"Список Магнітського" для "бариг". Чим він хороший і чим він поганий
Депутати бояться опинитися в черговому списку санкцій Вашингтонського обкому, в який нібито будуть занесені високопоставлені українські корупціонери.
У кулуарах законодавчого органу розповідають, що у Вашингтоні, мовляв, всерйоз розмірковують над тим, чи не скласти своєрідний "список Магнітського" для українців. Мовляв, втомилися за океаном спостерігати за українськими потугами по імітації боротьби з корупцією, а тому мають намір діяти самі. І якщо українська влада не має силами і мотивацією для боротьби з корозією влади", то у США вистачить рішучості скласти список особливо забруднених корупційними підозрами українських політиків, щоб вдарити по ним своєю улюбленою зброєю - персональними санкціями.
Про те, наскільки реальний подібний сценарій, можна, звичайно, довго сперечатися, проте в українському парламенті всю цю історію сприймають з цілком серйозним страхом. Мало хто хоче опинитися в такому ось чорному списку корупціонерів. Тим більше що страх потрапити під американські санкції не такий вже і безпідставний. На Заході, про те, що з українською корупцією потрібно боротися жорсткіше і, в тому числі за допомогою технології аналогічної "списку Магнітського", пишуть вже давно і досить впливові ЗМІ.
Власне, нічого неможливого для США в тому, щоб таким ось чином вдарити по корупції в стані своїх стратегічних союзників, зрозуміло, немає. І якщо безпосередньо звинувачувати українських чиновників у вчиненні кримінального злочину, ніж корупція в більшості випадків є, Вашингтон не може, то для того, щоб заборонити, наприклад, в'їзд в США фігурантам українських корупційних скандалів, ніяких особливих правових підстав і не потрібно. Політичних ж наслідків, зважаючи війни з Росією і різних "вагових категорій" з Україною, можна і зовсім не побоюватися.
Як би те ні було, а вже сам факт того, що український політичний клас всерйоз перелякався поки що лише гіпотетичних перспектив потрапити під американські санкції, красномовно свідчить, що подібний інструмент впливу досить ефективний і може бути успішно використаний США для тиску на Київ навіть у вигляді антикорупційної страшилки без спроб реалізації на практиці. Більше того, цю страшилку можуть активно використовувати не тільки американці, але і різні українські антикорупціонери як парламентські, так і освоюють західні гранти громадські діячі.
Що стосується українських антикорупціонерів, то тут слід відразу обмовитися, що їх роль в даному питанні куди важливіше, ніж може здатися на перший погляд. Про те, що всі "драконівські вимоги" наших західних союзників і кредиторів, включаючи Міжнародний валютний фонд, написані в Києві, а вже потім пролобійовані у Вашингтоні чи Брюсселі, писалося вже не раз, так що, швидше за все, саме так йдуть справи і з "корупційними санкційних списком". Якщо перспектива складання такого переліку корупціонерів і правда розглядається у Вашингтоні, то цю ідею своїм заокеанським партнерам, швидше за все, вселили саме українські антикорупціонери.
Неважко здогадатися, що українська громадськість, вкрай перезбудження в останні роки на теми корупції, сприйме появу українського "списку Магнітського" з неприхованим захопленням. Мовляв, нарешті хоч якась управа знайшлася на вкрай розперезалися "бариг" і казнокрадів, може хоч тепер ті перестануть безперервно красти народні гроші.
Так що поява "українського списку Магнітського" або навіть розмови про такому списку якоюсь мірою можна вважати позитивом, але, з іншого боку, все це чергове свідчення не дуже приємного для всіх нас факту, що українські еліти просто нездатні самостійно вирішувати поставлені перед ними проблеми і, що особливо неприємно, і вже традиційно, нездатні перед лицем цих проблем об'єднуватися.
Розуміючи та масштаби корупції, і її тотальний характер, та критичну ситуацію, в якій перебуває країна у зв'язку з гібридною війною" для тих, хто вважає себе національною елітою, було б як мінімум логічно домовитися про нові правила гри і дотримуватися цих домовленостей. Мова навіть не йде про те, щоб раз і назавжди вирішити "не красти взагалі" - це швидше з області фантастики, а хоча б окреслити якісь рамки дозволеного, просто виходячи з інстинкту самозбереження, який в даному випадку майже еквівалентний інстинкту збереження держави. Проте кожен з учасників політичної гри свято впевнений, що здатний переграти всіх своїх конкурентів як всередині України, так і з поза.
Причому це стосується не тільки умовних "бариг" у вищих кабінетах, але і умовних "антикорупціонерів", оскільки різниця між першими і другими лише косметична.
