30 діалогів з Володимиром Зеленським, або Як скучно розмовляти з власним народом

На диво, кінець 30 тижня співпадає з Днем незалежності (30 років незалежності, тридцять діалогів, на днях Зеленський сказав, що в душі йому 30) — ось така нехитра арифметика піар-команди Зеленського.

А 24 серпня, як апофеоз всього цього інтелектуального проекту, нам запропонують зміни до Конституції, які має прийняти не парламент (точніше, парламент їх провалить), а народ, на референдумі. А після цього пройдуть дочасні вибори і Ради, і президента (будуть внесені зміни до законів, і всі вибори та референдум відбудуться в один день).

Технологія проста і незамислувата. Але має один нюанс: її підтримають всі олігархи своїми каналами, її помітять прості люди, але вірогідність того, що ці самі прості люди повірять, — поки дуже сумнівна.

Справа в тому, що Зеленський повторює подвиг Тимошенко дворічної давнини, яка вирішила: якщо народ хоче отримати план розвитку країни, я їм цей план дам (справді соціологія так і показувала: люди хотіли чіткий план розвитку країни). І у Тимошенко написали розумний документ про квантові скачки. Результат відомий всім.

Зараз вся соціологія показує, що головна проблема Зеленського — некомпетентність команди і відсутність плану дій. Як вважають піарники Зеленського, для того, щоб подолати ці фундаментальні прогалини і не наступити на граблі Тимошенко, треба зімітувати народне обговорення, показати, як президент модерує складні дискусії і, як результат, рейтинг знову почне рости.

І тут ми підходимо до кількох важливих речей, яких в Офісі президента не розуміють (в тому числі і через те, що не проводять дослідження народної думки). Отже, що потрібно зрозуміти піарникам Зеленського:

1. В масовій свідомості Зеленський ніколи не буде компетентним політиком. Та сама Тимошенко в 2010 році програла, бо з Жанни Д'Арк перетворилася на тигрюлю, а Ляшко в 2019-м перестав бути клоуном і став грати в серйозного політика — і теж програв. Весь президентський термін оточення Зеленського ліпить із нього чужі образи (сміливого, вольового, компетентного). І продовження натягуванни чужої шкіри буде бити і далі по рейтингу Зеленського.

2. Нічого страшного в некомпетентності немає, якщо лідер уміє підбирати команду, якій повірять. Проблема Зеленського полягає в тому, що в нього немає ані такої команди, ані громовідводів (між іншим, за часи незалежності тільки Кучма побудував собі систему громовідводів). Скільки б оточення Зеленського не говорило про те, що звільнимо уряд і відразу випустимо пар — це міф. Якщо прем'єра знає менше 60% населення, уряд не може бути громовідводом. А пошуком компетентної команди ніхто не займається.

3. Ядерний виборець Зеленського не любить його, як це здається ближчому оточенню Президента. Він його жаліє. В психоаналізі є поняття проекції, і саме з цієї точки зору треба розглядати дії відданого виборця президента. Якщо цього не зрозуміти — це проблема не лише самого Зеленського і його команди. Це проблема країни, бо ми є заручниками цих людей, на яких перш за все працює владна команда.

4. У Зеленського досі не зрозуміли, що народ від нього хотів не стільки посадки попередників, скільки нових приводів для гордості. Велике будівництво не може бути таким проявом, бо такі самі дороги будувалися і до цього. Якби нам сказали, що ми розробили нові технології, які не дадуть злізати асфальту 10 років, чи сказали б, що будуємо унікальний міст, якого не будували ніде в світі, — це б полетіло. Натомість президенту втюхують соціологію, де 90% підтримує Велике будівництво. Але було б дивно, якби було б інакше. Якщо вас питають: чи добре те, що будують дороги, ви звичайно ж скажете, що це добре.

5. Діалоги в кількості 30 штук не можуть не набриднути. І не можуть не викликати відчуття фальші. І для їхньої розкрутки потрібні величезні, по суті передвиборчі бюджети. Але головне: вони повинні дати відповідь всього на два питання: чим ми будемо гордитися і чи оточив себе Президент компетентними людьми.

Поки все виглядає так, що все це черговий піар заради піару.