Не зовсім фантастика. Путін мріє ввести на Донбас бурятів під виглядом казахів

Трагічні події минулого тижня під Авдіївка відвернули увагу громадськості від декількох заяв, які, між тим, можуть бути з ними пов'язані. Вони стосуються часто жене теми введення на Донбас миротворчого контингенту і можуть виявитися відображенням наміри Росії переформатувати участь своїх збройних сил у подіях на сході України.

Деякі з цих заяв були зроблені офіційними особами. Так, народний депутат Сергій Тарута запропонував Україні скористатися своїм статусом голови Ради безпеки ООН і вимагати введення миротворчої місії в зону АТО.

Законодавця підтримав представник виконавчої гілки влади - заступник глави Адміністрації президента України Костянтин Єлісєєв. Коментуючи засідання Радбезу ООН від 2 лютого, він заявив, що "в умовах, коли трохи буксує ідея розгортання збройної поліцейської місії ОБСЄ, ми сподіваємося, що, можливо, ці дебати знову привернуть увагу до ідеї української сторони про розгортання миротворчої місії ООН на Донбасі".

Однак педалювання теми введення миротворчого контингенту на Донбас загрожує і вельми небезпечними наслідками для України. Одне з них відразу ж назвав колишній голова СБУ і Секретар РНБОУ, представник України в тристоронньої контактної групи по врегулюванню ситуації на Донбасі Євген Марчук: "Введення миротворчої місії ООН на Донбас буде свідчити про те, що в Україні внутрішній, а не міжнародний конфлікт. Миротворці ніколи не вводяться, коли воюють дві країни". Також він підкреслив, що "якщо навіть зараз Україна ініціює, то реально миротворці зможуть прийти в Україну через півроку". Зрозуміло, що протягом шести місяців ситуація може кардинально змінитися.

Але поразка у міжнародно-правовій ідентифікації конфлікту може виявитися не найстрашнішим для України. 1 лютого колишній прес-аташе посольства Грузії в Україні Бачо Корчілава розповсюдив інформацію, згідно з якою загострення ситуації під Авдіївка може мати на меті саме введення на Донбас як би миротворчого контингенту, але "під егідою СНД і з мандатом ОБСЄ", що складається з казахстанських і білоруських солдатів під командуванням РФ.

Він бачить у цьому спробу повторити в Україні "абхазький сценарій" середини 90-х, коли на довгий час був заморожений конфлікт у цій невизнаній республіці. На його думку, "це дозволить зняти санкції з Москви, переклавши всю відповідальність на фактично міфічну організацію СНД, і в той же час дасть Кремлю можливість зберегти болючий важіль тиску на Україну".

Тобто Росія намагається реалізувати сценарій, який вона періодично обкатувала і намагалася нав'язати нам і світовій спільноті починаючи ще з 2014 року, з того моменту, як провалилися плани швидкого створення "Новоросії" від Харкова до Одеси.

Визнали цей сценарій фантастичним відразу ж заявили, що Білорусь і Казахстан навряд чи стануть вплутуватися в таку авантюру. Але якщо згадати той же абхазький конфлікт, то виявиться, що їх участь (та й то пасивне) буде потрібно лише на самому першому етапі. Адже тоді теж планувалося введення в зону конфлікту Колективних сил по підтримці миру СНД, які включали в себе силовиків не тільки з Росії, але і Киргизстану, Казахстану і Таджикистану.

"Проте в Абхазію вирушили лише миротворці з Росії, і всі завдання з підтримання миру в зонах конфлікту в Абхазії і Південній Осетії Росія виконувала поодинці", - натягнуто "засмучуються" абхазькі прихильники "русского мира". Ймовірно вони вважають, що серйозно дестабилизированные під час розпаду СРСР центральноазіатські країни не направили свої контингенти в зони конфліктів на Південному Кавказі виключно під тиском Заходу. Хоча припущення про те, що Таджикистан, на території якого в ті роки йшла справжня громадянська війна (що призвела до тисяч жертв), горів бажанням кудись відправляти своїх солдатів, виглядає дещо абсурдним. Точно так само, як і сучасний Казахстан, який в останнє десятиліття зіткнувся з серйозною загрозою.

Припущень про те, як Росія збирається використовувати сусідів по СНД для легалізації своїх військ на Донбасі, існує кілька. Найбільш сміливі з них припускають, що "колективні сили" будуть зображати ті, хто вже раніше виступав у ролі "кримської самооборони", а також "шахтарів і трактористів".

Наприклад, казахів будуть зображати буряти, а білорусів - псковские десантники (якщо вони ще залишилися). Це тим більше ймовірно на тлі чи не найсерйознішою за останні роки сварки між Москвою і Мінськом. У той же час, мілітаристські приготування Росії на білоруському напрямку в принципі не виключають і аншлюсу Білорусі.

Більш реалістичні сценарії припускають, що Казахстан або Білорусь у вирішальний момент відмовляться від мандата (наприклад, посилатимуться на внутрішні труднощі, які Кремль, до речі, дуже легко може їм організувати, або скажуть, що не встигають підготувати досить контингенту), передадуть його Росії, і "миротворці", точно так само, як і в Абхазії, опиняться вже перебувають на місці російськими "ихтамнетами".

Українські чиновники відразу почали спростовувати можливість реалізації оприлюдненого Корчилавой сценарію. Мовляв, Україна не є членом СНД (тільки учасником, так як статут організації не підписувала), а тим більше її військової складової - Організації Договору про колективну безпеку. А мандат ОБСЄ Кремлю та його сателітам ніхто не дасть, так як всі розуміють, що повний контроль Росії над такою миротворчою операцією неприпустимий. Але всі розуміли, що практично тотальний контроль Росії над "миротворчістю" в СНД - це неправильно, так як виключає втручання в ситуацію будь-яких інших держав. Розуміли, але особливо нічого не робили ні до нападу російських військ на Грузію в 2008-му, ні після.

Проте вони забувають, що Росії не потрібно визнання легітимності її дій. Достатньо лише його видимості, "легкого нальоту" (керівництво РФ, до того ж, явно насолоджується демонстративним і безкарним порушенням норм міжнародного права).

Тим більше що зараз роль колишньої Югославії грають Сирія і міграційний криза в ЄС. А американська адміністрація поки в перехідному стані і, як вважають експерти, тимчасово здатна тільки на заяви, але не рішучі дії. Підтвердженням цих припущень є те, що Захід давно не охолоджував кремлівський запал серйозними санкціями. Авдіївка показує, що зі старими росіяни вже "пообвыклись".

У цій ситуації збільшення кількості "покараних" російських злочинів на Донбасі, навколо "вишок Бойка", в Криму та Сирії цілком може в повній відповідності з діалектичним матеріалізмом призвести до якісного стрибка в нехтуванні міжнародного права. Підкріпленому переконаністю, що країни Заходу на нього рефлекторно дадуть відповідь "глибоким занепокоєнням" і звично підуть від жорстких заходів страху "як би гірше не стало". І стерплять взяття контролю над Донбасом російськими "миротворцями", як стерпіли російські війська псевдомиротворцев в Грузії і Молдові або захоплення ними аеропорту в столиці Косово в 1999-му р.

Не факт, що в Росії щось вийде. Однак попередня безкарність, тривалий час без посилення санкцій можуть спровокувати на спробу "поставити Захід перед фактом" та показати, "хто в домі господар". А це нові жертви серед захисників України.

Хоча є версія, що на подібний крок Росію можуть спонукати більше внутрішні, ніж зовнішні причини. Місцеві донецькі і луганські бойовики разом з пасіонарними отпускниками-добровольцями вже, ймовірно, утилізовані. А просто так класти кадрову армію не сильно хочеться. Не з людинолюбства, звичайно ("баби ще народять"), а просто тому, що вона потрібна і на Кавказі, і на центральноазіатської кордоні, і на китайській.

Не виключено також, що бажання переформатувати свої війська в "миротворців" у Кремля могло з'явиться і через розпочатого роптания. Можливо, перспектива перетворитися в тихо заритого "ихтамнета" приваблює набагато менше російських силовиків, ніж потрібно для контролю ОРДЛО. Або грошей, щоб затикати роти сім'ям загиблих, вже не вистачає. Втрати у них, судячи з спроб атакувати, явно вище наших. А дисципліна, судячи з того, в якому вигляді "головнокомандувач ДНР" дозволяє собі приймати парад - нижче, що тягне назад пропорційне число небойових втрат, про яких взагалі не повідомляється.

Чим керувалася Москва, Києву потрібно врахувати ще одну небезпеку: не виключено, що і у випадку введення на Донбас миротворців не СНД, ООН, Росії може віддати мандат і європейська країна, очолювана "корисним ідіотом" (та й мало яка жінка зі зниженою соціальної відповідальністю" є у Путіна на лідерів і високопоставлених політиків різних країн). Тільки фейсбук-спільноти "П'ята колона Росії в Польщі" на прикладі українсько-польських суперечностей навколо "Волинської трагедії" досить аргументовано показує наскільки багато у Кремля можливостей створювати провокації, використовуючи і українських громадян, і громадян країн ЄС.

Тому миротворців можна пускати до нас тільки з сильних країн, яким Росія не зможе викрутити руки економічним шантажем або дестабілізацією ситуації (згадаймо про торішню спробі держперевороту в Чорногорії). У той же час такі країни не повинні мати тісних зв'язків з Росією, як той же Китай. Зрозуміло, що і Росія буде виставляти свої вимоги і блокувати введення на Донбас миротворчого контингенту, приміром, з Великобританії - з цією країною Кремлю дуже важко домовитися. Компромісним рішенням має шанс стати Індія. Москва не зможе висловитися проти індійського миротворчого контингенту, так як продовжує називати Делі одним з найближчих своїх партнерів ще з часів покійного СРСР. При цьому вона намагається не сильно інформувати своїх громадян про те, що Індія вже досить давно повільно, але впевнено, дрейфує в бік Заходу. І Росія зовсім скоро може піти з місця головного індійського партнера в двох останніх сферах взаємодії - постачання озброєнь і атомній енергетиці.

Кому-то все вищевикладене може здатися фантастикою. Але варто згадати, чи не здавалася фантастикою на початку березня 2014-го анексія Криму? Або влітку того ж року Іловайський котел? Або захоплення Дебальцеве вже після Мінська-2?

Те, що вони у своїх прогнозах по Україні в 2014-му році сильно обмишурились, звичайно, привід порадіти. Але не привід списувати їх з рахунків. По-перше, вони могли провести роботу над помилками (як своїми, так і нашими). По-друге, не всі нефтегазодоллары розкрадаються. Щось іде і закордонних консультантів і "корисних ідіотів", які можуть серйозно допомогти у плануванні та проведенні спецоперації.

А чим для України може обернутися присутність на Донбасі кремлівських "миротворців", чудово видно на прикладі Грузії 2008 року. Але, судячи по кремлівській пропаганді, ця країна зазнала далеко не все з того, що планував Кремль.

Адже яскравий її представник - шеф-редактор сайту "Кремль.орг" Павло Данилін - стверджував тоді, посилаючись на резолюцію 3314 Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 р.: "У ніч на 8 серпня Тбілісі здійснив також агресію проти Росії. Відповідно до статті третьої (пункт d) резолюції агресією є "напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили або морські і повітряні флоти іншої держави".

І, мовляв, якщо в Резолюції не згадується, де саме має бути здійснене таке напад, то обстріл російського миротворчого контингенту 8 серпня 2008 року цілком можна таким вважати. Стало бути, Грузія напала на Росію.

Чи Не нагадує це сьогоднішні висловлювання російських політиків та експертів, але вже на адресу нашої країни?