Про статтю в Bizpacreview. Як російський інфлюенсер Фукс допоміг Путіну підготувати напад на Україну
Наприкінці червня у відомому виданні Bizpacreview була оприлюднена дуже суперечлива стаття Марка Ентоні — колишнього керівника у Кремнієвій долині, а також ведучого програм "Патріот" і "Шоу проповідників". У ній були названі гучні прізвища українських олігархів, а основну частину тексту було присвячено Павлу Фуксу
Його історія вартує часу на вивчення, адже через власні фінансові махінації у Росії Фукс був змушений стати емісаром — неформальним посланцем російського режиму в Україні. Автор статті Марк Ентоні пише про загальну стратегію росіян, їхнє намагання схилити на свій бік кланово-олігархічні групи в Україні, а також частково пояснює ситуацію на фронті на початку війни у лютому. Ентоні описує діяльність ще недавно відомого українського "бізнесмена" та людини з непропорційним впливом у контексті початку війни: його прямо називають агентом, до чиїх порад/стверджень дослухалося російське керівництво. І якого можна справедливо звинувачувати у агентурі на ворога, шпигунстві, інформаторстві, зраді. Чи є в СБУ питання до Павла Фукса? Чому цих питань не виникало раніше? Чи можливо екстрадувати Фукса в Україну та завершити правосуддя? "ДС" пропонує переклад частини статті.
Широкомасштабний напад Росії на Україну здивував політичних експертів. Постає питання, чи Путін влаштовував фальшиві кампанії та вів переговори з інфлюенсерами до початку вторгнення? Є докази того, що російська військова машина покладалася (собі ж на шкоду) на запевнення інформаторів і "друзів", які важили діловими та політично впливовими позиціями. При цьому вони запевняли Кремль, що деякі міста вітатимуть російські війська, коли ті туди увійдуть.
Російські військові спочатку увійшли в Україну без великих боїв у прикордонних районах. На початку українські прикордонники чинили слабкий опір, і колони російських військ рухалися вглиб території, оминаючи обласні центри, такі як Харків і Суми.
Лише після того, як українська влада роздала місцевим волонтерам зброю, а колони постачання російських військ потрапили в засідки підрозділів місцевого проукраїнського війська, Росія змінила тактику ведення війни. Очевидно, росіяни розраховували на швидку капітуляцію України: з собою вони взяли навіть парадну форму для маршу. Отже, щось очевидно пішло не так.
Офіційна позиція Державного департаменту США ще задовго до початку війни полягала в тому, що Україна є корумпованою країною, якою керують олігархи. Багато з них перебували в прямих економічних і навіть родинних зв'язках з Росією, і мали постійний контакт з її політичними елітами. Реформатори США та України подолали корупцію і тактику незаконного російського впливу та її підривну роль в Україні: було створено спеціальне Національне антикорупційне бюро України (НАБУ). НАБУ діяло в тісному форматі з правоохоронними органами США, незважаючи на звинувачення в некомпетентності. Війна з культурою корупції стала більш ніж гаслом – це стало обов’язковою умовою для виділення фінансової допомоги від Заходу. Незважаючи на це, пострадянську культуру корупції виявилося важко очистити повністю.
Путін сформулював сфабрикований і відверто дивний привід: заявив, ніби Україною керує хунта нацистів, і почав збирати війська вздовж східного кордону. Росіяни продовжували спиратися на своїх емісарів в Україні. Допомогу Кремлю мали надавати місцеві кримінальні авторитети, олігархи та агенти впливу.
За даними джерел, росіяни почали переговори з олігархами з Харкова, другого за розміром міста України. Серед агентів впливу був російський мафіозі на ім'я Павло Фукс (він же Найманець, Mercenary), який зараз проживає в Лондоні та Дубаї. Фукс, напевне, є російським агентом і кримінальним авторитетом, якого звинувачують у продажу героїну, вакцин проти вірусу COVID на чорному ринку тощо. Віталій Хомутиннік – колишній український політик, який, як відомо, організував найбільшу податкову аферу в Україні та є близьким соратником Павла Фукса.
Численні джерела стверджували, що ці впливові особи мовчазно підтримали чи прямо повідомили, що коли Росія вторгнеться в певні (ключові) міста на сході України, то самі українці не будуть чинити опору. Росіяни, своєю чергою, взяли зобов’язання, що не завдаватимуть ударів по активам цих колаборантів (фабриках, заводах, об’єктах складської та транспортної інфраструктури тощо).
Очевидно, були також досягнуті певні домовленості з конкретними командирами прикордонної служби та місцевої поліції. Саме тому росіяни не зіткнулися з істотним опором на самому початку конфлікту.
Ймовірно, про плани Москви стало відомо в Києві, і завдяки службі внутрішньої безпеки, підривна схема була вдало зірвана. Деяких корумпованих керівників регіонів зняли зі своїх посад. Гангстерам, на кшталт Павла Фукса, довелося поспішно втікати з України, і, прикметно, що пан Фукс не втік до Росії, де йому може загрожувати розплата за те, що він не зміг віддати без бою ключові регіони України. Швидше за все, Фукс втік до нейтральних ОАЕ, а потім до Великобританії, куди він переселився в супроводі свого близького соратника Віталія Хомутинника. Пана Фукса, ймовірного відмивача грошей, можна назвати провідною фігурою в кампанії "фальшивого прапора" до вторгнення Росії (яка полягала у провокаціях, які мали підтвердити заяви Путіна про нацистів в Україні).
Тут я бажав би зупинитися. Згадайте основні постулати путінської пропаганди, які транслювалася на систематичній основі протягом тривалого періоду. Образ нацистів, антисемітів, прямих послідовників "ортодоксальної" ідеології та прихильників методів Гітлера, вбивць із свастикою-татуюваннями та "полюванням" чи то на "москалів", чи то на "жидів", чи то на всіх разом. Ясно, що навіть путінська телевізійна фабрика потребувала час від часу свідчень та подій, які можна перекрутити. Проте коли тема України є центральною щодня, то і контент-мейкерство стає прямою нуждою: замовлення стають щедро фінансованими і прикритими посередниками агентури. Ще в березні цього року був опублікований репортаж Тобіаса Зігаля, де Фукса не просто називають офіційним замовником брутальних актів вандалізму (які використали російські офіційні канали для виправдання "денацифікації"), але і надається ім’я свідка, котрий готовий підтвердити його роль.
То що ж такого особливого виявилося у замовленні? Російські агентурні мережі передавали кошти для організації ганебних провокацій протягом 3 місяців – з грудня 2021 по лютий 2022. Тоді виконавці отримували валюту за розпис нацистською символікою єврейських кладовищ, знищення чи пошкодження меморіальних місць, а також просто малювали свастику по містах України (акцент тут на Харкові). Фактично можна говорити про російську спецоперацію по дискредитації української влади, суспільства в цілому, та надання casus belli для війни проти України. Виконання такої роботи вже означає державну зраду.
Та повернемося до основної статті. У ній Марк Ентоні завершує свою аналітичну розповідь.
Зараз російські пособники змінили свою тактику і перетворилися на фальшивих "українських патріотів". Вони применшують той факт, що незаконно втекли з України та співпрацювали з російською розвідкою. Вони вже планують повернутися після закінчення війни, щоб взяти участь у відбудові. Їхня стратегія, швидше за все, зазнає поразки в післявоєнній Україні. Як і російські війська, пана Фукса та інших диверсантів не приймуть назад.
То що нам чекати? Чи є надія, що інстаграм-сторінка Президента України невдовзі поповниться новою "вірусною" світлиною Павла з підписом "операція служби N"? Або чи не достатньо Служба безпеки України має підстав для затримання одіозного махінатора хоча б за справу із Київським метрополітеном чи ймовірною підробкою підпису колишнього очільника Харкова Геннадія Кернеса? Суспільство має багато питань з початку війни, і ми чекаємо пояснень щодо товариша Фукса, який безперешкодно працював проти Української державності, а згодом так само зміг легко покинути територію України. Покривати цього товариша означає становити загрозу національній безпеці, і українці мають право знати, хто виявився співучасником цієї антидержавної кампанії. СБУ, ваш хід!
