"Плюшева" диктатура. Чотири головні болі адміністрації президента
"Неперпендикулярная" вертикаль
Цілком очевидно, що президентські вибори навесні 2019-го зададуть тон не тільки осінніх парламентських, але і всієї майбутньої політичної п'ятирічці, а тому для Петра Порошенка і його адміністрації критично необхідно закласти за той час, що у нього залишилося, фундамент свого другого терміну. Судячи з усього, таким фундаментом майбутньої перемоги на Банковій бачать горезвісну владну вертикаль, і перші кроки по її зміцненню вже зроблені.
Мова йде про прийняті ще в листопаді минулого року поправки до закону про держслужбу, згідно з якими, по-перше, керівники місцевих держадміністрацій призначаються президентом без процедури конкурсу і, по-друге, губернатори і голови РДА можуть бути членами політичних партій. Те, що це рішення прийнято з прицілом на майбутні вибори, більш ніж очевидно. Не менш очевидно і те, що саме губернатори повинні стати ключовою ланкою президентської вертикалі на місцях. Але одного лояльного голови ОДА для функціонування системи буде мало, тому не стільки важливі персонально губернатори, скільки робоча спайка їх з місцевими силовиками. Мова йде в першу чергу про прокуратуру і СБУ, які перебувають у президентській вертикалі. Що стосується органів МВС, то тут все впирається в персону хоч і соратника по коаліції, але з особливою думкою, — Арсена Авакова. Так що спроби включити МВС у президентську вертикаль, звичайно ж, будуть і в деяких регіонах навіть відносно успішні, але в цілому Нацполиция буде грати в регіонах у свою гру, можливо, не завжди приємну главі держави, хоча і з збереженням формальної лояльності.
Ще одну важливу роль в низовій частині вертикалі повинні грати підконтрольні президентській команді голови РДА, але і тут все далеко не так керовано, як хотіли б на Банковій. І справа навіть не в лояльності чиновників районного рівня, а в їх діяльності та кваліфікації. В АП розуміють, що без серйозної кадрової чистки голів РДА вертикаль не запрацює і замінити потрібно як мінімум третина з майже півтисячі голів адміністрацій. Але в даному питанні все залежить, по-перше, масштаб завдання і, по-друге, відсутність кваліфікованих управлінських кадрів. Торік, наприклад, планувалося замінити 78 голів РДА, але це так і не було зроблено.
Ще одним елементом, який Порошенко буде намагатися включити у свою вертикаль, стануть мери великих міст, з якими все трохи складніше, ніж з губернаторами. Обрані громадами і підзвітні місцевим радам, міські голови далеко не завжди вписуються в президентську схему і можуть бути навіть відверто опозиційними. За прикладами далеко ходити не потрібно, той же лідер "Самопомочі" Андрій Садовий вже давно не в найкращих стосунках з Банкової.
Спеціально для таких випадків в АП, як стверджують джерела "ДС", підготовлений черговий проект змін в закон про державну службу, за змістом прямо протилежний поправками щодо губернаторів. Законопроект передбачає, що заступники міських голів повинні затверджуватися місцевими радами за поданням мерів, а призначатися за конкурсною процедурою. Отримавши контроль над конкурсними комісіями, на Банковій спробують впливати на мерів через інститут заступників.
Чи вдасться провести такий контроверсійний законопроект через парламент — питання відкрите. Поки його перспективи виглядають досить сумнівними. Хоча влада в більшості випадків вдається зібрати в парламенті голоси під важливі рішення, але не без організаційних труднощів. І не виключено, що, зіткнувшись з організаційними труднощами та іміджевими втратами, які завдяки медійної активності опозиції неодмінно супроводжуватимуть проштовхування подібного рішення, влада може від цієї ідеї відмовитися.
Ще одним елементом майбутньої вертикалі мають стати суди. І тут завдяки судовій реформі вже створено її подобу — все замикається на заступника голови Верховного суду Богдані Львові. Офіційний глава ВС Валентина Данішевська в даному випадку виконує швидше церемоніальні функції. Крім того, під контролем президента знаходиться створений у рамках судової реформи Вища рада правосуддя на чолі з Ігорем Бенедисюком. Однак практика показує, що наявність формальної вертикалі в судовій системі ніяк не гарантує підконтрольності суддів на низовому рівні. І зрушити ситуацію з мертвої точки і якщо можливо, то далеко не відразу. І за рік навряд чи щось зміниться.
В цілому можна сказати, що, незважаючи на бажання і навіть плани по створенню міцної владної вертикалі, результат реалізації цих планів буде не занадто "вертикальним". Причина цього не тільки в об'єктивних управлінських труднощі, але й у специфіці прийняття рішень на самій вершині вертикалі. Три роки президентства Петра Олексійовича вже привчили нас, що рішення його адміністрацією вживаються дуже повільно і часто непослідовно, зі збереженням можливості в разі чого відіграти назад або взагалі розвернутися на 180 градусів. Так що всі ті, хто боїться "авторитаризму" або "узурпації", можуть спати спокійно — у цьому плані країні явно нічого не загрожує.
Країна виконуючих обов'язки
Однією з найяскравіших ілюстрацій специфіки прийняття рішень нинішньою владою стала своєрідна "хвороба в. о.". В одному тільки Кабміні в статусі в. о. вже дуже давно працюють міністри охорони здоров'я, інформполітики та з питань АПК. Про голову НБУ Валерії Гонтарєвої, яка ще в травні минулого року написала заяву про відставку, але досі формально не знято з посади, вже складають анекдоти. Також люди в статусі в. о. очолюють Фонд держмайна, Госгеокадастр і багато інших ключових органів центральної влади.
Але головною проблемою "хвороби в. о." в контексті майбутніх виборів для влади є склад ЦВК. Термін повноважень більшості членів комісії закінчився, як відомо, ще в 2014 р. До питання призначення нових членів кілька разів мали намір підступитися, але відкладали в довгий ящик з-за нездатності домовитися про кандидатів навіть всередині коаліції. В останньому передвиборному році тягнути з новим складом ЦВК буде нікуди. Власне, вже на початку цього року особи, наближені до президента, заявляють, що найближчим часом глава держави подасть до парламенту свій список кандидатів в члени ЦВК. Зрозуміло, оновлення цього органу буде супроводжуватися великими політичними торгами і від здатності знайти задовольняють всіх учасників процесу фігури, буде залежати те, наскільки гладко відбуватиметься виборчий процес, що вкрай важливо в першу чергу для чинного президента.
Виборчі правила
Ще одне болюче питання — прийняття нового виборчого законодавства. Мова йде про вибори в Верховну Раду. І хоча всі передусім будуть зайняті майбутньою президентською кампанією, уникнути питання про прийняття нового закону про вибори народних депутатів все ж ніяк не вдасться. Хоча нинішню владу прийнята ще "регіоналами" змішана виборча система цілком влаштовує. Адже мажоритарники — це як раз той ресурс, який дозволяє навіть при не дуже позитивні для влади результати виборів пропорційної частини депутатського корпусу сподіватися на успішне формування провладної коаліції. Опозиціонери, зрозуміло, продовжать активно пропонувати різного ступеня витонченості варіанти пропорційної системи з відкритими списками, але наявність в Раді "блокуючого пакету" з 150 мажоритарників робить всі ці спроби безперспективними. Так що мажоритарка до наступних парламентських виборів нікуди не дінеться, як би комусь не хотілося протилежного.
Антикорупційна метушня
Війна, яку ведуть з Порошенком різного роду "антикорупціонери", як державні в особі НАБУ на чолі з Артемом Ситником і парламентські, наприклад, Сергій Лещенко та його друзі, так і вуличні, начебто Міхеїла Саакашвілі і його "революціонерів", розгориться в цьому році з новою силою. При цьому кошти ніхто вибирати не буде, що, власне, вже показав скандал з фейковими розписками Петра Олексійовича російському ФСБ.
У цій війні події можуть розвиватися за двома сценаріями. У першому випадку, найбільш ймовірний, все продовжиться як є — сторони будуть завалювати один одного компроматом. При цьому і ті й інші будуть поступово, але неухильно тонути в неприємно пахне субстанції, що буде підривати реноме не тільки окремих політиків, а й усієї державної системи.
Паралельно Ситник і НАБУ продовжать вести свою гру, вимагаючи за підтримки США і друзів з числа "антикорупціонерів" від президента і парламенту розширення своїх повноважень. В першу чергу Ситник буде вимагати права на прослуховування і стеження, а також на провокацію хабара. Якщо НАБУ отримає такі інструменти, в додаток до антикорупційного суду, підконтрольному зовнішнім кураторам України, питання про яке завдяки тиску МВФ, мабуть, буде вирішено найближчим часом, вплив бюро на українську політику стане просто колосальним.
У другому випадку Порошенко може спробувати переграти своїх опонентів на полі боротьби з корупцією у своєму улюбленому стилі — стане головним антикоррупционером в країні. Однак для цього йому доведеться принести ритуальну жертву, і жертва ця, щоб отримати потрібний ефект, повинна відповідати масштабу проблеми. Посаджений за корупцію має бути хтось з оточення президента, причому хтось досить великий і близький, і посаджений як мінімум не під домашній арешт і не під особисте зобов'язання. Шансів, що Петро Олексійович наважиться на подібне, дуже небагато.
Загалом наступний рік буде не тільки дуже непростим, але і багато в чому вирішальним, адже саме від того, яким буде 2018-й, будуть залежати результати наступних виборів, які стануть черговою точкою біфуркації в новітній українській історії.
Читайте також:
