Агресія і фрустрація. Кому шкодить істерика навколо графіті на Грушевського
Історія зі знищенням графіті на Грушевського продовжує обговорюватися в соцмережах. Частина українців справедливо обурені демонстративним знищенням зображень. Частина нагадує про право власності, засуджуючи розбиті вітрини магазину "Емпоріум". А хтось відкрито зловтішається: "Теж мені цінність! Ідіть працюйте".
Нагадаю, що після того, як з фасаду були прибрані патріотичні малюнки, обурені активісти розгромили вхід в салон, власника якого підозрюють в акті вандалізму. Прокуратура Києва відкрила кримінальну справу за фактом знищення графіті. А художники вже пообіцяли, що з 4 вересня почнеться відновлення малюнків. Генеральний прокурор Юрій Луценко на своїй сторінці у Facebook пообіцяв, що найближчим часом "бізнес вандалів з "Эмпориума" ретельно перевірять всі державні контролюючі органи".
Насправді знищення графіті і всі події, які розгортаються після акту вандалізму, набагато більш значущі, ніж може здатися на перший погляд.
Перше, що кидається в очі, — це свідоме роздмухування пожежі. Соцмережі рясніють провокаційними заявами про те, що змиті графіті є чи не доказом контрреволюції, що крокує по країні. Друге — це знову виникла в інформаційному просторі спекуляція на темі "двох Україн". З одного боку, мова йде про історичну спадщину. Ще в 2014 р. громадянська ініціатива "Музей Майдану" підготувала документи про визнання графіті на Грушевського історичним експонатом. Тоді ж указом Міністерства культури настінні малюнки отримали статус пам'ятника історії. "Місце бойових дій і масової загибелі громадян р. в Києві під час акцій протесту в лютому 2014 р. в районі вул. Грушевського 1, 2, 3, 4...". Ось так. Чорним по офіційним документом написано. "Історична спадщина. Кому не подобається — йдіть за поребрик. Вас там вже зачекалися", — кажуть захисники зображень. І по-своєму вони мають рацію.
З іншого боку, є люди, для який і Революція гідності, і жертви, і історичну спадщину — все це дратівливі явища, про яких їм хотілось б скоріше забути. Нас постійно закликають "поважати їх почуття" і одночасно подзуживают, мовляв, дивіться, "вони не поважають ні вас, ні ваших полеглих". Ситуація подвійності навколо теми пам'яті про трагічні події лютого 2014 р. створюється навмисно. Сьогодні цього вже немає сумніву.
Ще в 2015 р. в ефірі "5 каналу" голова Інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович розповідав, що в КМДА надходять регулярні звернення з вимогою змити "ікони революції". Мовляв, вони псують зовнішній вигляд фасадів будівель на Грушевського. Максимальний штраф, який загрожує вандалу за знищення історичної пам'ятки, — 2359 грн. Іншими словами, деякі майданофобы цілком могли вирішити, що знищення історичної цінності для них обійдеться дешевше, ніж відвідування середньої руки столичного ресторану. Раз вже не вдається прибрати графіті з допомогою імітації обурення "стурбованих зовнішнім виглядом будівель небайдужих киян", то чому б не спробувати старе добре наплювацьке ставлення до законів. Хто б не вчинив акт вандалізму, він, очевидно, розумів, що це загрожує йому мізерним штрафом. Але головне, він не міг не розуміти, який суспільний резонанс підніметься відразу після того, як графіті зникнуть з місця загибелі сотні українців.
Цікавою видається і відповідна реакція суспільства. Те, що люди зібралися біля магазину, цілком закономірно. Але розбиті вітрини — чого ніколи не було в період Майдану — не з'явилися у відповідь на бездіяльність влади. Вони — результат істерики, яку роздули навмисно. Обурених людей переконали, що якщо вони не візьмуть правосуддя у свої руки, справедливе відплата ніколи не настане. Перед нами штучно сконструйоване подія, спланована провокація. Не помічати таких очевидних речей сьогодні просто неможливо.
Характерною також є реакція голови Генеральної прокуратури. Юрій Луценко пообіцяв власнику магазину всеосяжну перевірку усіма контролюючими органами. По суті, це обіцянка показати "кузькіну мать". Перевірки всіх контролюючих органів — це, звичайно ж, вагомий аргумент, який сподобався суспільству і злегка заспокоїв гарячі голови. Ось тільки до законності він має дуже опосередковане відношення.
В даному випадку Юрій Віталійович відреагував як політик. І це не перший випадок, коли з вуст головного прокурора країни звучать політичні гасла замість чіткої констатації букви закону. Обіцяючи влаштувати бізнесу "парад контролерів", генпрокурор явно перевищує свої повноваження. А підстави? Саме із-за політичної доцільності у торговий заклад за вказівкою прокурора можуть нагрянути всі ці пожежники, санстанції і податківці, то чи це не є образою ідеалів революції? Чи Не спостерігаємо ми руйнування державних інституцій, використання їх у політичних цілях? Враховуючи суспільний резонанс, який спровокувала знищення історичних графіті, варто було б розслідувати "підбурювання до заворушень", "злочин на ґрунті ненависті", "диверсію на користь іноземної держави". Але запускати каральний механізм розправи з неугодним бізнесом, який активно застосовувався в часи правління режиму Януковича, — це велика помилка.
Виплеск агресії — це завжди реакція на фрустрацію. Нездатність постояти за себе, безсила лють, почуття втрати і небезпеки — все це породжує злість і стає причиною підвищення рівня агресії. А потім відбувається подія, яка запускає механізм розрядки. Змита серед білого дня революційне графіті для багатьох стало особистою образою. Що і викликало злість. А далі суспільство відчуло фрустрацію, тобто неможливість в існуючому правовому полі запобігти акт вандалізму, так само як і покарати винного.
Салон "Емпоріум" був розгромлений тому, що суспільство переконане, що у нього немає ніяких інших способів реакції на знищення історичних пам'яток. Держава ж досі не сприймається українцями як інструмент здійснення народом влади. Ніхто більше не вірить ні в правоохоронні органи, ні в силу закону, ні в справедливий суд. Тут можна заперечити, що влада сама винна в зниженні рівня довіри. Так-то воно так. Ось тільки суспільство більше не вірить в суд, поліцію, закон і право як явища. Тому не бореться за їх побудова. Для того, щоб по кожному резонансній приводу не палали шини, необхідно не показові перевірки влаштовувати. Треба змінювати законодавство і чітко окреслювати відповідальність за дії, що мають суспільне значення. Тоді і бажаючих спекулювати на обурення мас стане в рази менше.