"Візія 2035" від Міноборони. Скільки Saab або F-16 потрібно Україні для війни з Росією
Військове відомство опублікувало документ, у якому викладено бачення стану та структури ВПС і ППО через 15 років
Поряд з флотом ще одним проблемним видом Збройних сил України є авіація. Фактично нині Повітряні сили варто визнати обмежено боєготовими - застарілі літаки радянського зразка (найновіші виробництва весни 1991 року, тобто їм понад 29 років) ось-ось почнуть сипатися через елементарну втому металу, а заміни їм поки що не видно.
І ось буквально днями Міністерство оборони опублікувало цікавий документ - так звану "Візія 2035", де викладено бачення стану та структури Військово-повітряних сил і ППО через 15 років. Такого концептуального документа чекали вже давно, у ньому дуже багато нового та креативного, однак і він не відповів на основні питання і виклики часу.
Отже, вперше за багато років озвучено відхід від радянських зразків та закупівля сучасного універсального багатоцільового винищувача покоління 4++, відмова від штурмовиків і розвідників як класу і повна заміна їх на безпілотники. Також військові хочуть бачити на озброєнні нові навчально-тренувальні машини та єдиний уніфікований тип військово-транспортного літака.
Але, чесно кажучи, такі відверто наполеонівські плани викликають деякі сумніви в можливості їх реалізації в наших умовах. Усе начебто написано толково, однак загальна цифра необхідних витрат досить значна - за 15 років це 320 млрд грн (у цінах 2020 фінансового року).
Друге питання - за тими зразками, які планують прийняти на озброєння. Формально все гладко - тендер, де переможцем бачать Saab JAS-39 E/F Gripen або F-16 Block 70/72. Проте в реальності кроки нинішнього військового керівництва вельми неоднозначні.
Так, за останній рік ми спостерігаємо шарахання (інший вираз підібрати складно) по світу особисто командувача Повітряних сил України Сергія Дроздова в спробі знайти прийнятний по грошах варіант купівлі літаків західного (вірніше, нерадянського) виробництва. Однак поки що всі варіанти вельми і вельми далекі не тільки від ідеалу, але й просто від здорового глузду.
Судіть самі. Спочатку в серпні 2019 року з бразильських джерел стало відомо, що під час візиту до країни делегації Повітряних сил України на чолі з Дроздовим наша сторона провела в Сан-Паулу переговори з керівництвом військового дивізіону бразильської компанії Embraer про можливості придбання турбогвинтових навчально-бойових літаків Embraer EMB-314 Super Tucano. У рамках візиту генерал-полковник Дроздов на авіабазі Кампо-Гранде здійснив політ на літаку EMB-314 Super Tucano зі складу 3-ї ескадрильї 3-ї авіаційної групи місцевих ВПС.
Власне, сам цей турбогвинтовий літак являє собою типовий антипартизанский штурмовик, здатний діяти тільки в умовах слабкої ППО супротивника. І навіть для протистояння з окупаційними корпусами на Донбасі (де відзначено присутність на постійній основі ЗРК "Стріла-10", "Оса-АКМ", ЗРПК "Панцир") він не годиться, не кажучи вже про повномасштабне протистояння з Росією. Надто вже він вразливий для ППО, хоча і може нести кероване авіаційне озброєння.
Причому бразильська преса (а слідом за нею і наша) робила припущення, що поставка таких машин може пройти за американські гроші, виділені на допомогу Києву. За такою схемою Вашингтон працює з тим же Афганістаном.
На жаль, жодних коментарів за підсумками візиту з боку нашого Міністерства оборони не було. Так само не дочекалася громадськість і будь-яких коментарів щодо візиту Дроздова в березні 2020 року до Пакистану. Тоді тамтешня преса, захлинаючись, повідомляла про те, що українська делегація відвідала компанію PAC з виробництва винищувачів JF-17 Block III. Природно, що такий інтерес був витлумачений однозначно як намір придбати такі машини.
У разі з цим варіантом питань до нашим військовим виникає ще більше - насамперед це, звичайно, двигуни. Справа в тому, що на цій машині пакистанського виробництва стоять РД-93 виробництва російського ВАТ "Клімов" (усі спроби китайців пролобіювати установку на них китайських аналогів були відкинуті Пакистаном). Адже у нас ще в 2014 році запущений процес імпортозаміщення, і техніка (а тим більше така дорога і високотехнологічна) просто не повинна мати ніяких вузлів і агрегатів російського виробництва.
По-друге, хоча китайці (а JF-17 Thunder є спільною розробкою пакистанської компанії PAC і китайської Chengdu Aircraft Corporation) і називають літак легким багатоцільовим винищувачем - бомбардувальником 4-го покоління, однак, по суті, це перелицьований на сучасний лад МіГ-21. І чи зможе ця машина замінити за своїми можливостями хоча б МіГ-29 - величезне питання.
І ще - питання власне щодо концепції. Виходячи з "Візії 2035", планується, що у складі Повітряних сил буде 72-108 багатоцільових винищувачів, причому, судячи з усього, не таких вже суперсучасних на той момент. Але якщо раніше в пріоритеті у нас залишається протистояння з північним сусідом, то, по-перше, цих машин явно мало, по-друге, навряд чи вони будуть здатні протидіяти новітній російській техніці (як мінімум Су-57 5-го покоління росіяни за 15 років постараються "допиляти").
Серйозним аргументом у протистоянні з РФ могли б стати F-35. До речі, так робить Польща, яка з 2026 р. буде отримувати ці машини. Проте тут зовсім інший порядок цифр - 32 літаки Варшаві обійшлися в $4,6 млрд. І ще один важливий момент: поляки пересідають на F-35 не безпосередньо з радянських машин - нині у них складаються на озброєнні F-16, які фактично є таким собі проміжним етапом. Тобто перехід на західні стандарти в авіації вони благополучно пройшли завдяки тому, що запустили цей процес раніше.
Абсолютно не зрозуміло, які саме безпілотні дрони військові бачать на озброєнні Повітряних сил. Адже очевидно, що майбутнє явно не за турецькими "Байрактарами", які за всієї їх ефективності в Сирії та Лівії - не "вища ліга", і зовсім не зрозуміло, як поведуть себе в протистоянні з цією армією з ешелонованої ППО і серйозними засобами РЕБ. А для заміни штурмовиків Су-25 їх має бути багато, і вони повинні бути дуже ефективні. І аналізуючи досвід останніх конфліктів, де їх втрати просто зашкалюють (у принципі було зрозуміло з самого початку - це витратний матеріал), нам необхідно виробництво або як мінімум локалізація виробництва у себе.
Є питання і щодо тієї ж військово-транспортної авіації - у відкриту не сказано, що основною машиною військові бачать той самий Ан-178, а без чіткої артикуляції зацікавленості держави через 15 років "Антонова" такими темпами може і не бути як цілісного підприємства.
Загалом, поки що добре тільки те, що такий документ, як "Візія 2035", з'явився, і тепер експертному співтовариству є на чому будувати свої рекомендації.