Замість АТО - "самооборона". Чому закон про реінтеграції Донбасу зовсім не про реінтеграції

Хоча в РНБО ще в липні заявляли, що законопроект, мовляв, вже готовий, поки уявлення про нього можна отримати з уривчастих коментарів окремих політиків. Проте навіть така скупа інформація дозволяє піднімати в Україні хвилю зради, а за поребриком кричати про смерть Мінських угод.

Щоб мати кілька більш предметне уявлення про підготовленому законопроекті, "ДС" розпитала свої джерела, близькі до Адміністрації президента, і отримана нами інформація, хоч і не може претендувати на звання вичерпною, але як мінімум дає зрозуміти, що "реінтеграція Донбасу" в даному законі далеко не найголовніше.

Отже, коротко суть законопроекту полягає в наступному. По-перше, документ вводить в український юридичний вжиток поняття країни-агресора, який на законодавчому рівні визнається Росія. При цьому в законі наводиться чітка аргументація такого рішення, виходячи з міжнародних конвенцій і договорів, порушених РФ.

Це вкрай важливий момент, оскільки він створює юридичні підстави для введення, збереження і посилення антиросійських санкцій, в першу чергу західних, без яких чинити опір агресорові було б куди складніше.

По-друге, як уже було анонсовано секретарем РНБО Олександром Турчиновим, законопроект відходить від поняття Антитерористичної операції стосовно подій на Донбасі, замінюючи його поняттям "самооборона України". Що відповідає Статуту ООН, а також вирішує юридичну колізію із застосуванням Збройних сил і Нацгвардії в зоні конфлікту. (Як відомо, формат АТО передбачає участь у силових операціях виключно сил спеціальних операцій СБУ.) Нарешті, відмова від формату АТО дозволяє припинити спекуляції на тему "у нас АТО, а не війна" або "давайте називати війну війною", що тривають в Україні вже четвертий рік.

При цьому формат "самооборони України" не має нічого спільного з введенням військового стану і тим більше з оголошенням війни кому-небудь. Останнє також важливо в світлі відносин України з Міжнародним валютним фондом, іншими донорськими організаціями та інвесторами.

По-третє, у законопроекті констатується відсутність в Україні "громадянської війни", про яку так люблять повторювати російські пропагандисти, при цьому формат "самооборони" зберігає перспективи одержання Україною від західних союзників летального зброї для захисту своєї території.

По-четверте, законопроект офіційно визнає так звані ДНР і ЛНР окупованими територіями і, що особливо важливо, - Україна не несе відповідальності за все, що відбувається на цих територіях. Відповідальність за все, що там відбувається покладається на країни-агресора Росію, оскільки саме вона контролює збройні формування в ОРДЛО.

По-п'яте, законопроект чітко фіксує, що всі "органи влади" та "посадові особи", здійснюють нібито державне управління на окупованих територіях, незаконні. Відповідно, всі їх рішення юридично нікчемні, в тому числі і в тому, що стосується майнових прав громадян на нерухомість, землю тощо.

Нарешті, по-шосте, в законі будуть визначені певні правові механізми реінтеграції окупованих територій в Україну. Які саме? Про це поки точно невідомо і, можливо, саме цей розділ, як "зрадоопасный", все ще не до кінця виписаний.

Як бачимо, головні новели законопроекту - юридичне визнання Росії агресором, ОРДЛО - окупованими територіями, а АТО -"самообороною", - навіть при великому бажанні ніяк не вийде вважати поступками північно-східному сусідові. Так що обурення росіян з приводу ще не прийнятого закону цілком зрозуміло.

Що ж стосується потенційної зради, то тут слід взяти до уваги кілька моментів. По-перше, не містити пунктів про можливості реінтеграції ОРДЛО дипломатичним шляхом ніякий законопроект, присвячений цьому питанню, просто не може. Хоча б тому, що західні союзники дуже хочуть бачити від нас готовність вирішити конфлікт, а не заморозити його. По-друге, основою для будь-яких законодавчих ініціатив щодо реінтеграції ОРДЛО можуть бути тільки "безальтернативні" Мінські угоди. А це означає, що, швидше за все, в законі буде все те, про що ми давно уже знаємо і чуємо, і те, що вперто не виконується, - спочатку стійке припинення вогню, потім відведення важких озброєнь, потім виведення російських військ і найманців, потім відновлення контролю України над кордоном, і нарешті, місцеві вибори, амністія і якийсь особливий статус, поки зовсім незрозуміло - який.

Чи варто з-за цього занадто переживати? Поки навряд чи. Росія, як відомо, зовсім по-іншому трактує Мінські угоди, і вирішення цього протиріччя в осяжному майбутньому не проглядаються. Всерйоз розраховувати на те, що Москва при живому Путіна припинить вогонь, відведе війська і поверне контроль над кордоном, не доводиться. А значить, якщо справа і дійде до останнього розділу майбутнього закону, то до того моменту країна-агресор буде вже в слабкій позиції, а що стосується амністії та особливого статусу, то і для того і для іншого потрібні будуть ще спеціальні закони, які до виконання перших пунктів "Мінська" ніхто приймати, швидше за все, не буде. А от коли справа до цього дійде, тоді доречною видається нова суспільна дискусія про те, як саме виконувати ці норми.