Без сліду. Що відомо про зниклого на Донбасі підполковника Бойка
Майже кожен випадок стає приводом для того, щоб висловити свою громадянську позицію — від "обнести Донбас колючим дротом" до "пора закінчувати цю війну одним ривком". Особливо непросто суспільством сприймаються випадки дезертирства (на жаль, за останній рік їх було як мінімум два) або пропажі без вісті.
Останній за часом такий випадок став приводом для публікацій в численних виданнях. Мова йде про події 3 червня, коли під час розвідувального рейду "за стрічку" офіційно пропав безвісти командир розвідгрупи окремого загону спецпризначення "Вега-Захід" 50-го полку Національної гвардії України підполковник Олександр Бойко.
Сам Олександр особистість в НГУ воістину легендарна. Більше 10 років до війни служив у 8-му окремому полку спеціального призначення, пройшов літню кампанію 2014 р., брав участь в обороні Луганського аеропорту. У 2015 р. з сім'єю переїхав з Хмельницького до Івано-Франківська, де й зайнявся створенням нового спецпідрозділу.
По гарячих слідах з'явилася інформація від товаришів по службі, що, повертаючись із завдання, група спецназу НГУ в районі села Золоте (Луганська обл.) потрапила в засідку. В результаті ближнього бою прикривав відхід групи Бойко отримав численні поранення. Це те, що бачили його однополчани, проте в той момент забирати тіло означало приректи всю групу на загибель — швидкість пересування впала в рази, а противник став підтягувати додаткові сили.
Було ухвалено непросте рішення повернутися за тілом пізніше, однак пізніше повернулися на поле бою бійці тіло свого командира не знайшли. По всій видимості, командування вирішило, що тіло підполковника бойовики забрали для обміну — цілком нормальна практика для війни. Ймовірно, командування та волонтери пішли на якийсь контакт з окупаційною владою.
Далі відбуваються абсолютно незрозумілі речі: після 4 червня і перших повідомлень про загибель командира спецназу командування як води в рот набрала. Для тих, хто уважно стежить за бойовими діями на Донбасі, це здалося цілком нормальним — всі без винятку переговори про обміни (як заручників, так і тіл) відбуваються за закритими дверима і без особливого розголосу.
Однак буквально днями відразу в кількох виданнях з'явилося інтерв'ю дружини Бойко, яка люто спростовує інформацію про те, що її чоловік зник безвісти. За її словами, він не зник, його залишили на полі бою важкопораненим.
Є в цих інтерв'ю, звичайно, цілком природне для людини бажання не визнавати загибель близької людини, однак в той же час дозволяє поставити ряд питань командуванню НГУ, на які поки що немає відповідей.
Насамперед невідома повністю реакція бойовиків і окупаційної влади. Зазвичай, коли в їх руки потрапляє наш військовослужбовець або його тіло, у луганських ЗМІ розгортається прямо-таки людожерська кампанія з показами особи загиблого крупним планом, демонстрацією документів та іншими принадами. Чи проводиться прес-конференція з "жахливими" подробицями побуту української армії і стану України як держави, на якій першу скрипку грають російські ЗМІ. Але принаймні в цьому випадку зрозуміла доля нашого бійця і ясно, що робити далі, — включати у списки обміну або підключати негласні методи. А тут — повна тиша. Наче і не було людини. Складається враження, що бойовики просто не знайшли тіло і зараз спробують скористатися ситуацією і якось зіграти в свою гру.
Є варіант, що наші військові не змогли чітко визначити місце бою на нейтральній смузі і просто не знайшли тіло підполковника, яке і нині там. І, до речі, такий розвиток подій виключати не можна достеменно обставини невідомі, але є велика частка ймовірності, що саме бій відбувалося рано вранці або пізно вночі через особливості дії спецназу.
Як би там не було, цей випадок вимагає офіційної реакції керівництва МВС і штабу АТО на луганському напрямку. Тільки тоді можна буде робити якісь висновки. У будь-якому випадку це війна, а спецназ завжди діє під покровом ночі, і далеко не завжди є можливість рідним гідно поховати свого близької людини. Така вже ціна нашої з вами безпеки і спокою в тилу.
