Андеграунд під Кремлем. Чому Дудь - це просунута версія Кисельова
В українському сегменті Facebook знову штормить. Хто б міг подумати! Саме високооплачуване російське ліберальне "все" - видеоблогер Юрій Дудь - назвав громадян України і Росії "братами навік". Ну як же так! А адже був таким пристойною людиною. А як він показував всю гнилу таємницю українських артистів, які гастролюють в Москві. Як невимушено виводив на чисту воду одіозних російських політиків на кшталт Володимира Жириновського.
Багатьом українцям цикл інтерв'ю "вДудь" представлявся мало не зразком нової російської вільної журналістики. Той факт, що за неформальній трескотней спортивного журналіста стоять колосальні гроші і професійна команда, як-то не наводив голодних правдивого українського слова на думку, що антураж, який їм показують - підвал, зашквар, зухвалі питання ведучого, - все це ніякий не андеграунд. Це стилізація. Просто російська пропаганда навчилася вдало використовувати несистемних людей для просування своїх смислів. Не Кисельовим єдиним, якщо що. Розчаровуватися в молодому интервьюере нерозумно. Тому що немає ніякого Дудя. Як немає ніякого Кисельова. Є різні канали впливу на уми російських, українських і західних громадян. Для кожної групи - свій.
Юрій Дудь - це Кисельов для "просунутих". Він також поширює казки про "один народ". Людина, подловивший Собчак на лицемірстві, пише: "Розумію, як багато між нами складного, але все одно нагадаю: росіяни і українці - брати навік". І ось тут виникає питання: а до якої, власне, осторонь цих самих "ми" відносить себе сам Юрій Дудь? Адже він одночасно називає себе "українцем за національністю" і росіянином за громадянської належності. Яка ж з цих частин одного окремо взятого юного дарування називає російську військову агресію проти України терміном "багато складного"? І чи не є натяки на українські коріння тільки елементом у пропагандистській грі?
Російська спроба знищити зароджується українську політичну націю викликала відповідну реакцію у громадян України. Якщо ви вбиваєте нас, садите у в'язниці, похищаете і переслідуєте кожного, хто зберіг вірність українській державі, ми більше не віримо вашим словам про споконвічне споріднення. Все логічно. Тому кремлівській пропаганді потрібні "справжні українці", які нагадують "заблудшим українцям" про споконвічну російсько-українську дружбу. Окупація, анексія, вбивство мирних жителів та військових на українській території - все те, що Юрій Дудь називає "багато складного" - на думку встає з колін імперії, не повинно стати причиною для розбіжностей між народами".
Турбота про українському культурному просторі, безумовно, завдання самих українців. І якщо цього не робимо ми, то завжди знайдеться який-небудь "справжній українець" Юрій Дудь, Іван Дорн, Рогозін, Затулін, Сурков і Прилепін, які завжди за вказівкою з Кремля знайдуть у себе дещицю української крові, щоб переконати українців забути про те кровопролиття, що з вини російської держави відбувається прямо зараз.
Українське етнічне походження, яким так пишається Дудь, після початку подій на Майдані і подальшої відкритої російської агресії перестало бути в Україні ознакою "українства". Те, що в Росії називають "український етнос" - це теж з'єднання великого числа відрізняються один від одного груп, які ніколи не сумнівалися, що всі вони українці. Більш того! Сам процес формування української нації почався в умовах окупації. Що саме по собі надзвичайно. Українці - не народ чи народність Росії. Ми - нація, і тільки нам вирішувати, хто нам брат і хто друг.
За великим рахунком нам давно повинно бути все одно, що там у далекій Москві думають російські громадяни. Набагато важливіше звернути погляд до наших пенатів. Те, що молоді українці беруть для себе в приклад російські обманки у вигляді модних реперів, популярних акторів і аполітичних журналістів, нагадують їм про дружбу народів, ставить під загрозу незалежність і суверенітет країни не менше, ніж російські танки на наших кордонах.
Що такого робить Юрій Дудь, чого не може робити талановита українська молодь? Адже на самому початку відновлення української державності на телеканали країни вийшли такі чудові проекти, як "Територія А", увірвалися в чарти Скрябін і "Брати Гадюкіни". Де зараз всі ці національно орієнтовані проекти? Поки ми не навчимося вкладати ресурси в своїх власних лідерів думок і кумирів молоді, ми приречені вислуховувати шовіністичні мови від "справжніх українців з-за поребрика". Так що ображатися треба не на Дудя, а на себе. Не забуваючи при цьому зміцнювати свій національний інформаційний і культурний фронт.