Нормандський формат і Україна: Чому Зеленський приречений на поразку

Як відомо, 9 грудня 2019 р. у столиці Франції Парижі пройшла зустріч у нормандському форматі лідерів чотирьох країн: України, Росії, Німеччини та Франції. Серед іншого Володимир Зеленський, Володимир Путін, Ангела Меркель і Еммануель Макрон домовилися провести наступну таку зустріч "протягом чотирьох місяців".

Звичайно, пандемія коронавіруса і тотальний світової карантин, який вона спровокувала, внесли серйозні корективи в цей процес. Проте всі чудово розуміють, що карантин триватиме не вічно і рано чи пізно (а то і відразу після карантину) проводити таку зустріч все ж доведеться. Тим більше, що віце-прем'єр-міністр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, представник України в політичній підгрупі ТКГ Олексій Рєзніков заявив, що розмову у форматі відеоконференції дуже можливий. І на такій зустрічі - у цьому кабінеті або по скайпу - в першу чергу доведеться звітувати про виконане "домашньому завданні".

Як відомо, головними результатами паризьких переговорів у нормандському форматі були: обмін утримуваних осіб у форматі "всіх на всіх" до кінця 2019 р., повне припинення вогню до кінця 2019 р. і розведення сил ще на трьох ділянках лінії розмежування до березня 2020 р.

Розробка механізму виконання цих домовленостей покладалася на Тристоронню контактну групу (ТКГ) з врегулювання ситуації на сході України в Мінську, засідання якої призначили на 18 грудня 2019-го. Проте не так сталося, як гадалося - учасникам ТКГ не вдалося домовитися по жодному з цих питань.

А після того, як наприкінці січня 2020 р. підвели підсумки втрат воїнів ВСУ в результаті бойових дій на Донбасі, з'ясувалося, що найбільші втрати українська армія несе на тих трьох ділянках фронту, де відбулося так зване "розведення сил та засобів" (в Станиці Луганській, Золотом і Петровському це розведення сталося ще до паризького саміту з особистої ініціативи Зеленського).

А 18 лютого 2020-го російські війська здійснили відкриту атаку на позиції українських Об'єднаних сил в районі "розведеного" Золотого, і стало остаточно зрозуміло: ідея Зеленського по розведенню сил як частини плану мирного врегулювання ситуації на Донбасі провалилася. Схоже, нарешті, зрозумів це і сам президент, тому що різко перестав педалювати це питання. І про припинення вогню і мови ніхто не веде.

Що ж стосується обміну полоненими, то і тут успіхи неоднозначні. З одного боку, Зеленському вдалося провести бажаний обмін "всіх на всіх", але не без нюансів. Таких обмінів "всіх на всіх" було вже три, а кінця-краю їм поки що не видно.

Перший відбувся у вересні минулого року, коли додому повернулися "всі" 35 українців, під час другого, в грудні 2019-го, вдалося повернути "всіх" 76 громадян, і ось 16 квітня 2020 р. Україна повернула ще "всіх" 20 своїх громадян, які перебували в неволі на тимчасово окупованих територіях. А вже на наступний день було оголошено, що в Офісі президента готують нові списки для чергового обміну "всіх на всіх".

Тут криється ще й інша "зрада". З 20 осіб, які повернулися під час останнього обміну на підконтрольну Україні територію, виявилося лише двоє військових, тоді як 18 - цивільні. А цивільних на окупованих територіях бойовики можуть заарештовувати нескінченно, щоб шантажувати Україну.

Але навіть такі поступки агресора з боку Володимира Зеленського ворожа сторона не цінує. Путін вустами свого МЗС ще в березні, до карантину, дав зрозуміти, що на наступну нормандську зустріч не збирається, тому що "Україна не виконує попередні домовленості". Причому головним пунктом невиконаних домовленостей, на думку росіян, є прямі переговори з ватажками ЛДНР, що для України є неприйнятним.

Зокрема, заступник глави МЗС Росії Олександр Грушко заявив, що російська делегація взагалі не поїде на зустріч нормандської четвірки в квітні, якщо Україна не піде на прямий контакт з так званої "владою ЛДНР".

У Зеленського не можуть не розуміти, що навіть якщо він погодиться на прямі переговори з ватажками бандформувань, то по суті ситуацію це жодним чином не врегульовує, а лише запустить процес їх легітимізації. І в такому випадку можна не сумніватися, що наступним вимогою Путіна буде включення ЛНР і ДНР в число учасників нормандської переговорної групи на рівні з Україною, Росією, Німеччиною і Францією.

Так і "розвідка боєм" глави АП Андрія Єрмака показала, що українське суспільство не сприйме, не прийме і не пробачить команді Зеленського такого кроку.

Якщо Зеленський досі цього не розуміє, то це означає лише одне: наш президент втратив зв'язок з реальністю.

Хоча останні заяви Зеленського з нагоди першої річниці свого президентства на цю саму втрату зв'язку з реальністю більш ніж красномовно натякають. Адже серед іншого в останньому ефірі програми "Свобода слова" президент заявив, що перемогою у збройному конфлікті на сході України буде в першу чергу повернення територій та людей, а вже потім контроль кордону і місцеві вибори.

"Треба мати доступ туди. Для мене найголовніше: вийдуть війська - і ми зайдемо. Якщо ми зайдемо, ми відразу повернемо своїх людей до життя. Потім кордон. Потім вибори", - зауважив Зеленський.

Очевидно, що президент України і Верховний Головнокомандувач ЗСУ за цілий рік перебування на посаді так і не зрозумів, що без контролю над українсько-російським кордоном повернути тимчасово окуповані території ніяк не вдасться, тому що Росія через цю ділянку кордону безперебійно постачає бойовиків ЛДНР грошима, солдатами, інструкторами, технікою, зброєю і всім іншим, що необхідно для їх підтримання у стані мінімальної життєздатності і протистояння офіційному Києву.

І це все насправді дуже сумно. Тому що навіть якщо нормандська зустріч все ж відбудеться, то Україна поїде на неї заздалегідь приреченою на поразку. Адже наш президент втратив (або навіть не знаходив) причинно-наслідкові зв'язки подій на Донбасі і елементарно не розуміє, чого саме треба вимагати на цій зустрічі.