"Тбіліська декларація" як піар-проект ОБСЄ
З 1 по 5 липня в Тбілісі засідали члени країн-учасниць Парламентської Асамблеї ОБСЄ. Засідали, щоб обговорити і оцінити положення й виклики в сфері безпеки і співробітництва, зокрема в рамках теми "25 років парламентського співробітництва: зміцнюючи довіру через діалог". За результатами щорічної сесії була прийнята Тбіліська декларація - 61-сторінковий документ, з яким можна ознайомитися на сайті ОБСЄ.
Всього на сесію прибули 300 парламентаріїв з 54 країн. Говорили про міжнародний тероризм, російської агресії (хоча, звичайно, у формулюваннях обережно), глобальних екологічних та економічних проблемах. У загальній складності було прийнято 15 резолюцій. Український політикум сприйняв декларацію з захопленими коментарями, особливо виділяючи "жорстку резолюцію" за аннексированному Російською Федерацією Криму, подану українськими делегатами. Її підтримали 122 голоси. При цьому проти, зі зрозумілих причин, виступили Росія і Вірменія. "Це маленька, але перемога на одному з напрямів дипломатичного протистояння з Росією", - вважає нардеп Антон Геращенко.
У пункті 35 декларації йдеться в черговий раз про повагу територіальної цілісності України і міститься заклик до РФ скасувати рішення про анексію Криму. Наступний пункт присвячений мілітаризації і серйозних проблем з правами людини на півострові. На підставі чого ОБСЄ наполягає на допуску міжнародних спостерігачів і гуманітарних організацій в Крим і на окуповані території Донецької і Луганської областей, а також до всіх українським політв'язням.
Чимало уваги приділено і мінським процесу. Хоча, як і в ситуації з Кримом, нового ПА ОБСЄ нічого не сказала, традиційно закликавши Кремль виконувати Мінські угоди і вивести війська зі Сходу України і півострова. Знову-таки прямої вказівки на те, що війська - російські, немає. В документі використовується формулювання "іноземні війська". ОБСЄ обережна до останньої коми.
На завершення своєї позиції з цього питання делегати визнають, що санкційне тиск на РФ безпосередньо пов'язане з її діями в Україні, і підкреслюють, що обмежувальні заходи - застава припинення окупації Криму і виконання Москвою "Мінська". Тут все окреслено чітко і ясно, і в контексті спостерігається в Європі зростання числа прихильників скасування санкцій консолідована позиція ОБСЄ має нехай і не дуже велика, але все ж значення.
Крім України в документ потрапили й інші жертви войовничого сусіда - Грузія і Молдова. У всіх спільна біда: Молдова втратила Придністров'я, а Грузія - Абхазії і Південної Осетії. Щоправда український конфлікт ще, скажімо так, у ОБСЄ на слуху, а ось грузинські і молдавські проблеми дещо "схудли". Парламентська Асамблея просить пустити на аннексированные грузинські території гуманітарну допомогу, але не акцентує увагу на обов'язковому виведення російських військ. Зрозуміло, що Москва цього не зробить, проте навіть на банальне "занепокоєння" у ОБСЄ не вистачило сил.
Те, що в одній декларації зібрали відразу кілька жертв російської агресії, більше нагадує бажання узагальнити конфліктні ситуації. Виникає стійке відчуття, що ОБСЄ створила свого роду політичний табір для жертв російської агресії. Не буде дивним, якщо наступним кроком стане оголошення який-небудь міждержавної організації - України, Грузії і Молдови, в рамках якої Київ, Кишинів і Тбілісі повинні будуть довго і безрезультатно об'єднуватися, закликати і вимагати під схвальні кивки ОБСЄ. І справді, чому б частково не воскресити ГУАМ - адже, за великим рахунком, і Азербайджан не застрахований?
Що ще викликає інтерес в цьому документі, оскільки це питання ядерної зброї. Зокрема, парламентарії "висловлюють глибоку стурбованість з приводу наростання ядерних загроз в результаті погіршення відносин між Російською Федерацією і НАТО, включаючи потенційні порушення Договору про ліквідацію ракет середньої і меншої дальності (РСМД), заяв, що свідчать про зрослу готовності до застосування ядерної зброї, зростання числа військових інцидентів між силами НАТО і Росії, відсутність прозорості при розміщенні тактичної ядерної зброї обома сторонами, а також тверджень, що стосуються потенційних планів розгортання ядерної зброї на додаткових територіях в Європі і на позиціях в Росії".
Тому ОБСЄ закликає всі країни-члени організації, по-перше, підтримати міжнародні переговори під егідою ООН щодо ядерної зброї, а по-друге, закликає всі держави ОБСЄ, що володіють таким чи беруть участь у форматах розширеного ядерного стримування, відмовитися від його застосування. Це виглядає дуже мило, якщо врахувати, що можливість превентивного ядерного удару закріплена у російській військовій доктрині.
Виникає питання: які шанси, що в разі прийняття в рамках ООН будь-якої конвенції про масове роззброєння Кремль без найменших вагань погодиться і розбере ядерні ракети на запчастини? Особливо після того, як в минулому році Конституційний суд РФ дозволив не виконувати рішення Європейського суду з прав людини, якщо вони суперечать якимось нормам російського основного закону. Міжнародне право завдяки Москві, порушила той же злощасний Будапештський меморандум, практично повністю знецінилося.
Ніяке велика кількість посилань на конвенції і резолюції не змінить поведінку Москви, яка, як вже давно очевидно всьому світу, з презирством ставиться до норм міжнародного права. Росія в нинішній її стадії розвитку, хоча точніше буде сказати, регресу, поважає тільки силу. Причому її сучасні феодальні вожді цінують лише свою силу і істерично реагують на "ножі в спину".
Отже, схвалений документ - не більше, ніж якісний продукт піар-кампанії з поліпшення іміджу ОБСЄ. Репутація цієї організації, що прекрасно відомо українцям, дуже сильно постраждала. Неодноразово вже повідомлялося про те, що члени місії, серед якої дуже і дуже багато росіян (нонсенс), тим або іншим способом допомагають проросійським сепаратистам. Чим довше СММ працює на Донбасі, тим більше негативу виникає до неї з боку України. Вже не викликають здивування, наприклад, слова глави "Інформаційного опору" Дмитра Тымчука про те, що представники ОБСЄ розпивають горілку разом з бойовиками, а свої білі красиві позашляховики використовують в якості таксі для сепаратистів. Навіть якщо це лише відображення інформвійни, такі історії показові і в них легко повірити.
Низька ефективність СММ в Україні прямо вказує на необхідність серйозного реформування. Перегляду процедури підбору членів місій, наприклад. Створення більш ефективної і суворої системи контролю за ними - щоб не виходили за рамки і пам'ятали, що повинні дотримуватися нейтралітету. Без системних змін ні "Тбіліська декларація", ні інші доповіді або заяви не допоможуть ОБСЄ повернути втрачений вагу на світовій політичній арені.
