Блінкен і Пустота. Як допоможе Зеленському звичка заглядати в очі

Одноденний візит до Києва держсекретаря США Ентоні Блінкена був стрімким і нагадував приїзд ревізора. Яким, по суті, і був.

Спочатку про хороше

Зрозуміло, що візит готувався заздалегідь. Але новий держсекретар хотів, по-перше, продемонструвати інтерес США до України, а по-друге, отримати частку особистих вражень, поспілкувавшись і побачивши, як каже і як думає президент України, а також інші значимі постаті, з якими Блінкен зустрічався.

Сам по собі цей візит — дуже позитивний знак. Про що, до речі, говорить нервова реакція в Російській Мишебратіі, в якій він був поданий в найзловісніших тонах, приблизно так: "Чорний-чорний кортеж Блінкена пронісся по чорному-чорному нічному Києву, де лютували нацисти, а поліція "винтила" українських патріотів, які вирішили висловити протест проти візиту в Україну Американського Імперіалізму".

У плані протокольному все теж йшло непогано. Коментарі та відгуки Блінкена, з поправкою на дипломатичну стриманість, були цілком доброзичливі. Напевно, це максимум того, чого можна було добитися від візиту держсекретаря в нинішній українській ситуації.

А тепер — про погане

Почнемо з того, про що саме сказав Блінкен по суті, за вирахуванням дипломатичних еківоків.

По суті ж, Блінкен сказав наступне: США, як і раніше, підтримують незалежність і демократію в Україні, а також її територіальну цілісність.

Це, звичайно, чудово. Але потрібно брати до уваги, що США не можуть і не будуть будувати незалежність і демократію в Україні під ключ. Така практика показала свою неефективність і була відкинута вже років 60 тому. Тобто будувати доведеться самим українцям. Чим успішніше вони будуть будувати — тим рішучіше буде допомога.

Блінкен також зазначив, що головних загроз для України сьогодні існує дві. Одна зовнішня — це Росія. Друга внутрішня — корупція, олігархи і люди, які ставлять свої інтереси вище інтересів українського народу. Більш прямого сигналу про те, що США незадоволені ходом українських реформ просто не могло бути.

Крім цього, Блінкен пообіцяв, що Вашингтон ні з ким не домовлятиметься щодо України без України. Запевнив, що США мають намір розвивати стратегічне партнерство з Україною. Повідомив, що вони, як і раніше, проти будівництва і пуску СП-2.

І, нарешті, глава Офісу президента Андрій Єрмак, після зустрічі Блінкена із Зеленським, заявив, що Сполучені Штати підтримують вступ України в НАТО. Зокрема — надання їй Плану дій щодо членства в Альянсі. Про це з посиланням на Єрмака повідомила пресслужба ОП, що позбавлена зараз, на жаль, яскравої особи, оскільки старий недорозумендель прессекретар вже не працює, а новий ще не призначений. Відзначимо, що Блінкен такого публічно все ж не вимовляв.

Чи може Україна бажати чогось ще при таких розкішних намірах і обіцянок? Очевидно, так, може. Наприклад, того, щоб наміри перейшли в площину практичних дій. З чого може початися такий перехід? Про які практичні дії слід просити США в першу чергу? І що є умовою їх початку?

Очевидно, головною умовою є готовність України прийняти той чи інший транш допомоги і ефективно використовувати його за призначенням. Для цього і потрібні успіхи в боротьбі з корупцією, в однаковому для всіх дотриманні закону, нарешті, в зміцненні здатності виконавчої влади в особі президента і уряду приймати осудні рішення в інтересах України. Не заради утримання на плаву рейтингу президента Зеленського, не в ході балансування між групами олігархів, не в рамках працевлаштування ще однієї президентської креатури — а саме в інтересах всієї України в цілому.

З цього моменту, наскільки можна судити, між Блінкеном та його українськими візаві і починалася розмова на різних мовах, причому перекладачі нічим не могли їм допомогти. Взаємне нерозуміння було не лінгвістичним, а смисловим і не піддавалося формальному перекладу. Тому що коли держсекретар США говорить про назрілу судову реформу — а президент України відповідає, що перезавантажує Конституційний суд України, який працював проти народу України, тому що повноваження цих суддів КСУ дала минула влада — перед нами вже два різні світи, які живуть за різними фізичними законами і говорять про непорівнянні речі. А коли гість з Вашингтона висловлює тривогу з приводу ходу реформ в Україні, а депутати ВР на зустрічі з ним погоджуються, що, так, мовляв, для успішного майбутнього України одним з пріоритетів має бути верховенство права і дотримання рівності перед законом — але одночасно на Банковій і в уряді гнуть закон як завгодно і переступають через нього з надзвичайною легкістю, у високого гостя може скластися враження, що йому особисто і Сполученим Штатам в його особі, просто морочать голову, приймаючи за ідіотів. А держсекретарі США — і це відомо абсолютно точно — дуже не люблять, коли їх приймають за ідіотів, і намагаються надути, тим більше таким примітивним способом.

Що повезе Зеленський на зустріч з Байденом?

Що попросив Зеленський у Блінкена? Він попросив про зустріч з Байденом. Схоже, що "вирішити на зустрічі" і "заглянути в очі", як і раніше, залишаються найстаршими козирями на руках у президента. Спочатку це були очі Путіна. Тепер очі Байдена. Ще раніше очі глядачів "Кварталу-95".

Але президент Зеленський, на відміну від стендапера Зеленського, діє вже в іншій реальності і ефектні сценічні номери тут не працюють. Тут від нього чекають пакета конкретних пропозицій: ми вийшли — чи в економіці, в армійському будівництві, в згуртуванні суспільства, — ось на ці рубежі, і готові просунутися ще далі, ось сюди і сюди. Ви зацікавлені в нашому подальшому просуванні? Відмінно, тоді нам потрібна ваша допомога, список додається.

Ключове слово тут — "надалі". Тобто необхідно продемонструвати деякі успіхи і готовність їх розвивати. Не можна роками перебувати на точці старту і подачі великих надій. А тепер питання на засипку: якими успіхами можуть похвалитися Зеленський і його команда? У чому саме ситуація в Україні в цілому покращилася з моменту їхнього приходу до влади, за, без малого, два роки? Де їх успіхи — якщо, звичайно, не вважати такими "негативне зростання" — в цьому випадку команда Зеленського не просто успішна, а прямо-таки зіркова. І, підсумовуючи сказане: що, крім своїх гарних очей, може привезти Зеленський на зустріч з Байденом? Про що він може його попросити, заглядаючи йому в очі? Про зміну знака зростання з мінуса на плюс? Але Байден, навіть при дуже сильному бажанні (і далеко не факт, що воно у нього взагалі виникне) не може цього зробити.

Іншими словами, ми знову приходимо до очевидного: ніяка стороння допомога не вирішить українських проблем. Допомога може тільки полегшити нам розвиток наших успіхів. І навіть вступ до НАТО .... Ось, до речі, а що там з НАТО?

А з НАТО все одночасно і просто, і складно. Так, США, можливо, будуть лобіювати надання Україні Плану дій щодо членства в НАТО (нагадаю ще раз, що сам Блінкен цього не сказав). Чи буде успішним таке лобіювання — далеко не факт, хоча прямої і однозначної заборони на вступ в НАТО для країн, з невирішеними конфліктами немає, все залежить від рішення членів Альянсу. До того ж і План дій — ще далеко не вступ.

Що означає такий План практично? Велику роботу по реорганізації і переозброєнню армії. Так, можливо, в кредит, так, за підтримки, але переозброювати і реорганізувати доведеться самій Україні і за свій рахунок. Потрібно це нам? Так. Є на це кошти? Ні. Чи дає Україні отримання Плану парасольку статті 5 Статуту НАТО — про те, що напад на члена Альянсу трактується як напад на весь Альянс? Ні. Чи можемо ми отримати таку парасольку, хоча б формально? Хіба що в дуже віддаленому майбутньому і при виконанні безлічі умов. Чи гарантує вона, навіть будучи отриманою, безпеку — тут дивимося на прикладі Прибалтики. На всі 100% — ні. Членство в НАТО підвищує рівень безпеки від сторонньої агресії — це так. Але ніяких гарантій поруч з таким сусідом, як Росія, бути не може. І завжди є ризик, що парашут П'ятої статті в критичній ситуації не розкриється — або розкриється не повністю.

Іншими словами, ніякі, навіть найуспішніші переговори, і ніяке, навіть найсильніше бажання допомогти Україні не замінять нам власних зусиль. Будь-яка допомога — це лише допомога, а головну роботу все одно доведеться виконати нам. Працювати ж, як відомо, — не в очі заглядати. І, до речі, якщо справа дійде до взаємного заглядання в очі — що, по-вашому, зможе побачити Байден в очах Зеленського?