Без стовбурів і снарядів. Чому українська САУ "Богдана" ще не скоро стане в стрій
Варто нагадати, що вперше про даній розробці стало відомо влітку 2018 р., коли дослідний зразок навіть прокотили на параді на День Незалежності. Тоді ж з'явилися відомості про те, що це 155-мм знаряддя стандарту НАТО, встановлене на шасі КрАЗ-63221. Ще тоді висловлювалися сумніви в тому, що стовбур такого нестандартного калібру взагалі існує. У теж час близькі до тодішньої влади блогери і ветерани розкручували інформацію про те, що САУ вже мало не завтра буде прийнята на озброєння.
І ось на нинішній виставці неофіційно підтвердилася інформація про те, що на той момент стовбура такого калібру просто не існувало і дослідна установка не зробила ні одного пострілу. Що цікаво, для того щоб не псувати відносини з державними структурами, в офіційних інтерв'ю представники Краматорського заводу важкого верстатобудування стверджують, що стовбур був і навіть були проведені тестові стрільби. Однак це нехай залишається на совісті спікерів.
Фактично ситуація така - стовбур з'явився тільки відносно недавно, а 155-мм снаряди до нього прийдуть з Туреччини тільки в жовтні-листопаді. І тільки після цього будуть розпочаті спочатку виробничі, а потім, може бути, і державні випробування. А це дуже і дуже непростий і довгий процес.
Тим більше що крім стовбура відпрацьовуватиметься і такий момент, як система досилання снарядів - ні про яку автоматичної системи нині не йдеться. Якщо вона і з'явиться на "Богдані", то дуже не скоро.
Хоча знову представники заводу - виробника стовбурів говорять про те, що до середини наступного року може бути завершено весь комплекс випробувань. Однак це або переоцінка можливостей нашої системи державної приймання або переоцінка власних.
Причому цікаво відзначити й інше - сьогодні мова йде про закупівлю снарядів, то попередні бадьорі повідомлення про розгортання серійного виробництва боєприпасів калібру 155 мм виявилися не більш ніж "газетною качкою".
Тобто фактично на сьогодні ні про які реальні кроки щодо переозброєння артилерії на стандарт НАТО мови не йде. Хоча командувач Рвіа генерал-майор В'ячеслав Горбылев ще в 2017 р. заявляв про те, що перехід на артилерійський стандарт 155 мм - питання вирішене.
Однак навіть через два роки виявляється, що нічого не зроблено. Не почалося виробництво боєприпасів, немає визначеності з перспективним типом самохідних артилерійських установок нового калібру.
Чому мова може йти насамперед про самохідних установках? Тому що складаються на озброєнні подібні зразки радянського калібру 152 мм - САУ "Мста-С" і "Гіацинт-З" нині фактично знаходяться в коматозному стані. Ресурс стовбурів їх фактично повністю був выстрелян в ході бойових дій на Донбасі у 2014-2018 роках А замінити стовбури нічим - виробництва у нас просто немає (і ніколи не було). Як показує досвід попередніх років, освоєння нового достатньо технологічного продукту вимагає часу, грошей і фахівців. Практично нічого цього у воюючій країні немає.
В цих умовах нарівні із спробами розгортання серійного виробництва артилерійських стволів була зроблена ставка на закупівлю хоча б мінімальної кількості самохідок за кордоном.
І тут почалися танці з бубнами" - кожен, хто мав хоч якийсь вплив на високу артилерійське начальство, почав проштовхувати свій продукт. Причому поле для діяльності було більш ніж велике, так як військові вирішили крім гусеничних САУ прийняти на озброєння новий для пострадянських країн, але стандартний для всього іншого світу тип - колісні САУ.
Причому, що цікаво, абсолютно незрозумілої причини закупівлю цілком собі придатних західних зразків навіть не провідних країн Заходу, які підтримують негласне ембарго на постачання летального зброї в нашу країну, але такі, як, наприклад, шведської колісної 155-мм FH77 BW L52 "Archer" або південнокорейської гусеничної До-9, навіть не розглядали. Обмежившись лише ринком Східної Європи.
А вибір тут особливо і не великий. Судячи по двом останнім збройових виставок у Києві, це польська гусенична САУ "Краб" і чеська "Дана". Однак "поляк" виявився занадто дорогим задоволенням - вартість однієї системи може перевищувати $1 млн. А "чех" - не відповідає вимогам сучасної війни - досить сказати, що розробка і виробництво "Дан" була освоєна ще в радянські часи (тобто близько 30 років тому).
Таким чином, склалася парадоксальна ситуація - старенькі радянські САУ ось-ось доведеться списувати, а замінити їх нічим. Навіть якщо колісну "Богдану" досить швидко доведуть "до розуму", але розгортання серійного виробництва, закупівля снарядів - це ой як не швидко. Та й колісна машина ніколи не замінить гусеничної - надто вже різні в них стартові позиції і умови застосування.
Нічого не чути і про вітчизняних розробках - хоча у "харків'ян" був проект 152-мм САУ на шасі Т-64 або Т-84У "Оплот". На тлі можливої уніфікації танкового парку він би виглядав дуже затребуваним. Адже є ж проекти тих же інженерних машин типу БРЕМ-84 "Атлет".
Не замінить 152 мм калібр у військах і масова закупівля САУ калібру 122 мм - як ми бачимо останнім часом з польськими 2с1 "Гвоздика". Як показав досвід війни на Донбасі, для ураження більшості цілей необхідний набагато більший калібр, так і при ураженні "стандартних" цілей витрата снарядів більший. А радянські склади хоч і називаються бездонними, але зовсім не гумові.
Тому поки ситуація з самохідної артилерії великого калібру в ЗСУ виглядає досить похмуро. Зрозуміло, що у військових, цілком ймовірно, є якісь конкретні плани і навіть, можливо, вони реалізуються. Але погляд з боку саме такий.
