Асиметрична відповідь ЧФ РФ. Як Україна може використовувати надмалі підводні човни

Розвиток військового флоту всі роки незалежності України йшов хаотично. Аж до 2014 р. генерали не могли визначитися з вірогідним супротивником, а значить, і розставити пріоритети. А поки час ішов, найбільш сучасні кораблі потроху "пускали на голки", моряки масово переходили на службу в російський флот — благо для цього навіть не треба було їхати з Криму.

Доля одного човна

Коли навесні 2014 р. росіяни окупували АРК, наші ВМС втратили все — від баз до особового складу і найбільш сучасних кораблів і суден. А незабаром почалися спроби відтворення флоту і водночас написання чогось схожого на доктрину розвитку Військово-Морських сил України.

Спочатку натиск робився на створення "москітного флоту" з катерів різного призначення з опорою на власні сили. Але зі зміною загальної політичної ситуації в країні почалися і спроби написати нову концепцію. І ось наприкінці квітня світ побачила доктрина, розроблена Інститутом Військово-Морських сил Національного університету "Одеська морська академія" спільно з кафедрою ВМС Національного університету оборони України ім. Івана Черняховського і командуванням ВМС України.

Крім досить-таки стандартних мантр про "будівництво, закупівлю або отримання за рахунок міжнародної технічної допомоги нових кораблів і модернізації наявного корабельного складу", пролунала і теза про відродження підводних сил флоту.

Варто сказати, що досвід України в плані експлуатації підводних човнів був украй бідним — у складі військового флоту був єдиний дизель-електричний підводний човен проєкту 641, спущений на воду в травні 1970 р. Б-435/U01 "Запоріжжя". Отриманий в результаті поділу Чорноморського флоту СРСР в 1997 р., він практично весь час служби був проблемним. Росіяни передали Україні найгіршу в технічному стані техніку, зокрема, акумуляторні батареї човна були з вичерпаним терміном служби. Тому говорити про те, що він мав якусь бойову цінність, не доводиться — весь час на нього шукали гроші для ремонту.

Навесні 2014 р. він був захоплений росіянами і нині перебуває в Південній бухті окупованого Севастополя. Російська влада, з одного боку, заявляла, що не планує включати його до складу ВМС РФ через поганий технічний стан, а з іншого — проводила всі планові роботи з підтримки його в нормальному стані. Регулярно звучать пропозиції про перетворення човна в музей, проте ніяких конкретних кроків для цього не робиться.

Досвід Північної Кореї

Але повернемося до перспектив. Відновлення парку середніх дизель-електричних човнів практично неможливо, оскільки в України залишилася єдина військово-морська база в Одесі, де донний не дозволяє відразу ж після виходу займати підводне положення (мінімальна безпечна глибина для підводних човнів середнього класу — 40 м). Щоб дістатися на південь від Зміїного, підводний човен з Одеси повинен іти в надводному положенні під сильним корабельним і повітряним прикриттям. Тобто втрачається одна з основних переваг підводного човна — скритність висунення.

В таких умовах практично єдиним варіантом для розвитку підводного флоту може бути купівля малих або надмалих підводних човнів. Такі човни можуть бути різного призначення — як торпедно-ракетні, так і розвідувально-диверсійні, призначені тільки для розвідки або мінування (самостійно або за допомогою водолазів). Принагідно зауважимо, що під "надмалим підводним човном" зазвичай мають на увазі субмарину з водотоннажністю менше ніж 150 т, якою може управляти екіпаж з двох-трьох осіб.

Досвід використання таких човнів у світі накопичено достатній. Можна згадати хоча б Північну Корею, яка нарівні з розробкою балістичних ракет підводного базування і носіїв під них, зробила натиск на надмалі підводні човни, які нині становлять основу її підводного флоту.

Як показав інцидент в Жовтому морі в березні 2010 р., коли торпеда, випущена одним північнокорейським підводним човном, потопила південнокорейський корвет типу Pohang, потенціал цієї військової техніки не вичерпаний. Малі підводні човни, що швидко будуються і економічні в експлуатації, дають можливість навіть невеликому військово-морського флоту знищувати сучасні кораблі супротивника.

Асиметрична відповідь

З іншого боку, цілком очевидно, що такий підводний флот не зможе протистояти ЧФ РФ у відкритому морі, зате може бути використаний для знищення кораблів у місцях базування і протидії амфібійним силам противника на десантонебезпечних напрямках.

Та й доставка груп морського спецназу для виконання специфічних завдань за допомогою таких човнів набагато ефективніша, ніж вертольотом або літаком.

Таким чином, можна говорити про те, що наявність досить великого флоту малих або надмалих підводних човнів у складі ВМСУ могло б бути серйозною асиметричною відповіддю Росії на розгортання в акваторії Чорного моря потужних морських сил.

Створити підводний флот власними силами Україна не зможе — у наших підприємств немає абсолютно ніякого досвіду побудови навіть невеликого підводного судна. Тому варто розглядати тільки варіанти купівлі.

У Європі найвідомішими виробниками є французькі та італійські фірми. З реальних варіантів — це насамперед серія підводних човнів італійської фірми DRASS — довжиною від 21 до 34 м з різними можливостями. Малий підводний човен можна купити за $70–80 млн, а надмалий ще дешевше. Якщо згадати, що тільки на один корвет держава планує витратити $250 млн, то стає зрозуміло, що створення підводного флоту — не така вже непідйомна задача для скромного українського військового бюджету.