Банк Шредінгера. Як Гонтарєва впоралася з боргами і прибутком Привату
Згадуючи про "хороших і різних" справах чинного/відпочиваючого керівника Нацбанку, багато експерти згадували націоналізацію Приватбанку як безсумнівний успіх, додаючи при цьому такі епітети, як "мужній вчинок", "єдино вірне рішення", "радикальне рішення..." і т. д. Зауважимо, що при цьому ніхто не говорив про економічну доцільність, втрати державного бюджету, перспективи подальшої роботи такого великого "одержавленого" банку на вузькому фінансовому ринку, про новому форматі банківської системи, в якій раптово "намалювалась" більше 50% активів, належать державі в умовах системної корупції, і т. д. Хвалити себе за таке - те саме політичної сэппуке. Нацбанк хоч і почав додавати в банкноти коноплі, але не в таких же дозах...
Головний лейтмотив необхідності націоналізації Привату: понад 97% кредитів з 150 млрд грн, виданих юридичним особам, які були проблемними і надавалися пов'язаним з банком особам. Таким чином, Нацбанк поставав як лицар у блискучих обладунках, валить мечем в прах дракона на прізвисько "інсайдер" і рятує улюблений банк мільйонів українців від неминучої загибелі. У пориві увірування в самовнушаемую істину деякі міністри навіть намагалися переконати українців, що ті 4-5 тис. грн, які їм доведеться заплатити за порятунок Привату, - це суща дрібниця, про яку жаліти свідомому громадянину - не комільфо...
Дійшло до того, що суму, що виділяється державою на докапіталізацію банку, порівнювали з вартістю викурених українцями за рік сигарет, додаючи: "зміг купити пачку сигарет, зможеш профінансувати і націоналізацію".
В результаті в Україні з'явилася група державних банків, якій міг би позаздрити будь-міністр фінансів Колумбії: в твоїх руках знаходяться всі державні фінанси, частина з яких ти завжди можеш використовувати на "монетизацію" статутного капіталу підопічного банку. І для цього тобі не потрібно вносити зміни в державний бюджет, ні приймати окремий закон, ні якогось там Prozorro. Просто вніс потрібну суму і все. А далі - головне знайти "правильні" кредитні програми.
По завершенню першого кварталу роботи Привату держава вирішила провести аудит, який довірили відомої компанії Ernst&Young.
Взагалі-то будь-який покупець проводить аудит бізнесу перед його придбанням, а не після. Ну, це розумний покупець.
А є ще, як би це м'якше висловитися, наївний покупець, який радіє, що придбав за одну гривню банк з фінансової дірою в 150 млрд грн. Але чи він вже наївний?
Результати аудиторської перевірки офіційно не озвучувалися, хоча в пресу просочилися деякі пікантні подробиці. Щоб не тиражувати чутки, скажемо тільки, що, за неперевіреними даними, частина кредитного портфеля банку в розмірі 110 млрд грн була переоформлена на нових позичальників, причому ще до його націоналізації.
Якщо це так, виникає відразу декілька питань в лоб: у банку, який повинен був НБУ понад 21 млрд грн рефінансування, зобов'язаний перебувати куратор Нацбанку, його "очі і вуха". Проведення такої масштабної реструктуризації не могло відбутися за один день і без його відома. У такому разі кураторські "очі і вуха" дивилися явно не туди або, як на відомій групі фігурок-мавп, сигналізували: "нічого не бачу, нічого не чую, нічого нікому не скажу".
Крім того, якщо кредитний портфель банку був реструктуризований на нові компанії, вони явно були не інсайдерські. Підставляти пов'язаних осіб в процесі реструктуризації, - "це, вибачте, якийсь Херасков". З якою метою тоді всю цю реструктуризацію городити? А в такому випадку згадана вище аргументація НБУ про кредити, що надані пов'язаним особам, виглядає дещо дивно.
За всіма законами логіки, кредити могли бути видані інсайдерам, або переведені на нові фірми. Звичайно, можна допустити варіант, що кредити були переведені на нові фірми, пов'язані з банком, але в такому випадку доведеться запідозрити творців схеми у сильній формі деменції, а вже в це ніяк не віриться. Закони фінансової схемотехніки говорять про наступне: спочатку кредити видаються на пов'язаних осіб, потім переуступають на підставні компанії - і "зв'язаність" обривається. Як було в даному випадку, покаже аудиторська перевірка, але загальна послідовність навряд чи була іншою. У такому випадку або НБУ проморгав реструктуризацію кредитного портфеля Приватбанку на "нові" компанії, або свідомо перебільшує факти про кредитах, виданих цим банком на користь пов'язаних осіб. І в першому, і в другому випадку - банківський нагляд повинен сумно потупити погляд у підлогу. Але останнє слово за аудиторами...
Як тут не згадати і схему націоналізації Привату. Етапи введення тимчасової адміністрації пролетіли транзитом, боячись паніки клієнтів або ще чого. Попутно порушивши кілька законодавчих норм.
А адже якби тимчасова адміністрація працювала у банку хоча б пару новорічних тижнів, коли вся країна і так діяла, то можна було і реструктуризацію кредитного портфеля виявити, і оскаржити її в судовому порядку.
До речі про рефінансування. Станом на початок 2017 р. Приватбанк був винен НБУ більше 18 млрд грн (на 01.10.2016 р. - більш 21 млрд грн). Історія видачі/погашення рефінансування в Україні знала різні випадки: не хотіли повертати, але повертали; не хотіли і не повертали; і навіть іноді були випадки, коли хотіли і повертали. Але такого, щоб банк хотів повернути борг, а НБУ відмовлявся її приймати, ще не бувало! Як відомо, Приватбанк оголосив, що готовий повернути рефінансування на суму 13,8 млрд грн, але керівник регулятора заявила, що в такому випадку закриється гарантія колишнього акціонера банку і він вже нічого державі не має. Тому НБУ відмовляється приймати борг по рефінансуванню, вимагаючи переоформити застави по гарантіям акціонера під діючий кредитний портфель банку, який забезпечений менш ліквідним закладеним майном.
І ось тут ми підходимо до найцікавішого моменту. А чи є що забезпечувати?
На цьому на перший погляд простому графіку зображена сама геніальна фінансова схема за всю історію сучасної України! Отже, по порядку. Напередодні націоналізації (на 01.10.2016 р.) на балансі Приватбанку враховувався кредитний портфель юридичних осіб у розмірі 155 млрд грн, під який були сформовані резерви в розмірі 20 млрд грн. Зауважимо, банк був прибутковим, розмір фінансового результату після оподаткування становив 0,59 млрд грн.
Відразу ж після націоналізації балансові показники банку зазнали помітні зміни.
Його кредитний портфель, виданий юридичним особам, зменшився до 35 млрд грн, зате розмір резервів виріс до 147 млрд грн
Саме в резерви канула велика частина кредитного портфеля: значна частина кредитів була визнана сумнівною, та їх балансова оцінка зменшилася на відповідну величину. Цілком природно, що потрібної величини доходів, необхідної для формування резервів, у банку не було, тому сума резервів плавно роздула розмір збитків до 165 млрд грн. Те, що тепер банк не буде платити податок на прибуток в бюджет, - не найбільша проблема. Треба чимось перекрити збитки. І ось тут на допомогу приходить держава як новий власник і вносить у незареєстрований поки статутний капітал банку 111,5 млрд грн у вигляді державних облігацій, які можна в будь-який момент, "клацання", монетизувати в тому ж НБУ...Таким чином, клієнти, які були винні банку 155 млрд грн, тепер, виходячи з балансової оцінки, повинні всього 35 млрд грн. Приблизно 120 млрд грн злилися по трубах банківської каналізації, використовуючи просту схему: резерви під кредити - збиток - внески держави в статутний капітал....
Сама сума кредитів, природно, нікуди не поділася. Але тепер у цього кредитного портфеля є нова "справедлива вартість". І ця вартість стала на цілих 120 млрд грн менше.
Що робити з цими кредитами в подальшому? Тут можуть бути варіанти.
Варіант №1.
Традиційний. Тупо списати з балансу за рахунок резервів. Так, і таке у нас цілком можливо.
Варіант №2.
Улюблений у групи "інвестиційних банкірів". Продати з дисконтом "ринкової" фінансової компанії. Дисконт може бути, наприклад, у розмірі 97%. Мовляв, колишні" були "поганими людьми" і дуже погіршили якість кредитного портфеля, який тепер знецінився і коштує сущі копійки....
Варіант №3.
Прийнятий під тиском "прогресивного людства", кредитує Україну: підписати з позичальниками мирову угоду і змусити їх заплатити справедливу ціну. А справедлива ціна тепер яка? Правильно, 35 млрд. грн. У всіх цих схем є одна безперечна схожість: всі вони припускають, що держава "підпишеться" за банк на 110-120 млрд грн. Причому вже найближчим часом.
Варто визнати, що зусиллями наших умільців у фінансовій системі був на практиці реалізований відомий уявний експеримент "кіт Шредінгера", коли у відповідність з законами квантової механіки стан піддослідного "об'єкта" описується змішанням двох станів - і кіт, який сидів на ящику, і живий, і мертвий одночасно...
В даному випадку, щось подібне сталося і з кредитами Приватбанку: вони і є, і одночасно як би вже і немає. Зникли в ящику Шредінгера.
Один добрий міністр сказав, що кожен українець заплатить за націоналізацію Привату то чотири, чи то 5 тис. грн. Не вірте цим "інсинуацій". В Україні активно працюють і сплачують усі податки не більше 12 млн осіб. А значить, для покриття фінансової чорної діри Привату, кожен з них заплатить приблизно по 10 тис. грн. Як казала Вєрка Сердючка: що для вас мені мама, нічого не шкода!
