Як у Москви з'явилася австро-угорська рука допомоги
Нещодавно кандидат у президенти Австрії, заступник голови парламенту і лідер ультраправої партії "Свобода" Норберт Гофер відзначився заявою щодо Криму і санкцій проти Росії.
Зокрема, в інтерв'ю австрійській Die Presse він заявив, що аннексированный півострів вже давно слід було б визнати російським. Навіть більше, правий політик вважає, що референдум повинен бути проведений ще після розпаду СРСР. При цьому претендент на президентський пост визнає незаконність так званого референдуму 2014 р., але в той же час зазначає, що він "відображав думку жителів півострова". "Навіть на референдумі, проведеному за західними стандартами, виявилося б, що переважна більшість виступає за Росію", — сказав Гофер, підкреслюючи необхідність "прагматичного" кроку — скасування санкцій проти Росії, які шкодять і самої РФ, і Євросоюзу.
Реакція української сторони не змусила себе довго чекати. Посол в Австрії Олександр Щерба прокоментував цю заяву так: "Цікаво, чи був би пан Гофер таким прагматичним, якщо б одного разу вранці невідомі військові з'явилися перед його будинком і забрали шматок його землі. Те, що пан Гофер називає прагматизмом, — це дійсно байдужість перед чужою трагедією і чужий біль". На думку українського дипломата, лідер австрійської "Свободи" "вирішив приміряти косоворотку російського націоналіста". Втім, тут варто зазначити, що посол навів не цілком вдалий приклад: у середині березня 1938 р. саме це і сталося. Тоді з повного потурання міжнародної громадськості Третій рейх приєднала до себе Австрію. Причому цей акт — аншлюс — був легітимований тим ж способом, яким згодом скористалася і Росія в питанні Криму, — референдумом. Зрежисованим, до речі, за дуже схожим сценарієм. Інший антураж — трохи крові, багато радості і танки в кольорах — як під копірку. Ну хіба що замість зелених ввічливих чоловічків були сірі. Продовження цієї історії загальновідомо.
Але повернемося до нашого героя. Хто такий цей пан Гофер, про який в принципі раніше в Україні мало хто чув? Судячи з його біографії в Wikipedia, це, скажімо, вельми амбітний і пробивний політик, який за шість років зміг з провінційного партійного працівника і керівника партосередку в місті Айзенштадт на сході Австрії з 12 тис. населення вирости у заступника спікера парламенту. Ще три роки активної роботи — і він вже висувається кандидатом у президенти. Його ідеологія і його ідеологія партії — це майже мейнстрім нинішньої європейської політики: не любить іммігрантів, підтримує німецьких правих PEGIDA, є противником Трансатлантичного партнерства (TTIP) і створення в рамках цієї угоди глобальної зони вільної торгівлі із Сполученими Штатами.
Слід нагадати, що в країнах Євросоюзу сьогодні спостерігається зростання популярності правих сил, що зумовлено міграційним кризою. На Німеччину (і в значно меншій мірі — Австрію, найчастіше як транзитну країну) доводиться основний потік біженців з країн Близького Сходу та Північної Африки. Тому, до речі, на недавніх місцевих виборах у ряді земель Німеччини (Баден-Вюртемберзі, Рейнланд-Пфальці і Саксонії-Анхальт) значно зміцнили свої позиції праві популісти з партії АдГ. Deutsche Welle результати цих виборів називає "невдачею канцлера Меркель, яка визначає політику ФРН щодо біженців". "Вперше з 1952 року її партія поступилася лідерство в Баден-Вюртемберзі, десятиліттями вважався оплотом Християнсько-демократичного союзу (ХДС)", — констатує DW.
Серед іншого, і в Австрії, яку з Росією та пострадянськими республіками пов'язує давня банківська історія. Безумовно, заява Гофера викликало бурління мас, але це не перший реверанс австрійців, адресований Москві. Так, ще 11 лютого влади республіки погодилися впустити депутатів Держдуми РФ на чолі зі спікером Сергієм Наришкіним для участі в засіданні Парламентської асамблеї ОБСЄ. А ще раніше — 20 жовтня минулого року — президент Австрії Хайнц Фішер, відразу після анексії Криму зустрівся з Володимиром Путіним, заявив про необхідність підтримувати діалог з Російською Федерацією, а не підігрівати градус протистояння, нагадавши, що "з того часу, як Червона Армія в 1955 році покинула територію Австрії, у країни не було особливо поганого досвіду з Росією". Фішер вважає, що "модернізований" і "неидеологизированный" нейтралітет являє собою втілення "твердої основи для австрійської зовнішньої політики".
З іншого боку, не варто сприймати ці заяви австрійців як проросійську позицію, чим грішать російська експертне середовище та ЗМІ. Як зазначалося вище, Австрія, а також Ліхтенштейн вже давно є свого роду банківських конгломератом, що обслуговує інтереси пострадянських, в тому числі і російських політичних і фінансових еліт, як правило, не задаючи питань. Природно, місцеві банкіри, які отримують ренту з угод росіян, які не бажають позбавлятися такого ласого шматка. Тому і позиція Гофера (який зовсім не обов'язково отримує платню в Кремлі), і позиція інших австрійських політиків і бізнесменів є в першу чергу проавстрійской, але при цьому, звичайно, вигідна і Москві.
А значить Відень може виступити за скасування санкцій щодо Росії. Або —очікувано — за їх перегляд. Ще 26 січня агентство Bloomberg повідомляло про зростаючому числі натяків на те, що після двох років похолодання відносин з Росією Захід буде готовий зняти санкції. Агентство відзначає, що погіршення ситуації в Сирії та Лівії підштовхує міжнародне співтовариство до пом'якшення позиції. Останнім часом безліч посадових осіб з США і ЄС заявили, що питання наближається до вирішення. Проте багато що залежатиме від Кремля. Тижнем раніше Євросоюз продовжив санкції на півроку, що, ймовірно, стало одним із способів "переконати Москву в необхідності виведення військ з Сирії.
На думку ж аналітика британського Chatham House Джеймс Ніксі, Путіну вдалося створити видимість, що він хоче вирішення конфлікту в Сирії, хоча це необов'язково так: "Пріоритет Заходу — це Сирія, а пріоритет Росії — Україна. Їх інтереси в значній мірі відрізняються від наших". Логіка тут є. Своєю поступливістю в Сирії Путін цілком міг досягти певних зрушень в питанні санкцій через півроку. І слова австрійця Гофера, а також неодноразові заяви одного Путіна, прем'єр-міністра Угорщини Віктора Орбана про те, що "період автоматичного продовження антиросійських санкцій вже позаду", наштовхують на думку, що це питання фактично вирішене, як і консолідовано проросійське лобі в ЄС, яке буде відстоює ослаблення санкційного тиску або скасування обмежувальних заходів через півроку.
Втім, ці політичні торги не означають, що Євросоюз або тим більше Сполучені Штати відмовилися від підтримки України, враховуючи посилення тиску на Москву і визначення Північноатлантичним альянсом Росії як основної загрози благополуччя Європи. Мінські угоди і домовленості "нормандської четвірки", незважаючи на їх формальний статус, все ж як і раніше лежать в основі української політики ЄС. Отже, в рамках загальної стратегії поведінки Європи щодо Москви питання санкцій можна розглядати або як декларацію, свого роду обіцянку пряника, або як їх перегляд (це програма максимум).
