"Холодна деоккупация". Чому план повернення Донбасу від Вакарчука - мертвонароджений

План містера Фікса

Відкриваючи дискусію щодо стратегії деокупації - а саме таким був заявлений формат заходу, голова партії Святослав Вакарчук відразу обмовився, що розроблений його партією документ відкритий для обговорення і багато в ньому можна змінювати. Мовляв, серйозний план - це той, який підтримує більшість експертів і якому вірить українське суспільство, крім того, без підтримки влади він, природно, буде коштувати трохи.

У "Голосі" назвали свій документ стратегією "холодної деокупації", тому що сподіваються без "гарячої" фази наблизитися до відновлення територіальної цілісності України в повному обсязі. У той же час в партії не відкидають військовий варіант вирішення питання, хоч він і буде крайнім варіантом.

Деталізуючи слова лідера партії, слово взяв голова її фракції Сергій Рахманін. Як він вже заявляв минулого року, Мінські угоди створюють ілюзію руху до миру і розмивають український суверенітет". Тобто вони лише призупинили бої на Донбасі і до того ж зовсім не дають відповіді, як повернути Крим. Саме тому голова фракції разом з колегами вирішили розробити альтернативу Мінську, який минула влада називала безальтернативним, а нинішня збирається втілити у точній відповідності з тим, як він написаний, що, природно, не в інтересах України.

За словами Рахманіна, план розділений на вісім основних етапів, в суворій послідовності, що йдуть один за одним. У своїй основі він передбачає досягнення нової політичної угоди за участю гарантів міжнародної безпеки України - тобто Німеччини, Франції, США і Британії. У главу кута при цьому ставиться повне, всеохоплююче і тривале припинення вогню, на яке Рахманін і його колеги відводять шість місяців. Без досягнення цієї умови всі решта просто втрачає глузд, вважають в "Голосі", а припинення стрільби на тиждень-два нічого не дасть.

На другому етапі здійснення плану передбачається створення демілітаризованої зони за типом корейської, або буферної зони, що розділяє Республіку Кіпр і Північний Кіпр, контрольований Туреччиною. Крім того, паралельно при сприянні союзників України повинна бути розгорнута поліцейська місія під егідою ОБСЄ. Вона буде стежити за дотриманням умов припинення вогню в буферній зоні, яка простягатиметься на глибину 2,5 км, з відповідними інженерними спорудами, які будуть заважати переходу админчерты поза контрольних пунктів. Українців, чиє житло потрапляє в зону, тимчасово відселять на підконтрольну територію, забезпечивши їх необхідним за рахунок бюджету.

Після припинення вогню і створення ДМЗ, на які може тривати до півтора років, на третьому етапі плану має розпочатися роззброєння. Порядок і терміни виведення важкої техніки, як і контроль за процесом, повинні визначити та запровадити ОБСЄ та країни - члени нормандського формату. На все це знадобиться ще один рік, після чого можна переходити до наступного етапу - узгодженим з союзниками створення тимчасової міжнародної адміністрації, яка буде керувати територіями ОРДЛО до їх деокупації. У створену під егідою ООН місію будуть входити як цивільні, так і військові фахівці, при цьому участь в такий адміністрації Росії в "Голосі" хочуть максимально обмежити. Правда, як конкретно це зробити, незрозуміло.

Паралельно зі створенням тимчасової адміністрацією має бути вирішене питання з розформуванням банд терористів, виведенням російського контингенту з окупованих територій та їх розмінування.

Крім того, передбачається демонтаж "органів влади" окупантів з передачею управлінських функцій тимчасової міжнародної адміністрації, в якій, до речі, передбачається участь представників місцевих органів влади, що діяли в Донецькій і Луганській областях до 2014 р. Що стосується колаборантів, то "Голос" пропонує створити окремий закон, деталізуючий відповідальність за такі дії, і ні в якому випадку не вводити повну амністію для бойовиків, чого домагається Росія.

На наступному етапі передбачається передача владних повноважень від тимчасової міжнародної адміністрації такою ж структурою, тільки української, яка візьме під контроль кордон, до цього патрулируемую місією ОБСЄ. На організацію міжнародної та української тимчасових адміністрацій в партії Вакарчука відводять по року часу.

Після усунення бандформувань, військ Росії, окупаційних органів влади, а також взяття під контроль української кордону на тимчасово окупованій території передбачається проведення місцевих виборів. Тобто, якщо почати реалізовувати план "Голоси", до місцевих виборів пройде близько п'яти років. Якщо ж провести їх восени, як цього хочуть в Офісі президента, Україна повинна буде фінансувати за захищеними статтями повністю непідконтрольний регіон, що фактично буде розкладати державу зсередини.

Окремим етапом плану, на якому Рахманін звернув увагу, стало розширення нормандського формату за рахунок країн-гарантів Будапештського меморандуму, тобто США і Британії, за сприяння яких буде створена стратегія повернення Криму в Україну. Частиною цього етапу буде прийняття закону про корінні народи і внесення змін у Конституцію, в результаті яких буде створена Кримськотатарська національна автономія. Примітно, що цю ідею неодноразово озвучували ще при Порошенко, але до її здійсненню так і не наблизилися.

Холодна реальність

Оглядаючи весь план або стратегію реінтеграції (Рахманін і його колеги весь час називали документ по-різному), виникає декілька питань, на які під час спілкування з пресою так і не змогли відповісти керівники партії.

По-перше, як "Голос" збирається зробити розроблений документ реальною стратегією, яка крок за кроком буде втілюватися в життя. У найменшій фракції Ради немає ніяких способів для цього, адже вона практично ні на що не впливає в поточній конфігурації влади. Твердження, що документ сьогодні ж передадуть в Офіс президента, Кабмін і розішлють у всі профільні комітети парламенту і відповідні інстанції, жодним чином не гарантує, що на нього звернуть увагу.

По-друге, ключовою умовою для реалізації всіх етапів даного плану є згода Росії на це. В той же час ніяких ознак зміни курсу Кремля щодо України досі не було і не передбачається. Іншими словами, якщо Україні вже шість років не вдається просунутися далі першого пункту мінських домовленостей - припинення вогню, то чим буде відрізнятися ситуація з гіпотетичним втіленням "плану Вакарчука" в життя - незрозуміло.

По-третє, допомога союзників України в тиску на Росію, щоб та погодилася із запропонованою стратегією деокупації Донбасу, теж викликає багато запитань про її реалістичності. Зараз йде запекла боротьба за збереження європейських санкцій проти Росії, Франція явно розгорнулася назустріч агресору, Німеччина після відходу Ангели Меркель може зробити те ж саме. Так про який "примус до миру", висловлюючись термінами Кремля, може йти мова?

По-четверте, у Вакарчука в черговий раз заявили, що "Мінські угоди теоретично обіцяють нам відновлення територіальної цілісності з фактичним позбавленням суверенітету над частиною території". У той же час навіть зміна послідовності пунктів Мінська або їх заміна викликають невдоволення і здивування Парижа і Берліна. Про якомусь іншому документі, або того більше - стратегії, там взагалі не хочуть чути. Так яким чином при цьому можна розраховувати на підтримку Заходу? Тим більше, основний союзник України - США - вустами свого президента нещодавно запропонували вирішити питання з Росією "між собою". Як говориться, Мінськ ніколи не був настільки безальтернативним, як зараз.

Словом, план у Вакарчука і його колег вийшов, може, і непоганий, враховуючи, що у влади взагалі немає жодної стратегії щодо повернення окупованих територій. Але, зібравши воєдино раніше озвучені на різних майданчиках тези та ідеї про те, як повернути Донбас, "голосисті" нардепи так і не пояснили чітко, завдяки чому все те, що вони описали, може прикинутися в реальність. Так що єдина функція озвученого плану - піарна, от тільки навряд чи це допоможе підняти падаючий рейтинг колись перспективного політичного проекту Вакарчука.