Антикорупційний неоколоніалізм. Як руками НАБУ Україну штовхають в обійми Путіна
Візит директора НАБУ Артема Ситника і глави САП Назарія Холодницкого у США, відбувається на тлі звинувачення Генпрокуратурою секретних агентів НАБУ і керівників цього органу в порушення українського законодавства, обидва "молодих" антикорупціонерів можуть занести собі в актив. Ні в кого не було сумнівів, що Ситник і Холодницький летять у Вашингтон, в тому числі за міжнародною підтримкою у їх протистоянні з Луценком, і вони цю підтримку отримали.
І США, і Євросоюз синхронно, публічно і на офіційному рівні висловилися в підтримку НАБУ. В Європейській службі зовнішніх дій висловили "стурбованість" тим, що ГПУ дозволяє собі втручатися в роботу Антикорупційного бюро, порадивши "посилити зусилля" щодо забезпечення незалежності, операційної спроможності і ефективності антикорупційних інституцій". Окремо підкресливши, що боротьба з корупцією залишається ключовим елементом розвитку відносин України та ЄС".
У Держдепі США пішли ще далі, висловивши сумнів з приводу бажання України подолати корупцію", процитувавши з цієї нагоди держсекретаря Рекса Тіллерсона: "Для України немає сенсу боротися за своє тіло на Донбасі, якщо вона втрачає свою душу в корупції". Ну, майже Володимир Винниченко з його "Україною або соціалістичної, або ніякою".
Про те ж, що у своїй антикорупційної діяльності НАБУ прямо порушує чинне українське законодавство про заборону, наприклад провокування хабара, і в США, і в ЄС вирішили тактовно промовчати, мовляв, боротьба з корупцією справа настільки святе, що за замовчуванням вище якихось там законів.
Така дещо своєрідне трактування базового для західних демократій принципу верховенства права дуже малоймовірно, що викликана наївним бажанням швидко і ефективно очистити українську душу від скверни корупції. У Вашингтоні і Брюсселі, швидше за все, чудово обізнані щодо особливостей української ментальності, і на рахунок реальних перспектив побороти корупцію в Україні. Схоже, справа тут у тому, що НАБУ разом з іншими новими антикорупційними органами виявилося досить зручним і ефективним інструментом управління Україною з боку, що трохи насторожує і віддає старим добрим колоніалізмом.
За великим рахунком, для того, щоб остаточно перетворити Україну в щось на зразок колонії, потрібно вирішити три основних завдання. По-перше, не дати українській економіці можливість вирости з стану сировинної; по-друге, позбавити суб'єктності національну українську еліту, яка б проворовавшаяся і недосконала вона не була б; і, по-третє, забезпечити можливість зовнішнього управління органами державної влади. І зведення боротьби з корупцією в якийсь, регульований ззовні абсолют забезпечують досягнення як мінімум двох з трьох цих цілей. Враховуючи тотальний характер української корупції, наявність непідконтрольного антикорупційного Цербера з повноваженнями, які виходять за рамки українського законодавства, дозволяє, з одного боку, постійно сіяти в українських елітах настрій повної недовіри один одному, а з іншого - тримати їх на "антикорупційний гачку" і в потрібний момент смикати за потрібні ниточки.
Виходить, що сьогодні президенту Петру Порошенку висувають своєрідний ультиматум: або НАБУ працює "по бєспрєдєлу", в тому числі і прямо порушуючи чинне законодавство, чи Україна втрачає фінансову і не тільки допомогу Заходу. Власне, Україні вже відмовили в третій транш макроекономічної допомоги, ну а заяви на кшталт того, що бездушним українським корупціонерам немає сенсу чинити опір російському завоювання, звучать як загроза ненадання допомоги у війні з агресором.
Все це нагадує часи раннього Леоніда Кучми, коли Захід постійно песочил Україну за невідповідність демократичним стандартам, але в той же час не відпускаючи її остаточно від себе. При цьому в розпорядженні Кучми була його знаменита багатовекторність і можливість дивитися не тільки на Захід, і на Схід, чого в сучасної України завдяки російській агресії як би більше немає.
Однак розраховувати на те, що в Україні зовсім немає вибору для Заходу дещо ризиковано. Шантажуючи Порошенко, для якого, зрозуміло, немає дороги на Схід, Захід розчищає в Україні дорогу до влади тим, хто може дозволити собі і багатовекторність, і східну одновекторність. Адже у випадку шантажу держави Україна і згортання допомоги, погіршиться життя не хоче боротися з корупцією всіма засобами Порошенко, а у простих українців. І саме вони, а особливо жителі східної та центральної частин країни можуть вирішити, що саме Захід нам не допомагає, то чому б не почати миритися з Москвою. А в Москву і Ростов втекли далеко не всі колишні "регіонали" і на недалеких уже президентських виборах може перемогти який-небудь умовний Вадим Рабинович, якого ніщо не заважає відновлювати стратегічне партнерство з країною-агресором.
І якщо де-то в Німеччині у разі такого розвитку подій і можуть зітхнути з полегшенням, мовляв, нарешті цей обридлий українське питання закрито, то в Східній Європі будуть на цей рахунок зовсім іншої думки.
Так що, яким би очевидним не було згубний вплив корупції на політичне та економічне життя України, робити з боротьби з нею якийсь фетиш, а борців з корупцією недоторканною і непомильною інквізицією - явна помилка, наслідки якої можуть бути куди більш неприємними і масштабними, ніж ті, що зловживають своєю владою в цілях збагачення українські чиновники.