Зброя для наступу. Коли НАТО дасть нам винищувачі, танки та ракети

Нові обіцянки

Найближчого вівторка, 26 квітня, міністр оборони США Ллойд Остін проведе на авіабазі Рамштайн у Німеччині нараду з колегами з низки країн для обговорення оборонних потреб України. Про це повідомив речник Пентагону Джон Кірбі. За його словами, список учасників зустрічі ще не затверджений, але вже відомо, що там будуть представники не лише країн НАТО.

The Hill повідомив ще одну цікаву новину. Рада нацбезпеки США запросила генерал-лейтенанта у відставці Террі Вольфа для координації допомоги Україні у сфері безпеки. Минулого тижня двопартійна група сенаторів звернулася до президента США Джо Байдена з листом, у якому закликала його призначити такого координатора, щоб краще зрозуміти потреби України в обороні, "при цьому усуваючи конфлікти сфер юрисдикції, що перетинаються" між Пентагоном і Держдепартаментом. На думку сенаторів, ця людина буде головною сполучною ланкою між США та їхніми союзниками у питаннях передачі Україні літаків, важких танків та іншої сучасної зброї. "Я радий, що Білий дім прислухався до двопартійних закликів і призначає координатора допомоги Україні у сфері безпеки, щоб допомогти нам прискорити військову допомогу Україні... та забезпечити Україну інструментами, необхідними для перемоги у цій війні", — прокоментував один із підписантів листа сенатор-республіканець Роб Портман.

Ці новини з'явилися вже після того, як Байден оголосив про новий пакет військової допомоги Україні у розмірі $800 млн. У Пентагоні обіцяють, що невдовзі буде наступний пакет.

Також і Євросоюз посилює свою підтримку. 20 квітня президент Європейської ради Шарль Мішель провів у Києві переговори, після яких Володимир Зеленський повідомив, що Україна отримає саме ту зброю, яка їй зараз потрібна: "Не все, а те, яке зараз у нас у пріоритеті. Не все, а якого у нас немає. Це дуже важливі акценти. Вчасно і те, що потрібно".

Сам Мішель в інтерв'ю "Європейській правді" підтвердив: "Нам потрібно постачати вам важку зброю. Про це не буде занадто багато новин з міркувань безпеки. Але ми дотримуємося своїх зобов'язань поставити вам цю зброю. Це перше. Це дуже важливо і дуже терміново... Але я не даватиму деталі з очевидних причин".

Головне питання

На наш погляд, звичайно, все відбувається дуже повільно. Захід тільки починає говорити про обіцянки важких озброєнь, хоча з початку Росією повномасштабної війни минуло вже майже два місяці. Щоб переламати хід війни на східному та південному фронтах, нам потрібна серйозна допомога — як мінімум, 100 винищувачів та 300 танків, а також кілька сотень ракет з дальністю польоту в кілька сотень кілометрів. І головне питання для нас — коли ж нам, нарешті, дадуть усе це, якщо взагалі дадуть.

Втім, це питання зараз активно обговорюється на Заході. Ще наприкінці березня двопартійна група, що складається з більш ніж трьох десятків конгресменів, надіслала Байдену лист із закликом надати Україні більше зброї, включаючи ракети класу "земля — повітря", винищувачі та протикорабельні ракети. У свіжому огляді американських медіа професор Університету Північної Кароліни Василь Тарас зазначає, що щодня безліч повідомлень про Україну на всіх каналах — і дуже багато суперечок щодо постачання зброї. Байден розповідає, як багато всього він шле до України, а його опоненти кричать, що цього недостатньо, що вони слали б набагато більше, і загрожують аж до імпічменту, якщо він не почне слати у рази більше. "Такі собі змагання, хто більше любить Україну. Очевидно, реакція на громадську думку", — констатує професор.

У Німеччині всередині правлячої коаліції наростає невдоволення рішенням канцлера Олафа Шольца відмовити Україні у постачанні важких озброєнь. Як пише Spiegel, наступного тижня лідери опозиційного блоку ХДС/ХСС мають намір внести проект резолюції про постачання важких озброєнь Україні, якщо цього не зробить канцлер, і ця резолюція цілком здатна зібрати у Бундестазі більшість голосів.

Без рожевих окулярів

За всієї поваги до західної громадської думки, вона не є визначальною для західних урядів. Для них головне – інтереси їхніх країн. А оскільки ці інтереси різні, то й позиції країн можуть дуже різнитися.

Як ілюстрацію можна навести взаємні звинувачення держав-членів НАТО. Наприклад, глава польського уряду Матеуш Моравецький заявив на прес-конференції, що він переконуватиме німецького канцлера Шольца надати Україні важкі озброєння. "Щоб захищатися, треба мати чим, — наголосив Моравецький. — Двозначна позиція Німеччини, безперечно, не допомагає".

Зовсім іншу думку висловив міністр закордонних справ Туреччини Мевлют Чавушоглу. "У НАТО є країни, які хочуть продовження війни в Україні. Вони бачать у продовженні війни ослаблення Росії. Їх мало хвилює ситуація в Україні", — заявив він в інтерв'ю телеканалу CNN Türk.

Туреччина, звичайно, наш великий друг і дуже допомагає нам. Дякуємо за "Байрактари" та за протоки, перекриті для російських кораблів. Але фактом залишається те, що Туреччина не приєдналася до західних санкцій проти Росії та, на відміну від США та Євросоюзу, не заборонила захід російських судів у свої порти.

Нерозумно припускати, що турки в порівнянні з поляками гірше ставляться до українців і більше люблять росіян. Справа в іншому. Польща серйозно побоюється стати наступною жертвою російського нападу. А Туреччина – ні.

Якби Євросоюз був упевнений, що західний кордон України — це для Путіна червона лінія, далі за яку він не піде, тоді, мабуть, колективний Захід переконував би Київ погодитися на вимоги Кремля, аби скоріше можна було відновити business as usual. Саме у такий спосіб Захід гасив російсько-грузинську війну у 2008-му та російсько-українську війну у 2014-2015 рр. Але зараз усе по-іншому.

Ще на початку лютого, за три тижні до путінської "спецоперації", Байден наказав відправити до Польщі та Румунії три тисячі американських військовослужбовців. А напередодні путінської авантюри Байден доручив Остіну перекинути додаткові сили у зону операцій Європейського командування США у країнах Балтії, Польщі та на південно-східний фланг НАТО.

Вашингтон отримав достатньо розвідувальних даних, щоб побоюватися, що Путін не має наміру обмежуватися захопленням України. Тому й відбулася зміна парадигми. Наразі НАТО готується до повного перезавантаження своєї діяльності відповідно до нової реальності. "Те, що ми зараз бачимо, є новою реальністю, новою нормою для європейської безпеки. Тому зараз ми попросили наших військових командирів надати варіанти того, що ми називаємо перезавантаженням, довгостроковою адаптацією НАТО", — повідомив 9 квітня генсек Альянсу Єнс Столтенберг.

А 10 квітня командувач Збройних сил Литви Вальдемарас Рупшис заявив на спільній прес-конференції з начальником штабу Армії США Джеймсом Макконвілем, що США підтримують ідею створення постійних баз на східному фланзі НАТО, включаючи Литву. "Ми вдячні за цю позицію і зараз докладаємо зусиль, щоб створити належні умови для такого розміщення американських військ", — наголосив Рупшис.

Але такі плани не можна реалізувати за один день. Цим пояснюється позиція колективного Заходу. Він по-справжньому зацікавлений у тому, щоб Путін не виграв війну та не примусив Київ до капітуляції, а застряг в Україні надовго, як мінімум, на кілька місяців. Тому Захід постачатиме нам озброєння принаймні в таких обсягах, які дозволять нам довше стримувати Росію в часі та просторі, поки НАТО зміцнює свій східний фланг. Ну а озброєння понад те — це вже залежить від сміливості та рішучості Байдена та інших західних лідерів. Якщо вони дійсно вирішили зробити ставку на нашу перемогу, то вони мають дати стільки, скільки нам потрібно.