Хворі місця Гриценко. Чи є шанс позбутися від реноме "головкому диванних військ"
Всякі вибори і вже тим більше президентські не обходяться без війни компроматів і чорного піару. У новому циклі матеріалів "Хворе місце" в рамках проекту "Вибори-2019. Який нам потрібен президент" "ДС" пробує визначити чутливі місця головних кандидатів, за яким і будуть бити їх конкуренти. Сподіваємося, так виборцям буде трохи легше відрізняти чорний піар від конструктивної критики.
Головними фішками передвиборної кампанії Анатолія Гриценка є його позиціонування в якості найбільш чесного кандидата в президенти і самого сильного лідера з міцною рукою з усіх можливих претендентів. Однак саме по цих двох напрямках опоненти голови "Громадянської позиції" і кидають у нього свої критичні стріли, намагаючись перетворити такі фішки не в плюс, а в серйозний мінус. До того ж свої зусилля вони множать ще на один фактор - реальну організаційну слабкість його команди, поки так і не зуміла залучити у власні ряди дійсно вагомих політичних союзників. А це, за версією критиків полковника запасу, лише доводить банальне невміння Гриценко знаходити хоч з кимось спільну мову.
"Дерибанщик армії"
Основний масив антипіару проти лідера "Громадянської позиції" стосується його роботи в кріслі міністра оборони у 2005-2007 рр. у складі трьох поспіль урядів - Юлії Тимошенко, Юрія Єханурова і Віктора Януковича, хоч і за квотою тодішнього президента Віктора Ющенка. Ясна річ, будь-які викривальні матеріали на цю тему Гриценко називає "тупим брехнею на замовлення влади", але тільки безапеляційними і категоричними оцінками тут навряд чи можна звільнитися. Адже цифри статистики тих років - дуже вперта річ, а вони не грають на руку екс-главі Міноборони.
Наприклад, за всі роки гриценковского командування оборонним відомством чисельність українських Збройних сил була зменшена на 85 тис. військовослужбовців. А озброєння армії, якщо вірити підрахунками недоброзичливців Гриценко, скоротилося на майже півмільйона автоматів і кулеметів, 16,5 тис. артилерійських систем, 345 одиниць бронетехніки, 14 вертольотів і вісім бойових літаків. Найбільш резонансною стала продаж в 2007-му двох зенітних систем С-300 в Казахстан за більш ніж $23 млн, причому на баланс МО від цієї угоди надійшло лише $5 млн. Втім, подібні випади проти себе Гриценко знімає справедливим твердженням, що торгівля зброєю - це прерогатива держкомпанії "Укрспецекспорт", що підкоряється аж ніяк не Міноборони. Правда, процес списання озброєння ЗСУ апріорі не може відбуватися без його відома.
І вже точно з благословення міністра здійснювалося позбавлення від зайвої армійського майна, починаючи від старих запасів обмундирування і закінчуючи земельними ділянками і цілими військовими містечками. Для цих цілей при Гриценко в міністерстві був створений державний департамент надлишкового майна і земель, який курирував скандальний заступник міністра "з тилу" В'ячеслав Кредісов. Зараз він з Анатолієм Степановичем на ножах, але ж були часи, коли в їх взаєминах панували мир і спокій, що, між іншим, дозволило розпродати масу належить Міноборони нерухомості, включаючи 27 військових містечок, санаторіїв і госпіталів. Тобто питань у цьому кейсі більше, ніж відповідей, і це при тому, що розбурхувати "дерибанную" мозоль Гриценко ще ніхто толком і не починав.
"Главком диванних військ"
Друге хворе місце "справжнього полковника" пов'язано з тим, що досить досвідчений у військових справах Гриценко (до речі, випускник оперативно-стратегічного факультету Академії військово-повітряних сил США) фактично самоусунувся від якого б то не було практичної участі в реальному противлення нинішньої російської агресії. Гриценко чомусь не показав всі свої військові знання і вміння, а також горезвісні якості сильної руки в той момент, коли це стало так необхідно для країни.
Якщо, звичайно, не вважати таким роздачу їм у своїх їдких блогах теоретичних порад "як слід воювати", що також викликає у багатьох справжню іронію з приводу "головнокомандувача диванних військ". На певному етапі така обрана ним тактика "критика з дивана" приносила свої плоди в підгортанні лідером "Громадянської позиції" опозиційних, але патріотично налаштованих українських виборців. Втім, цей потенціал залучення своїх прихильників Гриценко, схоже, вже вичерпав. Більше того, тепер маятник його електоральної популярності загрожує хитнутися у протилежний бік, якщо він так і не знайде в своє виправдання вичерпні аргументи.
Поки ж Гриценко лише пояснює, що не пішов в 2014 р. на фронт добровольцем через відсутність у нього досвіду "батяні-комбата", який, за його визначенням, "повинен володіти всіма видами зброї у своєму підрозділі, вміти водити всі види бойових машин, готувати бойові накази, організовувати тактична взаємодія з іншими родами військ, знати штабну роботу, тил, розвідку і ще багато чого". Адже він, мовляв, звичайний офіцер, який має базову військову підготовку авіаційного інженера в сфері обслуговування обладнання літаків, а таких фахівців, наша армія має в надлишку, до того ж авіацію припинили використовувати у війні на Донбасі ще в серпні 2014-го.
"Перший недоговороспособный"
Нарешті, третє хворе місце Гриценко - це його слава незлагідного політика, не тільки не вміє працювати в будь-якій команді, але і зібрати воєдино постійний і дієздатний колектив зі своїх однодумців. Про недоговороздатності лідера "Громадянської позиції" його опоненти складають справжні легенди, які, судячи з його кредитної історії перебування в парламентських загонах "Нашої України" і "Батьківщини", не можна назвати абсолютно безпідставними.
Та й нинішній провал у переговорах з потенційними партнерами, починаючи від безуспішних спроб залучити під свої прапори Святослава Вакарчука і "Самопоміч" Андрія Садового і закінчуючи виходом з передвиборчого союзу "Народного контролю" Дмитра Добродомова, наочно свідчить про глибинні проблеми Гриценко з зовнішньою комунікацією. Навіть "ДемАльянс", примкнув на парламентських перевиборах-2014 як раз до "Громадянської позиції", нині волів вступити в альянс з мером Львова. Таким чином, їдке гриценковское найменування "д'артаньян без мушкетерів", тобто занурений у вакуум навколо себе хоч і розумний, і гарний, але все-таки політик-одинак, знову отримало свіже дихання.
Як і підозри, що передвиборчий слоган "Перший непрохідний", обраний Гриценко в 2009 р. для своєї провальної президентської кампанії (на виборах-2010 він набрав всього 1,2%), реально має якусь містичну силу. І якщо Анатолій Степанович не знайде найближчим часом адекватного рішення для даної проблеми кричущої недоговороздатності, то звання "першого непрохідного" закріпиться за ним надовго, якщо не назавжди.
