Сміттєвий осад. Навіщо Садовому тролити Тимошенко
Заява явно здивувала прихильників Тимошенко, адже раніше Андрій Іванович серед її критиків помічений не був. Потроллив леді Ю за висловлювання про неприпустимість потрапляння у владу тих, хто "любить гроші і не любить Україну", Садовий не на жарт розлютив юлефанов, а всіх інших змусив задуматися про причини такого кульбіту.
Конкурента лідера "Батьківщини" він явно не бачить, розуміючи, що вона знаходиться в іншій ваговій категорії. Сам похід на весняні вибори для Андрія Івановича — це скоріше необхідність. Навіть ризикуючи отримати досить невисокі результати, як глава поки ще парламентської партії він повинен продемонструвати амбіції та повною мірою використовувати президентську кампанію для "артпідготовки" до осінніх виборів у Верховну Раду. Для повернення "Самопомочі" колишніх досить міцних позицій Садовий йде на найрізноманітніші пристрої, наприклад, намагається дістати до себе в список досі не визначився, з ким і куди він іде, "гуру" нації Святослава Вакарчука.
Проводячи переговори з усіма, але так і не домовившись ні з ким з "демократичної опозиції", львівський градоначальник створив проблеми своїм більш потужним конкурентам. Голова "Громадянської позиції" Анатолій Гриценко не раз заявляв, що у нього з Садовим і його партією майже синергія в цілях і ідеології, яку можна умовно визначити як помірно правоконсервативний, отже, непогано б об'єднатися. Після тривалої паузи у відповідь він почув, що "в Україні не швейцарська модель і п'ятьох президентів одночасно бути не може". Таким чином, шанси претендував на лаври головного об'єднувача опозиціонерів Анатолія Гриценка вийти у другий тур значно знизилися.
Певною мірою жартівник може нашкодити і Юлії Тимошенко, відкусивши у неї якусь частину голосів активних міських жителів середнього віку. Версія про те, що таким чином він допомагає головному конкурентові леді Ю, звичайно, не позбавлена сенсу, але є й інші причини, по яким Садовому не по дорозі з Тимошенко.
Незважаючи на те що останнім часом критики на адресу Юлії Володимирівни з боку Садового не було, історія їх співпраці далеко не безхмарна. Багаторічний мер Львова, напевно, пам'ятає, як десять років тому партія Тимошенко і "Наша Україна" спільними зусиллями намагалися позбавити його крісла, тоді це їм не вдалося, але методи роботи "Батьківщини" залишили осад.
Стійкий політичний образ градоначальника великого міста — "мер-господарник", який у свій час експлуатував і Садовий, передбачає тісну співпрацю і відсутність конфліктів зі столичною владою. Львівському міському голові вдавалося лавірувати при Ющенко, пройшов він "між крапельками" і при Януковичі. Але "сміттєва" історія, яка зіпсувала імідж "господарника", нагадала, що місцева влада у нас, звичайно, досить самостійна і має багато повноважень, але протидія центру може конкретно ускладнити життя будь-якого мера.
Повоевав з центральною владою і ледь не "потонувши" у галицькому смітті, львівський міський голова вирішив припинити конфронтацію і, мабуть, знайшов правильний баланс взаємодії, який би влаштовував обидві сторони. Відповідно, і критики голови Львівської ОДА Синютки і політики Банкової від нього не чути вже досить давно. Своїми діями Садовий навіть дав привід недоброзичливцям звинуватити його в домовленостях з Банкової.
Що ж стосується сценарію "Тимошенко-президент", то тут Андрій Іванович, знаючи характер Юлії Володимирівни (як і інші мери великих міст), впевнений у своєму майбутньому набагато менше. Тому, викликавши обурений гул прихильників "Батьківщини" і звинувачення недоброзичливців у роботі на іншого кандидата, Садовий зробив остаточну ставку на березневому святі волевиявлення.
