Аморальний поділ. Чому українцям варто підвищити пенсійний вік
Ведуться щоправда вони доволі однобоко, оскільки прихильників підвищення віку виходу на заслужений відпочинок у нашій чудовій країні небагато. Як то кажуть: "нема дурних". Особливо серед тих, хто мріє стати популярним, захисником інтересів народу, що згодом конвертувати народну любов в голоси на виборах і опинитися під кришталевим куполом Верховної Ради. А вже якщо мова заходить про політиків, то тут і говорити нічого - найменші підозри, щодо можливості підвищення пенсійного віку відкидаються з порога. Ні. І ше раз, ні.
Сьогодні про це черговий раз заявив міністр соціальної політики Андрій Рева.
І тим не менше, не дивлячись на заяви, в меморандумі з МВФ з'являються рядки про пенсійну реформу, а будь який українець розуміє, що це означає одне - підвищення віку виходу на пенсію, в той, чи інший спосіб.
Щоправда, якщо ви вважаєте, що то тільки українці полюбляють розводитися на кухні про похід на столицю з вилами і нарікати на малі пенсії, то помиляєтеся. Американцям, попри те, що ситуація у них "трохи" краща, теж не чужі такі мрії. Більш того, у них до подібних роздумів часто вдаються економісти.
Наприклад автори книги "Пенсійна система перед бурею" Лоренс Котлікофф і Скотт Бернс ще в 2004 року припустили, що американську економіку буде трусити як грушу через те, що найчисленніше покоління американців, так звані бебі-бумери, народжені в 1946-1964 рр., досягають передпенсійного віку і поступово готуються до виходу на пенсію.
Що це означає для Америки, де вже, на відміну від України, існує потужна накопичувальна пенсійна система? Те, що Пенсійним фондам (ПФ), які всі ці роки керували їхніми грошима, доведеться масово продавати акції, щоб мати можливість виплачувати пенсії. Як правило масовий розпродаж веде до падіння цін на акції, відповідно виникають проблеми з виплатами. У Великої рецесії 2008 року є й демографічні причини, зокрема старіння населення.
І це не тільки американська біда. Всі країни, де є загальнонаціональні пенсійні системи і фіксований вік виходу на пенсію, мають колосальні проблеми (звісно не такі як в України), але тим не менше. Ніхто в тій же Німеччині від доброго життя не піднімав би вік виходу на пенсію до 67 років.
Загальнонаціональна пенсійна система переживає кризу повсюдно. Причина - різке збільшення тривалості життя протягом XX століття. Люди стали працювати порівняно менше (довго вчаться), а жити - набагато довше (здоровий спосіб життя, менше війн, краща екологія, ну і досягнення фармацевтичної індустрії і медицини). У розвинених країнах громадяни отримують пенсії років по 30. Коли пенсіонерів відсотків 10% від населення, то все нормально. Вони отримують гроші, розважаються, мандрують. А коли 15% (як зараз у США), то от уже американські економісти починають говорити про проблеми, писати книги про те, що пенсійна система напередодні великого шторму.
В нас свої проблеми. І вони "трішки" відрізняються від того, що твориться в США та Європі. Тривалість життя в нас трохи нижча. Ми бідніші, здоровий спосіб життя для нас ще в диковинку (особливо для чоловіків), медицина теж не американська. Тим не менше, українець якому таки вдалося дожити до пенсії в цьому статусі живе років по 15-20.
А українські жінки посідають одне з найвищих місць у світі за тривалістю життя на пенсії. Більше 20 років живуть на пенсії. Часто навіть довше ніж працювали. Принаймні так підрахував Інституту демографії та соціальних досліджень.
Навіть після ненависного українцям підвищення віку виходу на пенсію, який проштовхнула через парламент "злочинна влада" середній вік виходу на пенсію - 55 років. Як наслідок видатки на пенсійне забезпечення в Україні були одні з найвищих у світі - 16%, а пенсії - жалюгідними.
На жаль, як не крути, а коли частка витрат ВВП на підтримку пенсійної системи наближається до 15%, економіка не може забезпечити для такої кількості непрацюючого населення високий рівень доходів.
Окремо варто відзначити, що історія людства не знала загальнонаціональних пенсійних систем практично до початку ХХ сторіччя. Пенсію (ренту) могли виплачувати заслуженим категоріям громадян - за подвиги на полі битви або на ниві мистецтва. Правда, іноді роздачею пенсій так захоплювалися, що це перетворювалося в проблему. Зокрема, у Франції напередодні 1789 року витрати на пенсії і армію стали причиною такого колосального бюджетного дефіциту, що це спровокувало революцію. Пенсії для всіх, а не для привілейованих прошарків населення - , це порівняно недавній винахід, вперше масово застосований в Німеччині в кінці ХІХ століття.
У США загальнонаціональна пенсійна система була створена тільки в 1935 році. Тоді ситуація здавалася безхмарною - на 1 пенсіонера припадало 16 працюючих американців. Зараз співвідношення 1 до 4, а до 2030 року за прогнозами буде 1 до 2. Майже так, як у нас зараз.
Але штука в тому, що коли творилася пенсійна система, США були молодою країною, а людей старше 65 років треба було ще пошукати. Федеральний бюджет брав на себе пенсійне страхування працівників, при цьому спеціально відзначалося, що фінансування пенсій здійснюється за рахунок внесків самих працівників та їхніх роботодавців, а розмір пенсії кожного залежить від розміру його внесків.
Однак уже в 1939 році американський Конгрес почав відходити від принципу збалансованості пенсійної системи. Було вирішено виплачувати пенсії вже починаючи з 1940 року, причому незалежно від того, скільки накопичилося внесків з боку працівників і роботодавців.
У 1950-1970-і роки було прийнято кілька поправок до пенсійного законодавства, в результаті чого пенсії постійно збільшувалися, індексувалися в залежності від темпів інфляції, осучаснювалися, а держава гарантувала громадянам їх виплату незалежно від того, скільки внесків вони або їхні роботодавці зробили. Стаж є? Є! Все ок.
Таким чином, американська держава взяла на себе силу-силенну незабезпечених зобов'язань перед пенсіонерами. Загалом, все як у нас, тільки в більших масштабах.
Бернс і Котлікофф придумали спеціальний метод "обліку поколінь", який дозволяє підрахувати податкове навантаження на представників конкретного покоління. Підрахували і розплакалися: бебі-бумери (1943-1964 років народження), відверто кажучи, все життя халтурили. Споживали багато, причому в борг, накопичень не залишили, навіть нерухомість і ту заклали. Всі в боргах.
Загалом, якось недобре вийшло. Картинка майбутнього, яку Котлікофф і Бернс малюють США до 2030 року, до болю схожа на сучасну Україну. Ми вже в майбутному і на нас можна вивчати, як виглядає економіка країни де 30% населення знаходиться на пенсії. Те що, держава нагадує величезний собез, чиновники, які шукають, як наповнити бюджет, ну і, звичайно, маса працюючих пенсіонерів, не повинно нікого дивувати. У нас це реалії, для США, поки що прогноз...
В такій ситуації, щоб виплачувати пенсії та інші соціальні зобов'язання пенсіонерам, доводиться підвищувати податки, а коли загальна ставка оподаткування підбирається до 50%, з'являється привід задуматися, чому віддати перевагу: йти на роботу або не вилазити з ліжка? В Україні навіть не рахуючи ПДВ та акцизів, тільки прямі податки на доходи маленького українця сягають 41,5%. Також вже є сенс подумати, а чи варто працювати? Чи може варто щось собі робити, зарплату отримувати "в конверті"? Віддавати половину заробленого якось не хочеться і розмови про мораль тут мало допомагають.
Відверто кажучи, і американців, і нас чекають важкі часи. Котлікофф і Бернс прямо так і пишуть: доведеться затягнути пояси, і чим раніше, тим краще. Але, про "затягування пасків" легко говорити в Америці, в Україні такого не люблять. Та й хто це може дозволити собі сказати? Еліті, особливо після е-декларування якось не з руки, громадські діячі і науковці вважають, що і так бідні, тому розраховують, що щось капне з бюджету. Так що, свято триває! Тільки тим, кому за 70-т, буде на ньому невесело, але це мало кого обходить.
А варто було б. Тим паче, якщо врахувати, що середній вік виходу на пенсію в Україні 55 років, то у нас уже приготувалися вийти на пенсію люди 1962 року народження. Якщо підвищувати вік виходу на пенсію, то це буде в першу чергу стосуватися покоління народжених в кінці 1950-х на початку 1960-х.
На жаль, Україна не Америка, у нас внеску різних поколінь в економіку, а тим паче податкового навантаження на них, ніхто не рахував, хоча варто. Але, нічого такого супергероїчного на їх шляху не траплялося. Пізній совок. Хтось собі щось робив. Хтось "ходив" на роботу. Негаразди 90-х - були, але це не війна і не революція, навіть не АТО. То, можливо не варто так поспішати на відпочинок?
Але чому б не спробувати піти іншим шляхом? Скажімо, погодитися з тим, що підвищення пенсійного віку неминуче. Більше того, провести його не поступово (відрізаючи хвіст по шматочку), а різко. Зразу до 65 років. В уряду з'явиться фінансовий ресурс, оскільки менше пенсіонерів протягом наступних 5 років буде виходити на пенсію. Гроші, знову таки, можна не "розмазувати" для всіх по 100 гривень, а додати тим хто старше 70-ти років. Це люди як мінімум 1947 року народження. А живі ще ті, хто застав Другу світову війну, репресії, хтось і революцію. Вони вже точно не можуть підпрацьовувати як "молоді" 55-ти річні пенсіонери. Так, Україна бідна країна і грошей на все загальне свято не вистачає, можливо варто подумати про пріоритети?
Хоча, треба визнати, що це скоріше фантастика. Марево швидкого виходу на пенсію для українців на п'ятому десятку життя набагато привабливіше ніж міркування про здоровий глузд, проблеми господарки, дефіцит коштів, а тим паче, якісь там труднощі тих, хто завершив сьомий десяток років на нашій чудовій планеті. Тому українська стратегія буде незмінною. Пенсійний вік низьким, а пенсії жалюгідними.
