Азовська резолюція. В ООН почалася позиційна війна за Україну

Генасамблея ООН підтримала український проект резолюції про мілітаризації Росією окупованого Криму, Севастополя і акваторій Чорного і Азовського морів. За проголосували 66 країн, 19 виступили проти, 72 — утрималися, 35 — не брали участь у голосуванні.

Рішення, безумовно, позитивне — йде в скарбничку України та союзників по протидії російської агресії. Але є одне "але". Після голосування в ГА українські дипкорпус і політики наситили інформпростір переможними реляціями. Причому явно перестаралися. Відчувається фальш, якою прикривається зворотна сторона медалі. І вона стосується насамперед ситуацій в самій Генасамблеї, спостережуваних тенденцій по голосуванням.

Наприклад, взяти коментар представника України при ООН Володимира Єльченка. За його словами, українська сторона навмисно "підвищила планку" — голосувати двома третинами голосів, а не простою більшістю. Зроблено це було, пояснює постпред, по-перше, щоб не допустити прийняття вводять в оману інші країни поправок, запропонованих союзниками РФ (Іран, Сирія). А по-друге, говорить Єльченко, "піднявши свідомо планку до двох третин, ми показали Генеральної асамблеї ООН, що ми не боїмося результату". "Україна впевнена в своїх силах", — підкреслив він.

Впевненість — це прекрасно, але чи є вона дійсно матеріальним ресурсом, здатним утримати партнерів і привернути на свою сторону нових? А це питання стало актуальним ще вчора.

Так, заступник міністра закордонних справ Сергій Кислиця, представив резолюцію, вірно помітив, що клуб друзів Росії під час вчорашнього голосування дещо зменшився. Це так. Останні кримські резолюції України блокували 26 країн, включаючи Росію. Але візьмемо до уваги, що і причина для самовідводу семи друзів РФ вагома — атака на українські катер і буксир. Відповідний ролик був широко поширений. Плюс до питання свободи судноплавства в світі ставляться дуже серйозно. І ще один плюс — дії Росії, а саме зловживання обшуками на суднах, торкнулися і країн Європейського Союзу. У сукупності ці чинники зумовили скорочення чисельності "друзів" Кремля ГА.

З іншого боку, той же Кислиця не зазначив, що і клуб друзів України теж кілька станув. І знову-таки незважаючи на інцидент в Керченській протоці. Динаміка голосувань за українським резолюціям насправді викликає не стільки оптимізм, скільки тривогу.

Згадаємо результати за попереднім кримським резолюцій. У березні 2014 р. після інтервенції РФ 100 з 193 членів ООН проголосували за, 11 — проти, 58 — утрималися, 24 — не голосували. 2016 р.: вже 70 — за, 26 — проти, 77 — утрималися, 20 — не голосували. 2017 р.: знову 70 — за і 26 — проти, утрималися 75 країн і не голосувала 21 країна. 2018 р. (з прав людини у Криму в Третьому комітеті): 67 країн — за, 26 — проти, утрималися 82 країни. До азовської ж резолюції залишилися байдужими ще на два члена ГА менше.

Так, голосування радує не тільки результатом, але і рядом супутніх моментів. Приміром, утримався Алжир — держава, що прагне зайвий раз не ображати Росію, зокрема, зважаючи на збройових контрактів. Утримався і Китай. А Піднебесна зазвичай голосує проти українських документів. Пекін, схоже, змінив позицію у зв'язку з торговельними переговорами з головним союзником України — Сполученими Штатами. Врегулювання торговельних суперечок для Китаю настільки важливо, що він навіть тимчасово готовий закрити очі на азовську резолюцію, на питання свободи судноплавства, а значить, забути поки і про протистояння з сусідами і США в Південно-Китайському морі.

Що ще. Угорщина, з якою в України не склалися стосунки, підтримала резолюцію. А от Сербія — ще одна "проблемна" для Києва країна, як би це спростовували в МЗС, — стала єдиною європейською державою, що проголосував проти. Також слід звернути увагу, що в числі тих, що утрималися виявилася і Аргентина, де є досить потужна українська діаспора.

В України на сьогоднішній день є своя більшість — свого роду коаліція. Її ядром є та 41 країна —співавтор азовської резолюції. Це, безумовно, дуже цінне дипломатичне придбання. У той же час "зверху" свої голоси дали лише 25 держав. Завдяки роботі української делегації або під впливом союзників Києва. Але цього мало. Тим більше зважаючи на тенденції до зменшення голосів "за" на засіданнях Генасамблеї.

В ООН країни, які голосують "категорично за" і "категорично проти", — це, так би мовити, полюса. А між ними є досить серйозна прошарок держав "скоріше за", "скоріше проти" і "болото" — ті, кому все одно. Серед останніх є ті, хто вирішив відмовчатися, тому що далекий від того, що відбувається в Чорноморському регіоні або просто недостатньо добре розуміє, що конкретно відбулося і відбувається. І є чимало невеликих держав Африки, Океанії, Карибського басейну, приторговывающих своїми голосами в обмін на подарунки, послуги особистого і державного характеру і т. п.

Як результат, 72 утрималися і 35 не голосували. Більше половини нейтральних. Більше половини потенційних союзників, нехай і ситуативних. Дуже все це схоже як на недопрацювання української сторони, так і на те, що Росії, як і раніше вдається знайти підхід до різних князькам і лідерам. Що, в свою чергу, ставить руба питання інтенсифікації ведення позиційної війни в ООН за голоси. І вести цю війну Україні, звичайно, потрібно не самостійно. Слід діяти спільно з тією коаліцією з 41 держави, аби знизити все ж вплив Кремля на ООН. До речі, чималим підмогою в цьому напрямі може стати анонсована напередодні радником Білого дому з нацбезпеки Джоном Болтоном кампанія США витіснення РФ і Китаю з Африки. Звичайно, Вашингтон діє, виходячи з власних інтересів. Але побічно посилення його позицій в Африці буде корисним і для України.