"Гуляють" мільйони. Скільки українців не зможуть проголосувати на виборах
На майбутніх в 2019 р. спочатку президентських, а потім і парламентських виборах боротьба буде вестися буквально за кожного виборця, але не кожен з них зможе повною мірою скористатися своїм правом проголосувати. З досить банальної причини перебування далеко від свого постійного виборчої адреси. Три основні групи громадян, які зіткнуться з труднощами під час власного волевиявлення, - це переселенці з Криму і ОРДЛО, внутрішні трудові мігранти і українські заробітчани за кордоном. Точно назвати загальна кількість таких українців дуже складно, але їх число явно обчислюється мільйонами. Тобто мова йде про таку ціну питання, як, припустимо, електоральний вибір кількох областей разом узятих, що навіть дуже суттєво.
Переселенці з Криму і ОРДЛО
Станом на сьогоднішній день до державного реєстру виборців внесено близько 35,65 млн. українських громадян, з яких сміливо можна вичитати практично всіх 1,8 млн повнолітніх жителів Криму і Севастополя, оскільки після російської анексії півострова в 2014 р. вимушено переселилися на материк, за офіційними даними, трохи більше 20 тис. кримчан. Дещо складніше з оцінками з окупованої Росією частини Донбасу. Зараз на території ОРДЛО перебуває, за різними підрахунками, від 2 до 2,5 млн дорослого населення. Що ж стосується вимушених переселенців з окупованих районів, то Мінсоцполітики в листопаді врахував 1,5 млн таких. Однак і тут, на погляд фахівців, реальні цифри можуть плавати в межах 30-40%.
Чомусь вважається, що біженці з ОРДЛО і Криму в підконтрольні Україні регіони країни - сама дискриминированная група виборців, хоча обмеження у виборчому праві на новому місці проживання стосуються лише місцевих виборів і голосування в парламент за мажоритарників. Зате в питанні обрання президента та нардепів за партійними списками все багато в чому зважився ще на попередніх виборах у 2014 р., а у вересні 2018-го ЦВК навіть спростила порядок тимчасової зміни місця голосування для переселенців. Зокрема, тепер від них не вимагається додавати до заяви, яка подається у відділення Держреєстру виборців, документи, які підтверджують необхідність тимчасової зміни місця голосування.
Втім, згідно з проведеним півроку тому дослідження Міжнародної організації з міграції та Міністерства з питань тимчасово окупованих територій, найпоширенішою причиною, по якій переселенці з Донбасу не мають наміру голосувати на майбутніх президентських і парламентських виборах, є переконання в тому, що як внутрішньо переміщені особи вони не мають права голосувати на виборах. Таких серед вимушено залишили ОРДЛО виявилося аж 31%. Крім того, більше половини переселенців (60%) не знали, як голосувати на їх нинішньому місці проживання, тоді як лише 38% повідомили, що знайомі з процедурою голосування. Таким чином, все, що, за великим рахунком, потрібне для вирішення даної проблеми, так це просто покращити інформування переселенців, як їм забезпечити своє законне участь у голосуванні на виборах.
Зовнішні і внутрішні заробітчани
Куди масштабніше йде справа з українськими трудовими мігрантами, причому як які виїхали за кордон, так що шукають кращих умов для заробітків в межах країни. Оцінки числа внутрішніх заробітчан сильно варіюються, особливо враховуючи маятникову міграцію в столицю та інші великі міста, але рахунок іде на мільйони. Хоча з ними, в принципі, все більш-менш зрозуміло - вони можуть або спеціально приїхати до місця своєї постійної реєстрації на вихідні, щоб проголосувати, або звернутися в найближчі до свого реального місця проживання відділення Держреєстру виборців, обов'язково надавши для тимчасової зміни місця голосування відповідні документи.
А саме: довідку про відрядження, довідку з місця навчання, договір оренди житла, документ, що підтверджує право власності на житло, проїзні документи, путівку в санаторій тощо. Ясна річ, що зайвий раз морочитися, тимчасово змінюючи свою виборчу адресу, будуть далеко не багато. Тим більше, що посвідчення про тимчасову зміну місця голосування діє тільки один раз, і, наприклад, на другий тур президентських виборів необхідно пройти ту ж процедуру знову. Так що вимушена поїздка на малу батьківщину для участі у виборах виглядає набагато краще, і тут вся справа в тому, активний чи ні внутрішній трудовий мігрант як виборець і чи готовий він на це спеціально витратитися.
Щодо українців, легально або нелегально працюють за кордоном, то тут - справжній виклик, адже зовнішніх заробітчан дійсно дуже багато. Як свідчать офіційні дані Держприкордонслужби, в 2008-2017 рр. з України виїхали і не повернулися 3,7 млн українських громадян, а за словами міністра соцполітики Андрія Реви, процес сезонної трудової міграції зараз залучені 5-7 млн українців. Для того щоб проголосувати на виборах, всім їм необхідно для початку стати на консульський облік, а в день голосування прибути в українські консульства, де і розташовані закордонні виборчі дільниці.
Щоб зрозуміти масштаб проблеми, наведемо приклад Польщі, де, за оцінками польської влади, нині перебуває від 1 до 2 млн наших співгромадян, які ставати на консульський облік зовсім не поспішають (всього так вчинили лише 20 тис. українців, що живуть нині в Польщі). До речі, на президентських виборах-2014 у виборчі списки в Польщі внесли понад 10 тис. українців, але проголосувала лише половина з них. Втім, навіть якщо б більшість з тамтешніх українських заробітчан стали на консульський облік, з їх потоком в якості виборців навряд чи впоралися всього чотири виборчі дільниці в консульствах України у Варшаві, Гданську, Кракові та Любліні.
Схожа ситуація спостерігається в Чехії, Словаччині, Угорщині, Італії, Португалії, Іспанії, Німеччині та в інших країнах, де багато українських заробітчан. Не кажучи вже про те, що забезпечити в повній мірі виборче право українських трудових мігрантів на російських просторах в шести українських консульствах, розташованих в країні-агресора, навряд чи взагалі представляється можливим. Тому кардинально вирішити питання міг би запуск голосування на виборах через інтернет хоча б для українських громадян, які стоять на консульському обліку за кордоном. Але для цього потрібно, по-перше, внести необхідні зміни в українське законодавство, по-друге, запускати механізм чисто технічно, захистивши, по-третє, його кібербезпека від тих же російських хакерів. Чого, судячи з усього, чекати в найближчій перспективі навряд чи варто.
