Хворі місця Порошенко. Як відклеїти ярлики "бариги" і "узурпатора"

Всякі вибори і вже тим більше президентські не обходяться без війни компроматів і чорного піару. У новому циклі матеріалів "Хворе місце" в рамках проекту "Вибори-2019. Який нам потрібен президент" "ДС" пробує визначити чутливі місця головних кандидатів, за яким і будуть бити їх конкуренти. Сподіваємося, так виборцям буде трохи легше відрізняти чорний піар від конструктивної критики.

В принципі, у кожного значущого політика є свої ті чи інші хворі місця, з яких періодично б'ють його опоненти і конкуренти. І чим солідніше політичний гравець, тим болючіше тиснуть на ці точки, причому виключно з однією метою — максимально наростити його антирейтинг, особливо якщо на носі передвиборна гонка. За усталеною традицією чорний піар краще сприймається щодо представників влади, ніж опозиції, адже можновладців у нас перестають любити чи на наступний день після їх приходу на владний Олімп, натомість опозиціонери — завжди гнані і їм легше відбиватися від критики, банально називаючи її "політичним замовленням влади".

Що вже говорити про українських президентів: всі вони на своїй шкурі швидко відчули правоту твердження, що від любові до ненависті один крок. Не став винятком з цього правила і чинний глава держави Петро Порошенко, до якого його недруги стали приклеювати всілякі ярлики мало не на наступний день після інавгурації. Зараз, напередодні походу на другий термін, йому пригадали все. І те, що він коли-небудь робив або просто обіцяв, і те, що ніколи навіть і не думав робити і взагалі не говорив на цю тему. Ми виділили три головних больових точки президента, які з особливою силою будуть бити його численні недоброзичливці.

"Шоколадний барига"

Основну свою болючу мозоль Порошенко виставив напоказ з власної ініціативи. Сталося це в той момент, коли під час тріумфальної президентської кампанії-2014 під гаслом "Жити по-новому" він заявив наступне: "Якщо мене оберуть, я продам концерн "Рошен". Як президент України я хочу і буду піклуватися тільки про благополуччя країни". Вже минуло чотири роки, але ні кондитерський гігант, ні інші порошенковские активи так і не обзавелися новими власниками.

Звичайно, не можна сказати, що в цьому плані абсолютно нічого не зроблено — пошуком потенційних покупців активів Порошенко займається не хто-небудь, а відома в усьому світі компанія Rothschild. Та й знайти іноземного інвестора, що бажає вкладати гроші на території воюючої країни, справді складно. Однак факт неразделения влади і бізнесу залишається фактом, даючи українцям ключовий привід для роздратування. Тому тільки лінивий ще не обізвав президента "шоколадним баригою", бізнес-прибутку якого, мовляв, зростають з кожним днем.

Плюс до всього тривала розв'язка навколо Липецької фабрики (офіційно оголошено про закриття підрозділу "Рошен" в Липецькій області лише в січні 2017 р.), що породило серед критиків Порошенко ціле відгалуження в їх конспірологічних теоріях про якихось "договорняки з Путіним". Одним словом, для рішучого зриву цього "барыжного" ярлика потрібно просто позбутися від володіння багатомільйонними активами. Але це якщо брати по максимуму, що, швидше за все, навряд чи трапиться.

Що стосується мінімально необхідних кроків, то Порошенко їх вже давно зробив - його активи передані в управління фонду Rothschild і сьогодні президент своїми активами не керує. Проте цього, як показує політична практика, явно недостатньо. Імідж "президента-бариги" підживлюється в тому числі і деякими непродуманими кроками, підкріплювальних його статус успішного бізнесмена-мільйонера. Взяти, наприклад, скандальний відпустку на Мальдівах. В країні протестантської культури подібне не викликало б ні у кого ніяких питань, але православних українських виборців багатство перших осіб тільки дратує. Так що, для зменшення ефекту від цієї болючої точки, президенту було б непогано утримуватися від життя "по-багатому".

"Головний корупціонер"

Магістральної претензією українського суспільства до Порошенка за всі роки президентства залишаються пробуксовки у протидії корупції. На цьому тлі навіть невиконане їм іншу гучну обіцянку про проведення АТО на Донбасі за лічені години, з приводу чого він, до речі, приніс свої публічні вибачення, явно тьмяніє. До того ж будь-яка розсудлива людина в Україні віддає собі звіт в тому, що винний в будь-якій війні не захищається, а нападник, тобто в нашому випадку путінська Росія як загальновизнана у всьому цивілізованому світі країна-агресор.

А ось відсутність показових результатів антикорупційної боротьби президентські критики давно розгорнули проти нього самого — мовляв, чого ви чекаєте від Порошенка, який сам же цю корупцію і очолює. При цьому будь-які персональні звинувачення президента по даній частині абсолютно "не злітають", тому доводиться опонентам регулярно таранити горезвісної коррупциогенностью його найближче оточення. А фраза "Я від Кононенко" стала вже справжньою і загальнозрозумілим мемом.

Протиотрута тиску на даний хворе місце цілком очевидно — посадка одного із знакових корупціонерів, а краще кількох. Але проблема Порошенко якраз у тому, що йому підпорядковуються з правоохоронних органів СБУ та Генпрокуратура, зате МВС і НАБУ президенту якщо і підвладні, то зовсім незначно. Хоча супротивники не втомлюються заводити стару платівку про "політичні репресії", які в останні роки нібито проводить Порошенка з допомогою саме всіх вищеназваних органів.

"Президент-узурпатор"

І тут ми підходимо до третього пункту списку глобальних "пред'яв" до діючого президента — нібито існуючий на Банковій план узурпувати владу. Причому в даному випадку все виглядає навіть не конспирологически, а вже зовсім міфічно, так як Порошенко, як і обіцяв, не робив досі спроб повернути собі більш суттєві повноваження, якими володіли і Янукович, і Кучма.

В Україні як була, так і залишається парламентсько-президентська форма правління. А те, що Порошенко, на відміну від того ж Ющенка, при однакових вихідних даних володіє великим впливом в країні, то таку претензію варто, мабуть, переадресувати Віктору Андрійовичу, а не Петрові Олексійовичу. Дійсно, практично ні одне ключове рішення в Україні не обходиться без Порошенко навіть у тих галузях, які де-юре не належать до сфери його відповідальності. Втім, в цьому досягненні є і зворотний бік — в очах українців саме з президента головний попит за все, що відбувається в країні й навіть у світі.

Правда, в останній історії з введенням військового стану президентські опоненти, здавалося б, нарешті дочекалися цього джекпота — ось він, момент істини узурпатора, який хоче будь-якими правдами і неправдами відстрочити президентські вибори-2019. Але Порошенко, треба визнати, вельми грамотно вдалося зіграти на випередження. Спочатку він запропонував скоротити до 30 днів у період дії воєнного стану, щоб воно ніяк не накладалося на старт виборчої кампанії, а потім і зовсім ініціював чітке призначення Верховною Радою дати виборів на 31 березня 2019 р. Проте тепер його конкуренти (наприклад, ті ж "радикали" Олега Ляшка) заявляють, що останні зміни у питанні військового стану - це виключно їхня заслуга, мовляв, вони вже в залі парламенту змусили президента відмовитися від своїх початкових одних узурпаторських планів. Так що Порошенко доводиться доводити, що ніяких одних узурпаторських намірів у нього не було спочатку.