Без "України" та "Володимира Великого". Як країна остаточно допливла до "москітного" флоту
В останні тижні вийшло кілька інтерв'ю і матеріалів, з яких видно, що наше військово-політичне керівництво остаточно визначилося з місцем флоту в системі оборони країни
Спочатку 23 червня голова парламентської фракції "Слуга народу" Давид Арахамія на прес-конференції в Миколаєві заявив, що добудова корвета проекту 58250 "Володимир Великий" якщо і почнеться, то не раніше 2022 року. При цьому було сказано, що це, по-перше, дорого, а по-друге, в умовах війни виробничий цикл занадто довгий і взагалі на ці гроші можна купити вже готові кораблі.
Потім командувач ВМС контр-адмірал Олексій Неїжпапа в інтервʼю одному з вітчизняних видань заявив, що ракетний крейсер "Україна" проекту 1164 не буде включений до складу флоту. І причин для цього декілька – від радянських систем озброєння до неможливості використання його самостійно без кораблів супроводу.
На ділі це означає, що Україна відмовляється від побудови великих надводних кораблів і переходить до варіанту "москітного" флоту. Тобто багато катерів різного призначення, які будуть нести тільки допоміжну функцію. А основу як оборонного, так і наступального потенціалу берегової оборони будуть складати протикорабельні комплекси типу "Нептун" як у береговому варіанті, так і повітряному (носій — фронтовий бомбардувальник Су-24) і корабельному.
Правда, поки зовсім неясно, на якій базі буде корабельний варіант – про спорудження ракетних катерів типу "Лань" поки нічого не чутно, швидше за все, цей проект реалізований не буде. З іншого боку, зрозуміло бажання наших адміралів поставити "Нептун" як мінімум на трьох катерах типу Mark VI, які передають нам американські союзники.
Правда, перед очима є приклад "Айлендів", куди не змогли (або не захотіли) поставити навіть пристойний бойовий модуль, обмежившись встановленням 50-річного знаряддя, яке зводить нанівець всі можливості щодо "свіжої" побудови корабля.
Зате стало відомо, що після отримання цього року восьмого бронекатера типу "Гюрза-М" закупівель цих моделей для потреб флоту більше не буде. "Зависла в повітрі" і програма будівництва штурмових катерів типу "Кентавр" від "Кузні на Рибальському". Нагадаємо, що обидва вони спущені на воду у вересні 2018 р. і з того часу проходять ходові випробування. Які, судячи за словами Олексія Неїжпапи, йдуть досить складно (ще б пак — уже скоро два роки як), але є надія, що після усунення виробником недоліків будуть-таки прийняті до складу флоту.
Цікавий і інший момент – в тому ж інтервʼю командувача знову спливла тема американських фрегатів типу Oliver Hazard Perry, які, за деякими даними, Вашингтон був готовий передати Україні. Знову ми почули, що застарілі кораблі, зі знятим ракетним озброєнням, виведені з бойового складу в 2015 році і ввести їх в дію буде дуже дорого.
Мало того, нам нібито їх чисто фізично ніде розмістити — немає таких портових споруд. І взагалі — вони нам не потрібні, так як у нас немає океанських амбіцій, а це по суті корабель експедиційного флоту для супроводу конвоїв.
Між тим можна звернути увагу, наприклад, на сусідню Туреччину, якій вік восьми фрегатів типу Oliver Hazard Perry не заважає активно їх використовувати. Причому досить ефективно – так, на початку квітня 2020 р. з фрегата подібного типу, який знаходився в морі в 55 км на захід від Тріполі, був збитий китайський розвідувально-ударний дрон Wing Loong-2, що належав військам маршала Хафтара.
Тоді в його уламках були знайдені залишки зенітної ракети СМ-1ЕР. Причому тут необхідно відзначити, що такі ракети випускалися з 1967 по 1985 роки, тобто турки стріляли ракетою, якій як мінімум 35 років. Це до питання, чи варто відновлювати наші зенітно-ракетні комплекси, і будуть вони ефективними проти російської авіації.
Свої фрегати Анкара планує залишити в бойовому складі принаймні до 2030 року. Зрозуміло, що турецькі кораблі серйозним чином модернізовані – на них варто нова бойова інформаційно-керуюча система місцевого виробництва з власним програмним забезпеченням, новий радар, сонар великої дальності та багато іншого.
Ну а говорячи в цілому, в світі упор на катери "москітного" флоту роблять за великим рахунком тільки країни Скандинавії та Іран. З гордими нащадками вікінгів зрозуміло – різаність морського узбережжя дозволяє досить ефективно застосовувати катери за тактикою "вдарив – утік". З Іраном ситуація інша: майже повна міжнародна ізоляція з 1979 року дає про себе знати – можливості місцевої військової промисловості просто не дозволяють виробляти більш технологічні кораблі.
У нас є можливість купувати кораблі за кордоном, або доводити дому до пуття свої кораблі типу корвет, не вистачає тільки розуміння — навіщо. Колись воно прийде, шкода тільки, що до того часу в Україні вже не може бути власної кораблебудівної галузі.
