$6 млрд на рік для Путіна. Чому Україна продовжує транзит російської нафти
Наша країна не приєднується до західних санкцій проти основного джерела російських прибутків. Поки переважає страх перед Орбаном
Санкції, які працюють
10 січня міністерство фінансів США запровадило нові санкції проти енергетичного сектора Росії, націлившись на видобуток та експорт російської нафти — основне джерело доходів РФ. Під санкції потрапили два великі російські виробники нафти "Газпромнєфть" і "Сургутнєфтєгаз"; 183 танкери (багато з цих нафтоналивних суден є частиною тіньового флоту РФ, інші належать російським операторам); десятки нафтотрейдерів, постачальників нафтосервісних послуг та страхових компаній. "Сьогоднішніми діями ми посилюємо санкційний ризик, пов'язаний із торгівлею російською нафтою, включаючи судноплавство та фінансове сприяння експорту російської нафти", — заявила міністр фінансів Джанет Єллен.
Ефект цих санкцій проявився дуже швидко. 13 січня агентство Reuters повідомило, що щонайменше 65 нафтових танкерів кинули якір після останніх санкцій США. П'ять із цих танкерів зупинилися в китайських портах, ще сім кинули якір у Сінгапурі, а решта зупинилися в російських портах у Балтійському морі та на Далекому Сході, згідно аналізу Reuters, що базується на даних MarineTraffic та LSEG.
Того ж дня агентство Bloomberg повідомило, що Індія відмовиться від нафтових танкерів, які потрапили під санкції США. Високопоставлений індійський чиновник повідомив, що санкціонованим суднам не буде дозволено розвантажуватися. Це не стосується суден, зафрахтованих до 10 січня, за умови, що вони розвантажаться до 12 березня. За словами чиновника, нафтопереробні заводи Індії прямують до переговорів про термінові угоди з постачальниками країн Близького Сходу. Постачання нафти не є проблемою: ОПЕК має 3 мільйони барелів на день вільних потужностей, також постачальники з країн, що не входять до ОПЕК, такі як США, Канада, Бразилія, Гайана, можуть легко додати барелі на світовий ринок. Індійські банки вимагатимуть сертифікати походження, щоб гарантувати, що сира нафта не надходить від постачальників під санкціями.
"Нафта — це кров путінського режиму"
"Вкрай важливо суттєво зменшити здатність Росії фінансувати свою війну за рахунок продажу нафти. Нафта — це кров путінського режиму. А тіньовий флот танкерів — це те, що підтримує його існування. Поки ці танкери працюють, Путін продовжує вбивати. Необхідні сильні санкції", — заявив Володимир Зеленський, звертаючись до Європарламенту 19 листопада.
І західні партнери його почули. Обмеження щодо тіньового флоту Росії увійшли до 15-го пакету санкцій Євросоюзу, затвердженого 16 грудня. До санкційного списку додано 52 судна, загальна кількість суден під санкціями Євросоюзу досягла 79. Їм заборонено входити в порти ЄС і отримувати послуги від європейських компаній.
Велика Британія 26 листопада додала до свого списку санкцій 30, а 17 грудня — ще 20 суден тіньового флоту РФ, які перевозили нелегальну російську нафту. На даний момент діють британські санкції проти більш ніж 100 суден, які транспортують російські енергоносії, зокрема проти 93 нафтових танкерів.
І ось тепер по тіньовому флоту РФ вдарили США. Схоже, адміністрація Джо Байдена розраховує таким чином прискорити наростання фінансових проблем у Росії.
Санкції, яких немає
Україна могла б зробити свій внесок, заборонивши транзит російської нафти своєю територією. Слова, сказані Зеленським щодо танкерів, справедливі і щодо нафтопроводів. "Нафта — це кров путінського режиму. А нафтопроводи — це те, що підтримує його існування. Поки нафтопроводи працюють, Путін продовжує вбивати. Необхідні сильні санкції" — хіба ні?
Ще 1 листопада низка експертів ініціювала на сайті Зеленського петицію "Про заборону сприяння експорту російських енергоресурсів через територію України". Вона пропонує, зокрема, запровадити через РНБО "санкції та повну заборону транзиту через Україну енергоносіїв (нафти та газу) російського походження від кордонів з РФ та Республікою Білорусь". Транзит російського газу ми вже припинили з 1 січня 2025 року, проте російська нафта, як і раніше, продовжує надходити нафтопроводом "Дружба" з Білорусі через Україну до Угорщини та Словаччини.
Один з авторів петиції до Зеленського, президент центру "Стратегія ХХІ" Михайло Гончар 15 листопада розповів у статті на сайті zn.ua, що останніми роками через "Дружбу" щорічно прокачується 14,5 млн т нафти, і це приносить російським компаніям близько $6 млрд експортних доходів. "Укртранснафта" ж отримувала за транзит орієнтовно $165 млн на рік, після підвищення тарифу 2023 року нині це становить приблизно $240 млн, що майже в 25 разів менше, ніж отримують російські компанії від продажу зазначених обсягів нафти.
"Протягом останнього року Сили оборони України постійно намагаються завдавати уражень російським нафтопереробним заводам, але при цьому чомусь не використовується можливість завдати шкоди російській нафтовій галузі на $6 млрд щорічно шляхом запровадження санкцій на транзит нафти, — наголосив Гончар. — Під час війни за існування держави немає жодних розумних технічних або економічних аргументів для України продовжувати транзит російської нафти до Угорщини та Словаччини".
Крім санкцій за рішенням РНБО, можлива і заборона за рішення мпарламенту. Таким шляхом запропонувала піти "Європейська солідарність". Вона внесла 7 січня законопроект про заборону транзиту нафти і газу через територію України під час воєнного стану, а також проект постанови про звернення до Кабінету міністрів стосовно вжиття невідкладних заходів, в інтересах захисту національної безпеки України, щодо припинення транзиту російської нафти через територію України.
Зрозуміло, що це можна назвати піаром. Але ніхто не заважає "слугам народу" та уряду самим внести такі законопроекти та піаритися на їх прийнятті. Проте уряд вибрав контроверсійний спосіб піару: захищати транзит російської нафти.
Аргументи Шмигаля
Прем’єр-міністр Денис Шмигаль виклав свої аргументи, виступаючи у Верховній Раді 10 січня. Співголова фракції "Європейської солідарності" Артур Герасимов запитав його: "Ви особисто як Денис Шмигаль підтримуєте зупинку транзиту російської нафти через Україну? Так чи ні?" Шмигаль відповів різко і однозначно: "Стосовно заборони транзиту і торгівлі російськими енергопродуктами, будь-якими російськими копалинами, викопним паливом, їхніми будь-якими мінералами уряд докладає максимум зусиль, для того щоб припинити взагалі торгівлю будь-якою російською молекулою. Особисто моя позиція — припинити торгівлю будь-якою російською молекулою. Крапка. І вона неодноразово була фіксована, це політична позиція президента і уряду нашої держави".
Прекрасна позиція. Тоді чому бажання Путіна збагатитися на транзиті своєї нафти через нашу територію перемогло в Україні політичну позицію президента і уряду? Виявляється, наша влада боїться помсти прем'єр-міністра Угорщини Віктора Орбана. Це з'ясувалося, коли прем'єр-міністр України відповідав Юлії Клименко (фракція партії "Голос"), яка запитала його, скільки коштуватимуть Україні штрафні санкції за розірвання договорів по транзиту згідно із законопроектом про припинення транзиту нафти через територію України.
"Зупинка транзиту нафти нафтопроводом "Дружба" буде прямим порушенням Україною договору до Енергетичної хартії та Угоди про асоціацію з ЄС Україною. Там не про штрафні санкції йдеться, а йдеться про порушення Угоди про асоціацію з ЄС. При цьому порушення Україною своїх міжнародних зобов'язань з безпеки транзиту може бути використано як достатнє підґрунтя для притягнення України до відповідальності за припинення надійного і безперебійного транзиту нафти, зокрема, з боку Угорщини, Словаччини та Чехії і ймовірне виставлення відповідних фінансових вимог. Це буде відповідний міжнародний арбітраж і сума буде… її немає на сьогодні. Тобто це будуть виставляти і обраховувати країни, які понесуть відповідні збитки, але це будуть, очевидно, якісь великі санкції, великі кошти", — сказав Шмигаль.
Страх перед Орбаном замість волі до перемоги
Отже, Шмигаль посилається на Угоду про асоціацію з ЄС. Відкриваємо цей документ, знаходимо статтю 472 "Заходи, пов'язані з суттєвими інтересами безпеки" та читаємо: "Ніщо в цій Угоді не перешкоджає Стороні вживати будь-яких заходів […] які вона вважає необхідними для забезпечення власної безпеки […] під час війни […]". Таким чином, побоювання Шмигаля, що нас визнають порушниками Угоди про асоціацію, м'яко кажучи, гіперболізовані.
Аналогічно і з іншим документом, на який посилається прем'єр-міністр. Відкриваємо договір до Енергетичної хартії, знаходимо статтю 24 і читаємо: "Положення цього Договору […] не повинні тлумачитися як такі, що перешкоджають вживанню будь-якою Договірною Стороною будь-якого заходу, на її думку, необхідного для захисту суттєвих інтересів її безпеки, в тому числі […] розпочатого під час війни […]".
Проте Шмигаль побоюється, що Угорщина, Словаччина та Чехія можуть звернутися до міжнародного арбітражу. Справді, такий механізм вирішення спорів передбачено у договорі до Енергетичної хартії. Проте "Укртранснафта" має транзитний договір про надання послуг із транзитного транспортування нафти лише з однією компанією — угорською групою MOL. Тому найімовірнішим є позов від Угорщини.
Але ми маємо цілих три міністерства — закордонних справ, стратегічних комунікацій та юстиції разом із євроінтеграційним віце-прем'єром Ольгою Стефанішиною, які мають попрацювати з урядами та народами країн, що залежать від російської нафти, і переконати їх, що купуючи російську нафту, вони оплачують вбивство українців. Тобто у разі професійного підходу до справи можна взагалі уникнути. арбітражу. Хіба Шмигаль вважає свій уряд нездатним впоратися із цим завданням?
Якщо ж все ж таки арбітраж відбудеться, то, напевно, потрібно мати особливий талант, щоб програти цей спор. "Ніде не сказано, що під час широкомасштабної агресії Україна має надавати послуги з транзиту країні-агресору. Це по суті форс-мажор, обставина непереборної сили, і в кожному контракті міжнародному такий є пункт відповідний. І тому Україна, на мій погляд, спокійно може користуватися цим пунктом і припиняти постачання транзиту, оскільки війна є війна, і країна — жертва агресії не зобов’язана надавати послуги з транзиту нафти чи давати заробляти гроші на цю війну агресору проти самих себе, нема такого ніде в міжнародному праві. Тому можна, на мій погляд, спокійно переривати транзит, немає ніяких юридичних підстав цього не робити", — наголосив в ефірі espreso.tv директор енергетичних програм Центру Разумкова Володимир Омельченко.
Він наголосив також на іншому аспекті цього питання — моральному: "Ситуація абсурдна, коли ми надаємо Росії під час війни мільярди доларів заробляти, за які вони продовжують війну і нас обстрілюють, вбивають наших солдатів і наших громадян, це, мені здається, аморально абсолютно".
Будь-які юридичні аргументи народу, загалом, нудні та нецікаві. А ось те, що ми самі допомагаємо Росії заробляти мільярди доларів на війну проти нас, це для народу сильний подразник. Особливо зараз, коли Євросоюз, Велика Британія, США та Сили оборони України взялися до систематичного придушення здібностей Росії експортувати нафту. Наразі вирішується доля України, і в цей час боятися гіпотетичної помсти Орбана — сумнівний вибір.