25 років в топку реформ. Як Україна розтринькала свої "гладкі роки" після Помаранчевої революції
В кінці 2004 р., через 13 років після референдуму про незалежність, Україна отримала шанс позбутися і в політиці, і в економіці від усього того, що тягнуло назад, в СРСР, і заважало побудувати нормальну європейську державу. Помаранчева революція виявила волю народу до рішучих змін. Після інавгурації Віктора Ющенка та затвердження Юлії Тимошенко на посаді прем'єра команда переможців мала колосальний кредит довіри і карт-бланш на будь-які реформи. Парламент був готовий проголосувати за все, що йому скажуть. Переможені сили були деморалізовані, розколоті і навіть не сподівалися на реванш.
Коли говорять про причини поразки Помаранчевої революції, зазвичай згадують дати розколів в команді революціонерів – від звільнення Тимошенко з прем'єрської посади у вересні 2005-го до сепаратних домовленостей між Тимошенко та Януковичем, які призвели до розвалу коаліції БЮТ і НУНС у вересні 2008-го. Однак розкол – це не причина, а лише симптом того, що все йде не так, як треба.
Щоб здогадатися про те, що все пішло не так, не треба було чекати ні вересня 2008-го, ні навіть вересня 2005-го. Шлях до поразки розпочався ще під час першого прем'єрства Тимошенко, коли команда переможців здавалася єдиною і незламною.
Якщо запитати українців, які реформи були здійснені або хоча б розпочато в перші півроку після помаранчевої революції, ніхто не згадає ні однієї. І не тому, що багато води утекло з тих пір, а тому, що реформ тоді не було. Система держслужби, міліція, прокуратура, судова система залишилися недоторканими. Змінювалися лише кадри, але не правила гри. І навіть в проекті не з'явилося жодних антикорупційних органів. Тому психологія чиновників, суддів, депутатів усіх рівнів зовсім не змінилася. Тільки розцінки хабарів підвищилися.
В соціально-економічній сфері спостерігалася та ж картина. Хоча 2005-й був унікальним роком в плані наявних тоді можливостей. Фінансове становище держави було міцним. Принаймні, Ющенко стверджував, що можна спокійно обійтися без грошей МВФ, і висунув гасло: "В майбутнє – без боргів". Ціна імпортного газу становила всього $50 за тисячу кубометрів. До того ж можна було скасувати всілякі пільги та преференції для підприємств олігархів. Це забезпечувало фінансовий ресурс для безболісного проведення реформ, яким раніше постійно ставили палиці в колеса ліві партії.
Зокрема, можна було, нарешті, відмовитися від практики бюджетної підтримки низьких тарифів на житлово-комунальні послуги і перейти на адресні субсидії. Незаможні завдяки субсидіям опинилися б у виграші, для решти українців підвищення тарифів було б малопомітним на тлі зростання зарплат. Зате реформа тарифів стала б спусковим гачком для давно назрілих реформ у житлово-комунальному господарстві та паливно-енергетичному комплексі. Позбулися б надприбутків газові олігархи, а "Нафтогаз України" перетворився б на успішну, що динамічно розвивається компанію. Завдяки зростанню внутрішнього видобутку зменшилася б газова залежність від Росії.
Це тільки один приклад з того комплексу економічних реформ, який необхідно було запускати відразу після помаранчевої революції. Тоді було б легше пережити і все подальші негаразди, включаючи російський газовий шантаж і світова фінансова криза.
Перемогла команда скористалася новою можливістю, але своєрідно. 25 березня 2005 р. через Верховну Раду була продавлена нова редакція закону про держбюджет-2005, скасували податкові та митні пільги, як заявила тоді Тимошенко, для підприємств, "які були Кучмою окремо пролобійовані, окремо простимульовані і які були практично виключені з реальної конкуренції". Це дозволило збільшити бюджетні витрати на 18,6 млрд грн. Проте всі ці гроші були витрачені не на реформи і соціальні компенсатори, а виключно на проїдання, тобто на соціальні програми без будь-яких економічних реформ. "Давайте трохи подтопим жирок і дамо людям пожити, – закликала депутатів Тимошенко. – І тоді ми будемо нашим виборцям в очі дивитися".
Ющенко та Тимошенко, "Наша Україна" і БЮТ за те свято популізму відповідальні однаковою мірою. До речі, ґрунт для їх війни на взаємознищення не виникла б, якби вони думали про реформи, а не про рейтинги.
Читайте також:
