"Жнець" і "Удар грому". Що з американського "секонду" згодилося б української авіації

Так, начальник штабу ВПС генерал Девід Голдфейн 12 листопада заявив, що ВПС планують скоротити свої витрати на $30 млрд протягом наступних п'яти років. Серед іншого планується масштабно зняти з озброєння літаки, формальний термін служби яких закінчується в 2030-2038 рр. Йдеться про відразу декількох типах літаків і безпілотників. Так, фігурують літаючий танкер KC-10, бомбардувальники B-1 і B-2, літак ближньої повітряної підтримки А-10, літаки АВАКС E-3 та E-8C (JSTARS), розвідники RC-135 і U2, а також ударний безпілотник MQ-9 Reaper.

Як правило, такі масштабні зміни супроводжуються ж масштабними розпродажами і передачами партій озброєнь союзникам. Якщо до цього моменту наша країна все ще буде значитися хоча б у другій десятці країн - одержувачів американської військової допомоги, то вже зараз нашим військовим було б вкрай цікаво почати переговори з американцями щодо подальших кроків.

Тим більше що нині бойова авіація, як і флот, у нас в дуже занедбаному стані. І перехід на більш сучасну техніку західного виробництва для тих же Повітряних сил, питання практично вирішене. Зараз лише йде дискусія про те, скільки буде виділено грошей і на що їх можна буде витратити.

З усього списку американського "секонду" найбільш цікавими представляються два зразка: знаменитий штурмовик А-10 Thunderbolt і ударний безпілотник MQ-9 Reaper. Зняті з озброєння навіть у 2024 р. вони будуть мати як мінімум 10-річний запас міцності цілком достатній як для спроб налагодження власного виробництва, так і для організації лізингу більш сучасних машин.

Чому саме вони? Відповідь цілком очевидна. Як показала війна на Донбасі в 2014 р., штурмовики, як засіб підтримки наземних частин, все ще не вичерпали свої можливості в сучасній війні. Саме Су-25 стали певним символом і наголосилися практично по всьому фронту.

І хоча авіатори 299-ї бригади штурмової авіації з Миколаєва і понесли чималі втрати в техніці, проте не втратили жодного льотчика. А це означає, що концепція броньованого літака поля бою, яка закладалася як в радянський Су-25, так і американський А-10, все ще не вичерпала себе.

А значить, чисто теоретичне отримання американських Thunderbolt було б одним з виходів для Повітряних сил. Так, продовжилася практика підготовки льотчиків-штурмовиків контактного бою, для чого у нас все ще є льотчики-інструктори ще радянського гарту з досвідом війни в Афганістані. До того ж навіть перепідготовка стройових льотчиків не буде великою проблемою, так як тактика застосування обох літаків дуже схожа.

А справжнім проривом для наших Повітряних сил було б отримання хоча б мінімальної кількості MQ-9 Reaper. Хоча знаменитий "дрон-вбивця" (так його називають на Близькому Сході і в Афганістані за дуже високу бойову ефективність) перший політ зробив в 2001 р., проте й донині він залишається одним з кращих бойових безпілотників світу.

Перші бойові вильоти MQ-9 вчинили влітку 2007 р. в Іраку і Афганістані. Після чого їх бачили в небі практично всіх частин світу. І для багатьох силует "Женця" було останнім, що вони бачили в житті. Так, один за одним американські оператори цього безпілотника ліквідували всю верхівку терористичної організації "Аль-Каїда".

"Пекельний жнець" здатний нести майже 700 кг озброєння на шести точках підвіски. І тут можуть бути протитанкові ракети Hellfire або їх осколково-фугасна модифікація AGM-114M, ракети класу "повітря-повітря" - AIM-9 Sidewinder або AMRAAM, ракети Maverick, а також 227-кілограмові "розумні" бомби Mark82 з лазерним або GPS наведенням. Такого боєкомплекту цілком вистачить, щоб випрасувати площу в 3 км в квадраті.

Необхідність же наявності ударних безпілотників на озброєнні вітчизняних збройних сил вже дозріла і перезріла. Куплені в Туреччині два комплексу (шість апаратів) Bayraktar TB2, по-перше, не вирішують всі поставлені завдання: перш за досить скромною бойової навантаження. По-друге, як показали останні події, коли Туреччина передає для вивчення в США російські ЗРК С-400, ніхто не дасть гарантії, що Ердоган в якийсь момент не передасть Російській Федерації коди запуску і контролю від цих безпілотників, які зроблять їх абсолютно марними.

Повертаючись до теми Повітряних сил, потрібно відзначити, що зараз вітчизняні потужності по відновленню літакового і вертолітного парку працюють досить ефективно, проте явно недостатні для кардинальної модернізації. Так, за останній час у війська передали як мінімум два винищувача Міг-29МУ1, легкий військово-транспортний літак Ан-26, а також кілька вертольотів Мі-8МСБ.

Однак все це лише тимчасові заходи. У цілому жодна прийнята в Україні програма модернізації військової авіатехніки так і не виконала поставлених завдань. Більш-менш вдалим слід визнати тільки варіант модернізації L-39 і то з низкою застережень. Всі інші не виконали головне - не вивели застарілу техніку на рівень, достатній для виконання завдань у сучасних умовах.

Фактично все, що вдалося, - це капітальний чи середній ремонт обмеженої кількості літальних апаратів із заміною найбільш застарілих або проблемних вузлів і агрегатів. Ці роботи майже не позначилися на бойових можливостях техніки, що добре показала війна на Донбасі. Перш за все такий результат пов'язаний з вкрай недостатнім державним фінансуванням, що не дозволило вести більш широкомасштабні роботи і більш широко залучити західних партнерів. Свою негативну роль також зіграли обмежені можливості вітчизняної військової промисловості.