8 вересня 2019 року - 75-я річниця депортації українців у 1944-1951 роках
В кінці Другої світової війни нова польська прокомуністична уряд, продовжуючи політику міжвоєнного уряду націонал-демократів, поставило за мету мати моноэтническое держава, зачищене різними способами від національних меншин, зокрема українців.
Депортація українців з території Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщина, Західної Бойківщини, на яких вони споконвіку проживали, сталася в результаті укладеного між УРСР і Польським комітетом національного визволення Угоди про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР.
Договір передбачав виїзд українців в УРСР і повернення в Польщу поляків і євреїв, які станом на 17 вересня 1939 року були громадянами Польської держави.
Територія, на якій відбувалася "евакуація", охоплювала землі Ряшівського, Люблінського та Краківського воєводств. Всю її поділили на 15 районів, в кожному з яких діяла окрема, так звана польсько-українська комісія. До повноважень цих комісій входив збір заяв від місцевого населення, про виїзд, підготовка списків переселенців і евакуаційних карт, організація транспорту тощо.
Проте, акція, яка повинна бути добровільною, не знайшла особливого відгуку серед українців. Тоді польські власті вдалися до насильницьких дій - повна ліквідація українських шкіл, будь-яких проявів організованої української суспільного життя, дискримінація українців під час проведення аграрної реформи, непосильні обов'язкові податки, знищення Української Греко-Католицької Церкви тощо.
На першому етапі, який тривав від 15 жовтня до 31 грудня 1944 року вивезли понад 20 тис. українців, переважно мешканців Холмщини, найбільш постраждалої від антиукраїнських дій Польщі. Після Холмщини депортація продовжилася на Лемківщині, в Надсянні та Західній Бойківщині. На цьому етапі - з січня до кінця серпня 1945 року - переселили 229 685 осіб. З вересня 1945 року "евакуацію" проводили три спеціально підготовлені дивізії Війська Польського. На збори давалося лише кілька годин, при цьому люди залишали на покинутих місцях практично все своє набуте добро - житло, майно, землю, худобу.
Кілька разів термін виселення українців продовжували - і офіційно депортація закінчилася в червні 1946 року. Хоча зачистка тривала ще до кінця липня. В цілому в 1944-1946 рр., тільки за офіційними даними, на територію УРСР було депортовано 482,8 тис. осіб. Очевидно, що реальне число вигнаних українців було більше.
У 1947 році тих українців, які відмовилися виїжджати в СРСР, польські влади в ході акції "Вісла" депортували на північ і захід Польщі. Тоді протягом кількох місяців було депортовано майже 150 тис. українців. Ще кілька десятків тисяч українців були позбавлені батьківського даху під час обмінів прикордонними ділянками між СРСР і Польщею в 1948 і 1951 роках.
Нагадаємо, в червні 2019 року парламент Литви схвалив визнання депортації кримських татар у 1944 році геноцидом народу.
