, збитий бомбардувальник Су-24 ВКС РФ), і тому військово-технічне співробітництво не заладилося. Правда, останнім часом намітився черговий прорив, але наскільки боку щирі у своїх намірах, абсолютно незрозуміло. Як би те ні було, але Туреччина на міжнародній арені досі твердо стоїть на тому, що Крим незаконно окупована Росією території України і підтримує боротьбу кримських татар.

Співпраця з Китаєм теж незабаром було відкинуто, оскільки Пекін виставляє дуже серйозні політичні вимоги для такого роду контактів. Залишався третій шлях - пошук військових технологій на пострадянському просторі та їх скуповування. До речі, саме так починали і китайці на початку 1990-х років.

І тут на горизонті "з'явилася" Україна, яка після розпаду Союзу не тільки успадкувала велику кількість технологій, але і за роки незалежності змогла їх зберегти. Причому наші розробки в силу свого радянського походження для західних країн просто нецікаві. А тут з'явилася унікальна можливість спробувати реалізувати їх на стику західних і радянських технологій.

Судячи з усього, першою сферою, в якій досвід співпраці був вдалим, стало танкобудування. У Туреччині з 2018 р. налагоджено локалізоване виробництво комплексів активного захисту "Заслін" під місцевою назвою Pulat. Вони встановлюються на модернізованих танках М-60 і вже випробувані в боях в Сирії.

У 2019 р. був парафований контракт з турецькою державною корпорацією MKEK на поставку 120-міліметрових стовбурових керованих ракет "Конус" виробництва ГККБ "Промінь".

На абсолютно новий рівень військово-технічне співробітництво країн вийшло після набуття Україною ударних безпілотників Bayraktar TB2. І судячи за останніми повідомленнями, співпраця набирає все більших обертів. Причому вигідне і для нас, і для турків.

Буквально днями стало відомо, що ще наприкінці грудня 2019 р. державна компанія "Укрспецекспорт" експортувала в Туреччину дві РЛС L-діапазону MARS-L (на шасі "Урал" і "КрАЗ") і РЛС дальнього виявлення метрового діапазону П-180У (на базі двох "Кразів") загальною вартістю $11, 144 млн. Причому це вироби від приватного виробника - "Аеротехніка-МЛТ".

Поставлені РЛС є одними з найбільш сучасних, які можуть запропонувати наші виробники. Та ж П-180У забезпечує автоматичне супровід траєкторій руху повітряних об'єктів, прийом даних від інших РЛС і радиовысотомеров, обмін радіолокаційною інформацією відбувається за наданими каналах обміну даних в узгодженому протоколі обміну. А MARS-L взагалі вважається однією з найбільш завадозахищених у своєму класі. Виробник стверджує, що РЛС забезпечує захист від самих різноманітних активних перешкод, у тому числі несинхронних тегів і хаотичних, відповідних імпульсних та активних шумових.

Поки абсолютно незрозуміло, навіщо Туреччина купила по одному примірнику таких РЛС, проте, по всій видимості, місцеві збройні сили планують створювати таку собі гібридну систему ППО, куди будуть вписувати як західні зразки, що складаються на озброєнні, так і нещодавно закуплені російські С-400.

З іншого боку, турецька компанія Roketsan в жовтні 2019 р. поставила в Україну партію з восьми навчальних бомб MAM-L і MAM-C, а також три вантажно/розвантажувальних візки.

Ці боєприпаси призначені для наземних тренувань та навчальних польотів, тому можна говорити про те, що повноцінну підготовку розрахунків безпілотників можна було розпочати вже у листопаді минулого року, а не в березні 2020 р. після критичного матеріалу в ЗМІ. Фактично чотири місяці були втрачені для бойової підготовки та посилення обороноздатності нашої армії.

Зазначимо також, що MAM-L/C - це легкі керовані боєприпаси з напівактивною лазерною системою наведення, які зарекомендували себе з найкращої сторони зовсім недавно - в ході проведення турецькою армією операції "Весняний щит" в Сирії.

З одного боку, треба розуміти, що перспективи подальшого військово-технічного співробітництва України та Туреччини досить туманні. Адже сучасних технологій, які ми можемо запропонувати Туреччині, армія якої озброєна за західними стандартами, не так вже й багато. І питання в тому, чи буде Анкара вкладати гроші в подальші перспективні розробки або просто "роздерибанить" залишилися в Україні радянські технології і "піде у засвіти", як це зробили, наприклад, китайці, поки зовсім неясно.

З іншого ж боку, Туреччина, незважаючи на пропагандистські ролики і статті, все ще потребує стабільного ринку для продажу свого озброєння, яке не затребуване на Заході, а Україна просто приречена на довгі роки протистояння з "північним сусідом" і, значить, буде постійно мати потребу в новому озброєнні.