"Град" із Закавказзя. Чим Азербайджан може допомогти у війні з Путіним

Військово-технічне співробітництво Баку і Києва має давню історію — перші поставки зброї з України датовані 1993 р. протягом наступного десятка років це були партії залишків радянської спадщини — винищувачі-бомбардувальники Су-17, фронтові винищувачі Міг-29, танки.

У нульових вектор співробітництва став поступово зміщуватися в бік спільних проектів — досить згадати, наприклад, модернізацію в Конотопі партії бойових вертольотів Мі-24 ВПС Азербайджану. Причому при досить щільному участю західних партнерів. Навіть на сьогодні ці вертольоти набагато сучасніше наших Мі-24ПУ1. Але справа не в тому.

Використавши "жирні" роки з гарною ціною на нафту, Азербайджан вкладав дуже багато коштів у розвиток свого військово-промислового комплексу, фактично створивши його з нуля. На сьогодні в країні освоєно виробництво боєприпасів стандарту НАТО, легкої стрілецької зброї, модернізація бронетанкової техніки.

Так, на азербайджанських заводах випускають чотири види реактивних гранат для РПГ-7В2, артилерійські снаряди калібру від 85 до 155 мм, гранати ВОГ-17 і ВОГ-25.

Також країна має завод по виробництву стволів для стрілецько-гарматного озброєння калібру 5,45–30 мм по технології, купленої у Сербії.

Природно, поки що говорити про конкретні домовленості дуже рано, проте деякі припущення можна зробити. Насамперед не забуваємо, що Баку має конфлікт з Вірменією і сам гостро потребує зброї і боєприпасах, так як війна в Карабаху тліє і не можна виключати, що найближчим часом може перерости в повномасштабну конфлікт з використанням авіації і артилерії.

Тому зараз починати продавати такий цінний військовий ресурс, як ті ж боєприпаси, виглядає як мінімум дивно. Наявні невеликі запаси запчастин радянського виробництва (наприклад, для вертольотів з авіаремонтного заводу в Гянджі) вже точно не підпадають під класифікацію поставки зброї і цілком могли б здійснюватися в рамках двосторонніх торговельних угод.

Однак тут варто згадати про щільної інтеграції азербайджанського ВПК з турецьким, і майже відразу напрошується цікаве питання: а не чи знайшли по-східному хитрі турки лазівку налагодження співпраці з Києвом, при цьому зберігаючи обличчя у відносинах з Кремлем? Адже для Стамбула дуже важливі події в Сирії, і поки там не готові жертвувати стосунками з Москвою заради кого б то не було. Але, як ми пам'ятаємо, таке було не завжди — досить згадати хоча б збитий російський Су-24.

Турки поставляють в Азербайджан вельми цікаві для нас позиції. Наприклад, некеровані ракети із збільшеною дальністю для РСЗВ "Град" виробництва компанії Roketsan. У нас вже почалися проблеми з наявністю саме цих боєприпасів, запас яких на складах майже вичерпаний. Вкрай цікавим для України може бути досвід створення з нуля заводів з виробництва боєприпасів із залученням турецьких (азербайджанських) партнерів.

Говорячи про військово-технічне співробітництво, не варто відкидати і політичну складову. Азербайджан, незважаючи на те що його потенційний противник входить в спільні оборонні структури з Росією, зберігає хороші відносини з Москвою. При цьому позиція Баку з приводу, наприклад, Криму кардинальним чином відрізняється від московської. Як це все буде упаковано разом, поки незрозуміло, але факт залишається фактом — як мінімум бажання розвивати військово-технічне співробітництво між країнами присутній.