"Шпигунське" справа: Як випадок Шаройко загрожує Сущенко та Грибу

Затриманий у Білорусі журналіст "Українського радіо" Павло Шаройко зізнався, що працює на військову розвідку

Інформація про затримання Павла Шаройко білоруським КДБ на минулому тижні виглядала дивною з кількох причин. По-перше, після арешту журналіста в жовтні як рідні, так і офіційні особи в Україні витримали тривалу паузу в кілька тижнів, після чого повідомили про це. По-друге, в мовчанку грали наші спецслужби, пише "ДС" з посиланням на Depo.ua.

Зрозуміло, що в медіапростір активно запускається меседж про операції російських спецслужб, які, так само як і у випадку з викраденням Павла Гриба, спрацювали на території Білорусі. Мовляв, цинічно викрали журналіста "Українського радіо", яке здійснює мовлення на територію Донбасу і Криму і відстежує події навколо Мінської контактної групи.

Але у кожного більш-менш адекватного споживача інформації, який вміє включати голову, закрадалися сумніви і, враховуючи обережну реакцію офіційних осіб, незважаючи на ноту нашого Мзс і гнівні пости віце-прем'єра Кириленко в соцмережах, вибудовувався неприємний пазл. А що, якщо Шаройко дійсно затримали за шпигунство, тому що він працює на нашу розвідку?

У понеділок такі підозри знайшли ще більше підтверджень. Офіційний представник КДБ Білорусі Дмитро Побяржкин заявив місцевим ЗМІ, що Шаройко нібито зізнався, що є співробітником військової розвідки України, який у Білорусі працював під прикриттям журналіста.

"Шаройко підтвердив, що координацію його розвідувальної діяльності здійснював співробітник Головного управління розвідки Міністерства оборони України Ігор Скворцов, який діяв під прикриттям на посаді радника Посольства України в Білорусі. За діяльність, несумісну з дипстатусом, Скворцов оголошений персоною нон грата", — йдеться в заяві КДБ.

У той же момент координатор "Інформаційного опору" Дмитро Тимчук виклав деякі деталі, з-за яких Шаройко "взяли" білоруські спецслужби.

Мовляв, безпосередньо в день затримання Шаройко зустрівся з співробітником пропагандистського телеканалу НТВ на прохання останнього.

"Він намагався передати Павлу нібито секретні документи по використанню території Білорусі для вторгнення в Україну (деталь: співробітник НТВ стверджував, що дані документи — з російського Генштабу, хоча навіть їх аналіз показує, що вони мають відношення виключно до білоруським Збройним силам). В них, крім іншого, йдеться про загальне посилення військового "співпраці" з Росією, включаючи плани передислокації на територію Білорусі в 2018 році російської ракетної бригади та батальйону РЕБ ЗС Росії", — написав Тимчук.

Він додав, що, ймовірно, йдеться про спільної спецоперації двох спецслужб.

"Шаройко відмовився прийняти ці документи, прекрасно розуміючи, що мова йде про провокації. По дорозі з даної зустрічі додому він був затриманий співробітниками КДБ РБ. Враховуючи участь у подіях співробітника інструменту російської пропаганди, слід вважати, що у випадку з провокацією з Шаройко мова йде не про "самостійної" операції КДБ РБ, а про спільну операції білоруських і російських спецслужб", — заявив Тимчук.

Інформація Тымчука виглядає цілком правдоподібно. Втім, тоді виникає питання до Шаройко: чому після такого випадку він не пішов в українське посольство і не надав інформацію про відповідному пропозиції від російського журналіста?

Безперечно, в українському медіапросторі не обговорюється шпигунство і можлива робота нашої розвідки в Білорусі, частіше звучить російський слід і підстава, що логічно. Тим більше що, крім заяв білоруського КДБ, жодних офіційних доказів співпраці Шаройко з розвідкою немає. Враховуючи, що у нас говорять про спільної операції російських та білоруських військових, маючи при цьому прецедент із звинуваченням у шпигунстві в Росії українського журналіста Сущенко і викраденням з території Білорусі Павла Гриба, якому приписують підготовку теракту в школі Сочі, вірити їм на 100% не варто.

Втім, є кілька моментів, про які варто говорити сьогодні. По-перше, Павло Шаройко був військовим журналістом і в останні роки своєї військової кар'єри, яка закінчилася в 2009 р., працював начальником прес-служби ГУР МО України. Варто відправляти Шаройко з такою біографією на територію Білорусі, яка має тісні зв'язки з Росією, або хоча б залишати його там, враховуючи, що у Лукашенка в країні Москва проводить свої військові навчання "Захід-2017"... Навіть якщо він дійсно працював виключно журналістом, можливу провокацію можна було передбачити.

По-друге, якщо Шаройко таки дійсно працював на військову розвідку, то для українців є хороша і погана новина: хороша розвідка працює, а погана — цей випадок, на жаль, її провал. Про дипломатичні наслідки міркувати можна довго.

Політика України щодо Білорусі взагалі є трошки дивною. Ми постійно говоримо про "ніж у спину" від "дружній Білорусі", сподіваємося, що Лукашенко проголосує за резолюцію по Криму, і дуже засмучуємося, коли цього не відбувається. Сьогодні все свідчить про відсутність стратегії поведінки щодо Мінська в цілому.

По-третє, якщо справа Шаройко дійде до того, що білоруські докази будуть залізними і не сфабрикованими, то ця історія цілком може зіграти проти наших ув'язнених в РФ. Зокрема, Роман Сущенко, затриманого у вересні 2016-го в Росії і звинуваченого в шпигунстві. Йому світить 20 років в Росії. А також Павла Гриба, який нібито хотів влаштувати вибух під час лінійки в школі Сочі. Росія всіляко використовує цю історію з допомогою Білорусі.

У будь-якому випадку української дипломатії вже зараз потрібно займатися будівництвом реалістичної концепції взаємин з Мінськом, щоб більше не було "ножів у спину". Більше того, саме дипломати повинні були б витягати Шаройко з жовтня, коли його затримали. Якщо Сущенко та Гриб в Росії і допомогти їм переговорами на міждержавному рівні важко або майже неможливо, то з Лукашенком можна було спробувати працювати активніше і домовитися, щоб витягнути Шаройко, незалежно від того, агент розвідки він чи ні. Однак ми отримали гучні заяви в стилі віце-прем'єра Кириленка про те, що "там все вирішує Путін", ноту МЗС, відвідування консула і т. д. Все це викликає дуже багато запитань до наших дипломатів.

Українські спецслужби і розвідка не зобов'язані визнавати або спростовувати інформацію білоруської сторони щодо Шаройко, але висновки з цієї черговий "шпигунської" історії (а наших "шпигунів" і "диверсантів" часто ловлять ще і в Криму), яких стає все більше, робити варто. Зокрема, зловити кілька російських агентів у нас, можливо, навіть з білоруським слідом. А за Шаройко — чомусь здається, що його доля вирішуватиметься на рівні президентів України і Білорусі. І зовсім не сьогодні. Втім, схоже, що без російського впливу тут вже не обійдеться.