Бочонок їм. Полуботка. Як роздрукувати кубушку Садового і компанії
Міський голова Львова Андрій Садовий розмістив в Укргазбанку 70 млн грн вільних бюджетних коштів на депозит. Місто, яке ще зовсім недавно ледь не потонули в сміттєвому апокаліпсис, виявляється, може дозволити собі заробляти на відсотках, майже як місто-рантьє. Голова, звичайно, на те він і голова, що йому з ратуші видніше. Але невже тільки у Львові вже вирішені всі інфраструктурні проблеми, з тією ж безпечною для навколишнього середовища і людей утилізацією твердих побутових відходів, забезпеченням жителів якісною питною водою, будівництвом доріг та об'єктів соціальної інфраструктури, що можна насолодитися пасивними доходами? Тим більше що Львів не вперше розміщує істотні суми на банківський депозит. Але не Львовом єдиним повняться пасиви наших банків: депозити є практично в усіх великих міст країни, до яких відносяться в першу чергу міста обласного значення.
Сам по собі факт наявності настільки вагомих залишків вільних коштів у місцевих громад говорить про багато що. По-перше, децентралізація, незважаючи на критику з боку опозиції, насправді істотно збільшила ресурсну базу місцевих органів влади. По-друге, ця ресурсна база збільшується більш високими темпами, ніж кошти центрального державного бюджету. І по-третє, місцеві органи влади досі не навчилися ефективно керувати звалилися їм на голову золотим дощем.
І якщо раніше мери міст оббивали пороги владних кабінетів у Києві з проханням надати їм чергову субвенцію або дотацію, то нині вони уявили себе мало не Гобсеками, що сидить на мішку з асигнаціями.
Згідно з проектом бюджету на 2018 р., сукупний фінансовий ресурс місцевих бюджетів складе 520,7 млрд грн, у тому числі по загальному фонду — 481,9 млрд грн і 38,7 млрд грн — за спеціальним. З цих грошей місцеві бюджети самі зароблять всього 250,3 млрд грн, тобто менше 50%. Крім того, вони отримають з центрального бюджету в основному в якості субвенцій на загальну суму 237 млрд грн., а також можуть ще дещо-що зайняти по дрібниці. Найбільшими субвенціями повинні стати: соціальний захист населення — 116,5 млрд грн, освітня — 61,2 млрд грн, медична — 51,4 млрд грн. Що стосується бюджетних дотацій, то цей механізм хоч і продовжить своє функціонування з метою вирівнювання рівня доходів дотаційних та профіцитних регіонів, але вже не буде грати тією визначальною бюджетоутворюючої ролі, як це було в колишні часи (за винятком Києва, де цей механізм ще виконує істотну роль). Як відомо, у бюджетній моделі задіяні такі важелі перерозподілу доходів, як базова дотація (з державного бюджету в місцеві) і реверсна (з місцевих у центральний). Так от, базова дотація становитиме в 2018 р. 8,2 млрд грн, а реверсна — 8,7 млрд грн. На всю Україну — крапля в морі. Це означає, що роль Києва як всесильного "загибателя пальців" (цьому дала, а цьому не дала) в наступному році помітно скоротиться, а значить, скаржитися уряду на непрацюючу лампочку в під'їзді буде щонайменше нелогічно. Відтепер громадянам необхідно більш уважно придивитися до своїх мерів та сільських голів.
Що ж відбувається з місцевою скарбницею в даний час. Для аналізу скористаємося даними сайту "Децентралізація" та аналітичними матеріалами Яніни Казюк (координатор з фінансової децентралізації Центрального офісу реформ при Мінрегіоні).
За період з січня по вересень 2017 р. доходи місцевих бюджетів, порівняно з аналогічним періодом минулого року, зросли на 31 млрд грн — з 103,9 млрд до 134,9 млрд грн (зростання на 30%). В їх об'єктній структурі найбільшими темпами зростали доходи 366 об'єднаних територіальних громад (ОТО): надбавка 2,8 млрд грн і зростання з 3,5 млрд до 6,3 млрд грн (+80%).
Видова структура доходів у січні–вересні 2017 р. змінювалася наступним чином. Прибутковий податок, що стягується з фізичних осіб, склав 77,8 млрд грн (+40%). Плата за землю за аналогічний період збільшилася на 14,2% — до 19,9 млрд грн, сума єдиного податку, сплаченого єдинниками, — 15,9 млрд грн (+39,3%). Податок на нерухоме майно зріс більше всіх інших надходжень (+69%) і склав 1,8 млрд грн.
У цьому році вперше за всю історію формування місцевих бюджетів адміністративні послуги, що надаються місцевими органами влади населенню і бізнесу, стали відігравати помітну бюджетоутворюючих роль, внаслідок чого поповнили загальну скарбничку на 2,1 млрд грн (+42%). Зауважимо, що раніше всі ці консультаційні збори йшли повз місцевих бюджетів, прямо в кишені чиновників і їх численних посередників, так би мовити, за приватні консультації. У контексті нарощування дохідної бази ВІД спрацювали помітно ефективніше міст обласного значення: так, якщо збори за адміністративні послуги останніх виросли на 79%, то відповідний показник У — у п'ять разів!
По зборах єдиного податку темп приросту в ОТО склав 42%, а в містах — 40%. Крім того, плата за землю в об'єднаних громадах зросла на 20%, тоді як в середньому по місцевих бюджетах — на 14%.
Якщо проаналізувати структуру податкових надходжень, які формують ресурси місцевих бюджетів, то на першому місці стоїть прибутковий податок з фізичних осіб (57,7%), на другому — плата за землю (14,8%), трохи менше — єдиний податок (11,8%). Податок на нерухоме майно та адміністративні послуги балансують на рівні 1%.
Суми субвенцій і дотацій за аналізований період склали 182 млрд грн і були профінансовані центральним бюджетом практично на 100%. Найбільші суми пішли на соціальний захист населення (94 млрд грн), медицину (41 млрд грн) і освіта (39 млрд грн). Субвенції на розвиток інфраструктури і соціально-економічний розвиток окремих районів склали символічні 1 млрд і 3 млрд грн відповідно.
Зазначені вище показники свідчать про те, що центральний державний бюджет несе основний тягар щодо виконання мінімальних соціальних стандартів і функціонування базових сегментів суспільного життя: медицини і освіти. У той же час істотна частина інфраструктурних витрат відтепер повинна лягти саме на місцеві бюджети. Більш того, фінансування з боку держави медицини і освіти передбачає покриття лише операційних витрат: заробітної плати лікарів і вчителів, закупівлю витратних матеріалів і т. д. Що стосується інвестицій, тобто будівництва нових шкіл і лікарень, їх капітального ремонту, відтепер це прерогатива місцевої влади. Тому, якщо вчасно не закуплені ліки або підручники, це претензії до Києва. А от якщо не вистачає нових шкіл або дитячих садочків — це вже до мера. Схоже, українцям ще тільки доведеться звикнути жити у цій парадигмі розподілу рівнів відповідальності від макро - до мікрорівня.
Читайте також: БАЛЬЦЕРОВИЧ: "В УКРАЇНІ НЕМАЄ ТАКИХ ПРОБЛЕМ, ЯК у ПОЛЬЩІ В 1989 РОЦІ"
Крім того, дані показники говорять і про різного ступеня інверсії адміністративної реформи в залежності від рівня, займаного різними місцевими органами влади. Найбільшу ефективність як по збору, так і щодо витрачання коштів демонструють первинні ланки місцевого самоврядування — об'єднані територіальні громади. А найменшу — міста обласного значення, які явно не доопрацьовують за такими показниками, як плата за землю, податок на нерухомість та надання адміністративних послуг, сподіваючись на високі показники збору прибуткового податку з фізичних осіб та єдиного податку з приватних підприємців. Що цілком зрозуміло, враховуючи, що в цих містах проживає левова частка офіційно працевлаштованих штатних працівників, у тому числі в бюджетній сфері, з рівнем заробітної плати вище середнього, а також концентруються основні кластери малого і середнього бізнесу.
Займатися землею, нерухомістю та якісно надавати адміністративні послуги у великих містах — не панська це справа.
Чи То справа ОТО — тут гроші підіймають буквально з землі, по крупицях збираючи всі види можливих доходів. Як показує практика, в ОТО більше проблем, менше грошей і вище рівень громадського контролю за місцевими органами влади (тут всі обізнані не тільки про те, скільки грошей витратили на шкільний туалет, але і в якому боці закололо у головихи). У великих містах, населення найчастіше свої побутові проблеми пов'язує не з обраними мерами, а з центральною владою, тим більше, що недбайливому градоначальнику найлегше пояснити свої невдачі таємничими конспірологічними змовами і підступами київських "масонів". Насправді, керівники великих міст досі не навчилися реалізовувати великі інвестиційні проекти, про що свідчать не тільки залишки на казначейських рахунках, але і депозити, які вони розміщують в банках. Враховуючи суми цих внесків, даний ресурс міг би бути використаний саме на інфраструктурні проекти.
Як бачимо, в ОТО з витрачанням коштів все досить оптимально: якщо на 1 січня поточного року залишки за казначейським рахунком становили сумарно 1,7 млрд грн, то на 1 вересня — вже 3,6 млрд грн, з них на депозитах — 0,5 млрд грн, або 14%. В цілому по місцевим бюджетам казначейські залишки у вересні порівняно з січнем зросли з 33,6 млрд до 64,1 млрд грн, а ресурс на депозитах склав 15,9 млрд грн, або 25%.
Зовсім інша ситуація при аналізі фінансових ресурсів міст обласного значення: залишки на казначейських рахунках практично не збільшилися. Якщо на 1 січня вони становили 9,2 млрд грн, то на 1 вересня 2017-го — 10,3 млрд. В той же час їх депозити в банках збільшилися до 8 млрд грн, склавши 78% ресурсної бази! Зазначимо, що залишки на казначейських рахунках забезпечують поточні операційні витрати згідно бюджетного розпису, а депозити — це надлишок, під який витратною розпису в казначействі немає або вона з якихось причин не сформована. Таким чином, великі міста навіть у вересні, тобто під кінець бюджетного року, досі не знайшли застосування 8 млрд грн, і це в умовах, коли їх інфраструктура потребує системного оновлення: будівництво нових каналізаційних колекторів, водопроводів, шкіл, дитячих садків, ремонт доріг, заміну тепломереж, будівництво заводів з утилізації твердих побутових відходів і нових альтернативних генерацій теплоенергії.
Може розміщення коштів місцевих бюджетів на депозитних рахунках у комерційних банках приносити, крім громадського добра, ще і "особисту" користь градоначальникам? Рівень процентних ставок у банках — субстанція настільки ж ефемерна, як і львівська погода. Навіть розміщення депозитів в державних банках не страхує від завищення/заниження рівня відсотків.
Дуже часто розміщення депозитів на велику суму сполучається з фактом видачі кредиту на підконтрольну зацікавленим особам структуру.
Тобто ми вам депозит, а ви нашій фірмі кредит. Крім того, іноді застосовується схема балансування процентних ставок. Наприклад, ринковий рівень відсотків за кредитом — 24%, а за депозитом — 10%. Дружній банк видає кредит на потрібну компанію під 18%, а депозит розміщується не під 10%, а під 4%. І всі задоволені. Як не крути, операція прибуткова для бюджету, а вже сама оцінка рівня доходів — це суб'єктивний погляд, який, крім кількісних параметрів, повинен включати в себе і якісні: надійність банку, його приналежність державі (державних банків зараз теж предостатньо). Крім того, можна і просто знизити дохідність за депозитом без всяких складних схем. В межах 1-2% така варіація ставок не викличе підозр навіть у Пінкертона. А на загальному обсязі депозитів у 15,9 млрд грн-2% в місяць складуть ні багато ні мало-понад 26 млн грн.
Як же "простимулювати" місцеві органи влади, особливо великі міста, більш ефективно витрачати свій фінансовий ресурс. Завдання тут варто не просто "освоїти", а інвестувати гроші з розумом і користю для місцевих громад.
Можливо, варто було б реалізувати на практиці проект виставлення рейтингу інвестиційної привабливості регіонів, який зміг би оцінювати місцеві бюджети з точки зору ефективності та мобільності використання вільних ресурсів. Така рейтингова оцінка могла б застосовуватися для визначення кандидатів на дотації з державного бюджету: в даному випадку, допомогу отримували б ті регіони, які гірше за всіх працюють, а саме ті, хто більш ефективно розпоряджається своєю фінансовою базою.
Крім того, в системі казначейства можна було б для місцевих бюджетів ввести спеціальні інвестиційні рахунки, на яких місцеві органи влади могли б досить тривалий час зберігати свої вільні залишки з нарахуванням на них відсотків, наприклад, в розмірі 50% облікової ставки НБУ (банківські депозити в даному випадку повинні бути заборонені, хоча банківське лобі буде люто чинити опір). Натомість розміщених коштів, казначейство могло б видавати місцевим органам влади казначейські векселі або якийсь аналог депозитних сертифікатів НБУ для того, що б ці борги могли звертатися на вторинному ринку (на той випадок, якщо гроші знадобляться достроково). У такій схемі, фінансовий ресурс не виходив би за межі замкненої казначейської системи, а нарахування відсотків за депозитом чітко регулювалося.