"Шилка" проти дронов. Чи зможе Україна продати модернізацію зеніток
Війна на Донбасі поставила перед національними збройними силами абсолютно нові завдання. Однією з них стала боротьба з безпілотниками противника. Причому, не тільки на лінії зіткнення на Донбасі, а й у тилу - не секрет, що частина нальотів на склади боєприпасів була здійснена саме бойовими дрона російського виробництва.
Однією з найбільш ефективних засобів нині визнано знищення таких малорозмірних цілей із зенітних установок. На озброєнні Сухопутних військ складається дві моделі - обидві калібру 23 мм Це ЗУ-23-2, більш відома у військах як "ЗУшка", і ЗСУ-23-4 "Шилка".
Остання є самохідної і, маючи чотири стовбура зі скорострільністю 3400 пострілів в хвилину, може забезпечити досить високу щільність вогню на дальностях до двох кілометрів. Однак до нинішнього моменту проблемою залишалася електронна начинка комплексу.
І ось буквально днями з'явилася інформація про те, що після заводських випробувань передається в дослідну експлуатацію у війська варіант модернізації від Державного підприємства "Завод Арсенал" 3СУ-23-4М-А1, головною особливістю якого є установка вузлів і агрегатів вітчизняного виробництва.
Так, стару радянську аналогову радіолокаційну станцію 1РЛ33М прибрали - її замінила нова вітчизняна цифрова станція "Рокач-АС". Вона здатна працювати в трьох режимах: кругового огляду (вперше "Шилка" перестала залежати від зовнішнього цілевказування), пошуку і автосупроводу.
Але найголовніше: вона здатна виявляти і супроводжувати навіть найдрібніші безпілотники з площею розсіювання всього близько 0,01 кв. м. Причому робити це на відстані до 7 кілометрів!
Нова РЛС зовсім невелика і займає весь внутрішній простір вежі як стара, а встановлена зверху в контейнері. Таким чином з'явилася можливість зробити умови для роботи розрахунку більш комфортними за рахунок встановлення нових систем життєзабезпечення.
За словами розробників, існує ще два варіанти модернізації. Головною особливістю 3СУ-23-4М-А2 стала оптико-електронна система, крім іншого має лазерний далекомір. Система дозволяє видавати координати і параметри цілей для цифрової АСУ в автоматичному або напівавтоматичному режимі.
Система вітчизняного виробництва дозволяє виявляти цілі на дальностях до 12 км, а брати на автоматичне супровід з 10 км. Звичайно, цього явно недостатньо для боротьби з сучасними літальними апаратами, однак цілком вистачить для боротьби з безпілотниками.
І, нарешті, самий просунутий варіант - 3СУ-23-4М-А3. Це "прокачана до максималок" "Шилка" з модулем з чотирма зенітними ракетами (по всій видимості, перспективні ракети комплексу "Колібрі" або "Барс"), які дозволяють гарантовано вражати повітряні цілі на відстанях до 5 км. Причому, не просто пакет, а повноцінна установка, яка з однієї заправки хладоагентом забезпечує до 12 годин безперервної готовності ракет до пуску, тобто, підтримує охолодження матриць головок самонаведення, дозволяючи у будь-яку секунду провести захоплення цілі.
Говорячи про варіанти модернізації і майбутньому "Шилки" як такої у ЗСУ не варто забувати, що на момент анексії Криму навесні 2014-го вона фактично не складалася на озброєнні, 105 одиниць перебували на базах зберігання - в Ніжині, Вознесенці, Балаклії і т. д. Єдина частина, у якій вони були, - 36-я бригада берегової оборони в Криму. Одинадцять ЗСУ-23-4 були захоплені росіянами, повернуті в червні і після ремонту в Миколаєві у 145-му ремонтно-відновлювальному полку відправлені на фронт.
Наші військові великі надії покладали на відновлення решти парку "Шилок". Проте в установці було стільки деталей і агрегатів, які проводилися виключно в Російській Федерації, що в результаті вдалося поставити в стрій всього близько 30 машин. Нині вони становлять систему об'єктової ППО на другої та третьої лінії оборони на Донбасі.
В історії війни відзначено, принаймні, один випадок застосування "Шилок" по наземним цілям - у 2017-му в ході запеклих боїв за Авдеевскую промку. В цілому ж говорити про якийсь вирішальному їх внесок у ППО фронту довжиною 425 км на даний момент не доводиться.
Відновлення інших "Шилок", які знаходяться на зберіганні, залишається під великим питанням - заради 50-60 машин розгортати виробництво деталей просто немає сенсу. Інша справа - якщо, наприклад, ми зможемо отримати хоча б один-два зарубіжних контракту. Але до цього дуже далеко.
Варіанти модернізації установок і їх випробування в бойових умовах варто розглядати, насамперед, під кутом збільшення експортної привабливості нашої оборонки в цілому. Адже у світі два десятка країн мають на озброєння подібні комплекси та їх модернізація просто необхідна - самі нові "Шилки" випущені в 1982-м.
Освоїти ремонт шасі без росіян ми поки не в змозі, а ось підвищити бойову міць за рахунок нової електроніки нашим підприємствам цілком по силам. А будуть експортні замовлення, значить, наш військово-промисловий комплекс буде мати більше можливостей для модернізації верстатній бази і, власне кажучи, здешевлення зброї для ЗСУ.
