Безконтактна війна. Чому в ЗСУ "соромляться" використовувати на Донбасі ударні дрони

Тобто основним засобом ведення бойових дій є безпілотні літальні апарати. Які не тільки використовуються для забезпечення зв'язку, цілевказівки і артилерійської розвідки, але і є основним засобом впливу на супротивника.

Так, турецькі ударні дрони змогли знищити буквально за пару днів близько 200 одиниць бойової техніки, близько 100 танків і декілька сотень бойовиків. Причому метою для атак були і зенітно-ракетні комплекси, в тому числі і створені для того, щоб боротися з дрона, - насамперед, звичайно, ЗРПК "Панцир-С1".

У плані масованого використання ударних бпла війна в Сирії не є унікальною - досить масово використовувалися ті ж "дрони-камкадзе" в ході короткої вірмено-азербайджанської війни квітня 2016 р.

Однак, як вбачається, саме турецький досвід операції "Весняний щит" повинен стати основою для розробки нашої вітчизняної стратегії застосування безпілотної авіації.

По-перше, тому що на даний момент основу парку безпілотної авіації складають саме турецькі "Байрактар". По-друге, через практичну неможливість нині реально оновити парк пілотованої авіації, нам доведеться спиратися на дрони.

Однак поки жодної осудною концепції застосування безпілотників у ВСУ просто немає. Всі закупівлі проводяться хаотично або з абсолютно незрозумілим принципом. При Порошенко купили турецькі ударні машини, однак поставити їх в дію поки так і не вдалося. Тільки після критичного матеріалу в ЗМІ днями військові продемонстрували показові навчальні польоти, які, по ідеї, повинні збити шквал негативу, проте навряд чи є частиною системи.

У тому ж відео не було нічого сказано про відпрацювання застосування того, для чого, власне, і купували - бортового озброєння. Не кажучи вже про терміни, коли "Прапороносці" (а саме так перекладається з турецького назва дрона) потраплять на Донбас і будуть застосовані за своїм прямим призначенням.

"Розбрід і хитання" в самій концепції демонструє і нав'язливе бажання ВСУ отримати і дрони-камікадзе. Адже, як правило, у світі збройні сили мають на озброєнні або безпілотник літакового типу, або дрон-камікадзе. Зрозуміло, що у нас йде війна і проти переважаючого за чисельністю і якості супротивника всі засоби хороші. Але в наших умовах це більше схоже нераціональні витрати державних коштів.

Починаючи з 2015 р. йшлося про купівлю в Польщі і розгортанні в Чернігові ліцензійної збірки апаратів типу Warmate. Ці безпілотники типу камікадзе дозволяють атакувати супротивника з висоти 200 м бойовою частиною у 800 гр. Величезним плюсом є різноманітність боєголовок - у розпорядженні військових є як осколково-фугасна, так і кумулятивна (яка дозволяє пробивати броню до 220 мм) і термобарическая.

Під нього навіть розробили проект розвідувально-ударного комплексу "Сокіл". Мало того, досвідчені зразки навіть демонстрували на полігонах перед вищим військово-політичним керівництвом, однак на озброєння апарати так і не прийняли. При цьому причини називаються різні - насамперед фінансові.

Однак на цьому історія не закінчилася, і нині в різній стадії проектування і випробувань знаходяться як мінімум два вітчизняних проекту дрона-камікадзе. Мова йде насамперед про безпілотник RAM від Спецтехноекспорта, який несе трикілограмову багатоцільову боєголовку на відстань до 30 км. Власне кажучи, дрон, виконаний з літакової схемою і запускається з допомогою катапульти, може перебувати в повітрі до 40 хвилин.

Судячи за деякими даними, в 2018 р. він навіть проходив державні випробування, однак жодної інформації про прийняття на озброєння у автора немає.

Нині також знову спливла інформація про апараті "Грім" ST-35 від вже зарекомендувала себе непоганими розвідувальними дрона А1-З "Фурія" приватної компанії "Атлон Авіа". Це інноваційна розробка вперше була представлена публіці на виставці "Зброя і безпека-2019".

Цей легкий апарат (масою близько 10 кг) з бойовою частиною у 3,5 кг має вкрай оригінальний спосіб запуску боєприпасу. Це мультироторный літальний апарат, який піднімає, власне, сам "Грім" на висоту 500 м, робить підскік до 1000 м і залишається в повітрі, виконуючи роль такого собі ретранслятора.

По всій видимості, зважаючи на загальну необработанности сталого відеоканалу конструктори таким чином свідомо пішли на ускладнення загальної системи. Адже механічна або пневматична катапульта є більш надійним варіантом, однак і менш мобільним.

Конструктори стверджують, що їм вдалося реалізувати автоматичну систему наведення на ціль в кінцевому етапі польоту. Наскільки це позначиться на ціні апарату - питання риторичне. Адже головне достоїнство такого снаряда - це дешевизна. Він вже точно повинен коштувати дешевше, ніж, наприклад, коригований 152-мм артилерійський снаряд "Квітник".

Як бачиться у всіх проектах вітчизняних дронов-камікадзе є один серйозний недолік - в країні немає серійного виробництва боєголовок. А це дуже важливий момент - адже барражирующий безпілотник - це одноразовий апарат і виробництво боєголовок повинно йти в співвідношенні 1 до 1". Для того ж Warmate бойові частини планували на перший час купувати в Польщі, а потім розгорнути і місцеве локалізоване виробництво. Чийого виробництва бойові частини для того ж RAM або "Грім", достеменно невідомо. Цікаво, що на виставці розробники останнього розповідали про кумулятивної та осколково-фугасної, а в майбутньому бойової частини навіть з направленим підривом.

Досі на шостий рік війни немає розуміння і місця розвідувальних бпла. Їх закупівлі здійснюються досить хаотично, без стандартизації самого процесу. Тому ситуація, коли на озброєнні різних бригад знаходяться абсолютно різні по конструкції апарати. Це все відволікає значні державні кошти на навчання особового складу та закупівлю різної номенклатури запасних частин.

Ще однією проблемою є "совковість" мислення більшості командирів, для яких втрата безпілотника порівнянна з фінансовою катастрофою, так як досі діють драконівські правила компенсації за втрачене військове майно.

Тому безпілотники, отримані від держави, на фронті намагаються застосовувати мінімально, а основний тягар війни, несуть волонтерські машини, як правило, досить дешеві китайські квадракоптеры. Ясна річ, що говорити про якесь захищеному каналі управління не доводиться, і такі, що впали апарати багато і смачно демонструють пропагандисти окупаційних корпусів.

В цілому ж можна говорити, що на тлі очевидних трендів сучасної війни українська армія, як і раніше відстає. Хоча, звичайно, не так катастрофічно, як це було у 2014 р., проте досить-таки відчутно. Причому тут діє не стільки фінансовий фактор (все-таки гроші для покупки тих же "Байрактаров" знайшли), скільки недостатня проробка самої стратегії і тактики застосування в цілому.