Авітаміноз проти депресії. Як українці голосували в різні пори року

Перші президентські вибори в нашій країні відбулися 1 грудня 1991 року разом з референдумом про незалежність, але сама передвиборна гонка відбувалася восени. Історії вважають, що підсумок тих виборів був вирішений заздалегідь. По-перше, з ім'ям Леоніда Кравчука пов'язували прийняття Акта про незалежність (він очолював ВР), хоча автором документа був його суперник Левко Лук'яненко. По-друге, для більшості українців, на той час ще глибоких "совків", колишній комуніст Кравчук був ближче, ніж ключовий опонент Леоніда Макаровича В'ячеслав Чорновіл - колишній дисидент і націоналіст. В результаті, громадяни обрали Кравчука в першому турі. Він набрав 63,65% голосів. І вже через три роки його самого виборці сприйматимуть як націоналіста, що протистоїть кандидату від так званого "південного сходу" Леоніду Кучмі.

Другі президентські вибори, дострокові, відбулися влітку (це був перший і останній випадок). Її ключовою характеристикою була гра на регіональних відмінностях, і вона дала результат: якщо подивитися на карту голосування, то Кучма отримав більшість саме в тих областях, які в майбутньому стануть "червоним", а потім "біло-блакитним" поясом. Та передвиборна кампанія не рясніла чорним піаром - все було максимально просто: всього сім кандидатів, Кравчука підтримував захід і частина центральних регіонів, Кучму південь, схід і інша частина центральних областей. Однак сформувався тоді регіональний розкол став дзвіночком.

Між двома президентськими кампаніями відбулися парламентські вибори. Вони проходили в два тури - 27 березня і 4 або 11 квітня. Тодішня виборча система була досить складною: після першого дня голосування мандат отримали тільки ті кандидати, які набрали більше 50% підтримки при явці не нижче 50%. Таких виявилося всього 49. У другому турі повинні були обрати інших. Але оскільки досягти одночасно двох п; ятдесятивідсотковим показників було архіскладно, повний склад парламенту так і не обрали до кінця його каденції. Весняна передвиборна кампанія продемонструвала ще один цікавий феномен - виборці були явно менш активними, ніж восени.

Наступного разу українців попросили прийти на дільниці 29 березня 1998 року для обрання нового складу Верховної Ради. Цього разу правила виборів поміняли, зробивши систему більш зрозумілою: голосувати треба було за партії і кандидатів-мажоритарників. Для партій встановили прохідний бар'єр у 4%. Українці виявилися щедрими, довіривши мандати представникам восьми партій, більшість з яких сповідували ліву ідеологію. Явка на виборах по країні трохи не дотягла до 70%, найбільш лінивими виборцями виявилися жителі столиці та Севастополя (трохи більше 50%), найактивнішими - виборці Тернопільської області (83,66%).

Крім любові до лівих, у тих виборів були і інші особливості: протистояння Соцпартії Олександра Мороза і Прогресивної соціалістичної партії Наталії Вітренко, поява "третьої" сили у вигляді Партії зелених, яка в перший і останній раз отримала мандати у ВР, і проходження партії опального екс-прем'єра Павла Лазаренка "Громада". Втім, останній факт навряд чи можна пов'язувати з сезонними коливаннями настрою, - скривджених українці люблять у всьому пори року.

Президентські вибори 1999 року відбулися восени - перший тур голосування 31 жовтня, другий 14 листопада. На них повторилася історія з розколом країни. Цього разу на голосують за Кучму і Петра Симоненка. В особі діючого президента виборці заходу й центру не бачили націоналіста, а менше з зол.

Президентська кампанія 1999 р. ознаменувався першим в історії замахом на кандидата в президенти. 5 жовтня у Кривому Розі в Наталію Вітренко та її прихильників кинули гранату. Покушавшихся заарештували і через деякий час засудили. Серед них виявився Сергій Іванченко, довірена особа Олександра Мороза. Ця досить каламутна історія серйозно вдарила по рейтингу головного соціаліста.

Парламентські вибори 2002 року знову відбулися навесні - 31 березня. Завдяки участі в них блоку Віктора Ющенка "Наша Україна", якому влади всіляко протидіяли, та гонка стала досить радикальної за своїм змістом. "Наша Україна" в результаті отримала 119 мандатів, ще 23 - БЮТ, але більшості вони не створили, залишившись в опозиції. Свою розкольницьку роль зіграли "тушки", але це вже інша історія. І вона про те, як партії торгували місцями в списках і до чого це призвело.

Період від парламентських виборів 2002-го року до президентських 2004-го проходив постійної політичної турбулентності. Свого апогею вона досягла восени 2004 р. в ході президентських виборів. Найбрудніша кампанія в історії українських виборів, в якій з'єднався і свідомий розкол країни, і чорні технології, і другий замах на кандидата в президенти, і всілякі фальсифікації. Чи варто дивуватися, що народ відповів на це Майданом.

Він почався 21 листопада, у день другого туру голосування. Через три дні ЦВК на чолі з Сергієм Ківаловим оголосив переможцем Віктора Януковича, що було очікувано. Третій тур президентських виборів, точніше, переголосування другого туру, відбулося 26 грудня. За його підсумками переміг Ющенко. Це були перші, і залишається сподіватися, останні вибори президента, коли з-за фальсифікацій довелося проводити ще одного голосування.

Парламентські вибори 2006 року проходили 26 березня. На тлі чвар в "помаранчевій" команді значну підтримку отримали "регіонали". Ті вибори характеризувалися чесною боротьбою, тема регіонального розколу на час відійшла на задній план, хоча в підсумку електоральна карта порівняно з 2004-м роком не змінилася. Та ж історія і з достроковими виборами, які відбулися 30 вересня 2007 року. Вони пройшли без фальсифікацій, зате з радикальною складовою, яка стала продовженням історії, з-за якої, власне, і була розпущена попередня Рада - пропрезидентський НУНС і "Блок Юлії Тимошенко" звинувачували "регіоналів" у створенні більшості за допомогою політичної підкупу. Ті ж, у свою чергу, мобілізували свій електорат гаслами про несправедливість по відношенню до їх виборцям. Від перевиборів виграла Тимошенко, ставши прем'єр-міністром. Правда, при дуже хиткою коаліції.

Президентські вибори 2010 року повинні були відбутися в 2009-му, 25 жовтня. Але Ющенко оскаржив цю дату в Конституційному суді, в результаті українці отримали перші зимові вибори. На них знову голосували за менше із зол: захід і центр за Тимошенко, щоб не Янукович, південь, схід, навпаки, за Януковича, лише б не Тимошенко. Юлія Володимирівна свою поразку не визнала, оголосивши про фальсифікації (у другому турі розрив між лідерами дійсно був невеликим - 3,5%. Однак зібрати свій Майдан не змогла.

Парламентські вибори 2012-го року проходили 28 жовтня. І знову підтвердили, що осінь для українців - сезон підйому суспільної активності. Головна боротьба на виборах розгорнулася між Партією регіонів і об'єднаною опозицією "Батьківщина" (подібний союз був укладений вперше в історії виборів в нашій країні). Протистояння на мажоритарних округах між опозиціонерами, що об'єдналися, і "свободівцями" з одного боку і партією "УДАР" з іншого зіграло на руку "регіоналам". Вони створили більшість з комуністами, перебежавшими до них мажоритарниками і "тушками".

Кампанія 2012 року також була досить брудною, з-за конфліктів, що доходили до рукопашної, на 5 округах ЦВК не змогла (точніше, не дуже хотіла) встановити результат волевиявлення. Позбавивши, таким чином, опозиціонерів п'яти вкрай необхідних їм мандатів у Верховній Раді.

Дострокові вибори президента відбулися 25 травня 2014 року. Незважаючи на значну кількість бажаючих стати гарантами Конституції (балотувався 21 людина), передвиборна кампанія проходила без жорсткого протистояння ключових гравців. Від нього стримував фактор російської агресії. Саме вона стала головною темою в політичному дискурсі країни на дострокових парламентських виборах 2014 року, які відбулися 26 жовтня. Учасники направили свій негатив і радикалізм на зовнішнього ворога. Внутрішнім опонентам практично нічого не дісталося.

В 2019-му на нас чекає дві виборчі кампанії - президентська і парламентська. Чи підтвердиться припущення, що весняні вибори спокійніше осінніх або обидві сутички не на життя, а на смерть?