25 років в топку реформ. Як українцям подарували квартири, а ЖКГ спихнули в "яму"
Серед проблем, які належало вирішити незалежній Україні, однією з нагальних була житлова реформа. Роздержавлення економіки вимагало і роздержавлення житла. Україна вже не могла спрямовувати величезні бюджетні дотації на утримання житлового фонду та на підтримку низьких тарифів на комунальні послуги.
Звичайно, дуже спірним було питання про спосіб приватизації квартир. На перший погляд, варто було б продавати квартири їх мешканцям. Ще в 1988 р. вийшла постанова ради Міністрів СРСР "ПРО продаж громадянам в власність квартир у будинках державного і громадського житлового фонду". Але незважаючи на оголошені досить низькі ціни, цією можливістю скористалися деякі. Якщо б Україна зупинилася на варіанті приватизації житла за гроші, переважна більшість сімей, які проживають у державних квартирах, просто воліли б статус-кво, тобто залишилися орендарями держжитло.
З точки зору інтересів бюджету, стратегічно більш важливим було як можна швидше передати житловий фонд у приватні руки, а заодно – і відповідальність за поточний і капітальний ремонт багатоквартирних будинків, обслуговування під'їздів, ліфтів, сходових клітин та інших місць загального користування, утримання прибудинкових територій разом з дитячими і спортивними майданчиками. То була можливість позбавити городян від радянської звички бути утриманцями держави і підштовхнути їх до створення об'єднань співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ), які взяли б на себе проблему мінімізації експлуатаційних витрат і підвищення енергоефективності.
Замість цього був обраний абсолютно популістський варіант, який не вписується ні в яку економічну логіку. У червні 1992 р. був прийнятий закон "Про приватизацію державного житлового фонду", на виконання якого квартири були швидко віддані у власність мешканцям. Пік приватизації квартир припав на 1993-1994 рр., а до 2000 р. вона вже фактично завершилася. І тільки після цього, у листопаді 2001 р. був прийнятий закон про ОСББ.
Таким чином, держава роздав квартири (хоча вони могли б приносити йому як власнику дохід у вигляді орендної плати), але залишило на себе всі витрати на утримання житлового фонду і раніше фінансувала з бюджету підтримання низьких тарифів на комунальні послуги. Ніяких додаткових обов'язків на новоспечених власників помешкань не було покладено, і тому зовсім не дивно, що вони не поспішали створювати ОСББ.
Спроби держави якось стимулювати цей процес залишилися малоуспішними. Загальнодержавна програма реформування і розвитку ЖКГ на 2009-2014 рр. передбачала створення 45,53 тис. ОСББ до кінця 2014 р., а реальний результат склав тільки 16,54 тис., або менше 12% від загальної кількості багатоквартирних будинків.
У той же час забезпечена за рахунок держбюджету дешевизна утримання квартир сприяла стрімкому зростанню цін на житло. Фактично держава стала спонсором житлових спекулянтів. При цьому термомодернізації будинків ніхто не займався: вона вимагала великих витрат, а вигоду обіцяла малу.
Ситуація почала змінюватися в останні два роки, коли держава наважився підняти комунальні тарифи. За даними Мінрегіону, в 2015 р. в Україні було створено 1053 нових ОСББ, за перше півріччя 2016 р. – 3602. А ріелтори говорять про падіння попиту і цін на квартири навіть у Києві. Але все це тільки перші симптоми того, що житлова сфера та ринок житла починають одужувати.
Читайте також:
Про інших провалених реформ за 25 років після референдуму про незалежність читайте в наступних матеріалах "ДС"
