"Гібриди" на Донбасі. Хто, де, скільки (ІНФОГРАФІКА)

Гопники на танках

Банди гопників з битами, які орудували в Донецьку і Луганську в березні 2014 р., завдяки практично необмеженим постачання з Росії зброї і боєприпасів та присутності військових радників за короткий час перетворилися спочатку в озброєні банди з танками та артилерією, а потім і практично повноцінні армійські частини зі своєю внутрішньою структурою і штатним розписом. Причому для звичайного обивателя в Росії танки, артилерія, ешелони боєприпасів представлялося і представляється як "захоплене в українських карателів". Проте фактично на весну 2014 р. на Донбасі не базувалася жодна з бойових бригад української армії і не було жодного серйозного сховища зброї та боєприпасів (за винятком Артемівської і Соледарской баз, які залишилися під нашим контролем).

Військових частин на тій території, яку зараз контролюють колабораціоністи, було всього сім, причому всі з дислокацією безпосередньо в Луганську і Донецьку: два зенітно-ракетного дивізіону, конвойний батальйон внутрішніх військ МВС України, а також допоміжні частини ППО і РЕБ. Крім того, були розквартировані частини прикордонників і, звичайно, міліція і СБУ.

При таких розкладах ні про які "сотні танків, БМП і БТР" мова взагалі не йде. І хоча практично всі перераховані формування (крім авдіївської частини ППО) перейшли під контроль "республік" тим або іншим способом, проте поживитися сепаратисти там змогли тільки стрілецьким озброєнням та парою-трійкою не самих нових БТР. Все інше озброєння і боєприпаси починаючи з травня 2014 р. спочатку тонким струмочком, а потім і полноводнією рікою потекло на окуповані території Росії. Вже на початку червня у прикордонній Ростовської області були організовані табори для підготовки спеціалістів потрібних спеціальностей — операторів ПТРК, ПЗРК, механіків-водіїв та ін.

Між тим РФ продовжує непереконливо брехати про своє незнання походження озброєнь, нині перебувають на території ОРДЛО. 10 лютого прес-секретар президента РФ Дмитро Пєсков в відповідь на питання, звідки у бойовиків танки, плутано повідомив: "Це все-таки Україна, це райони, непідконтрольні Києву, але це ж Україна... Тому треба, напевно, запитувати, чому така ситуація склалася, саме у Києва". А через день "правоту" Пєскова взявся доводити черговий росексперт — член громадської ради при міноборони РФ Ігор Коротченко: "Є три джерела походження всієї військової техніки, яка знаходиться на озброєнні ДНР і ЛНР. По-перше, це військові трофеї, отримані в ході бойових дій проти українських військ. По-друге, на первинному етапі військової операції на Донбасі ряд командирів українських частин нелегально продавали ополченцям військову техніку. По-третє, не будемо забувати, що на території ЛНР і ДНР перебували і військові частини, і арсенали і склади з озброєнням... Все це було набуте ними за спадок".

Плани РФ на Україну

Гібридне протистояння України та Росії, яке відбувається на наших очах останні три роки, має свою внутрішню логіку і планування. Хоча починаючи з січня 2014 р плани Кремля по відношенню до України змінювалися кілька разів.

По всій видимості, самий перший план був досить простий - контроль і захоплення України через так звані "харківські ворота". 20-22 лютого 2014 р. в Харкові, тодішній президент Янукович на так званому З'їзді депутатів всіх рівнів Сходу мав проголосити нову столицю України. І відразу ж попросити Путіна допомогти звільнити Київ від "бандитів" і "правосеков", які незаконно захопили владу. Російська військова операція повинна була бути стрімкою і нагадувати окупацію Чехословаччини 1968 р. Причому в цьому варіанті плану опір українських збройних сил не враховувалося зовсім – вважалося, що армія, чи залишиться в казармах, або приєднатися до "походу на Київ".

Однак боягузлива поведінка Януковича і його оточення змусили Кремль кардинально змінити початковий план. І вже в ніч на 23 лютого в дію був введений заготовлений план "Б": захоплення Автономної Республіки Крим і розгойдування ситуації відразу у восьми областях України з виходом на створення фейкового держави "Новоросія". У Кремлі сподівалися, що завдяки діям проросійських організацій і проплачених титушек за короткий час Україна опиниться в хаосі – на вулицях масові заворушення, захоплення установ, поява і проголошення республік прямо на мітингах. Що в кінцевому підсумку повинно було привести до хаосу в головах, коли народ був би радий будь-якої влади, навіть принесеної на російських багнетах.

Проте й цей план не спрацював – жорсткий відповідь прихильники "русского мира" отримали не тільки в Запоріжжі, Дніпропетровську, а й в Одесі. Саме після трагічних подій 2 травня для кремлівських політиків стало зрозуміло, що створити "Новоросію" без прямого військового втручання не вийде.

Тоді в Кремлі з'явився новий план – створення підконтрольного державного утворення за типом Придністров'я в масштабах двох областей – Донецької та Луганської. На сцену вийшов "реконструктор" Стрільців-Гиркин, який при прямому сприянні ФСБ і на гроші православного олігарха Малофєєва сколотив бойову групу і захопив не дуже великий, але стратегічно важливий Слов'янськ — місто в північній частині Донецької області.

До того часу відкрите військове втручання вже було повністю виключено – почали діяти міжнародні санкції за Крим і їх посилення для російської економіки було вкрай небажаним. Мало того, в цьому випадку ламалася картинка "громадянської війни на Україні", створена роспропагандистами.

Однак реальний хід бойових дій в черговий раз зламав усі розрахунки і плани. Ніхто не чекав, що з'явиться такий феномен, як добровольчі батальйони, що роздирається внутрішніми протиріччями суспільстві з'явиться така потужна сила, як волонтери.

Важке літо 2014-го

До початку серпня 2014 р. виявилося, що живилися зброєю, добровольцями і патронами "загони ополчення" ось-ось будуть розгромлені, що покладе кінець всім геополітичних розкладів. Тому в Кремлі в терміновому порядку було вирішено пустити в хід, хоча і вкрай обмежено, кадрову російську армію.

Підготовка до наступу почалася ще 13 серпня, коли росіяни взяли під контроль КПП "Маринівка", а через кілька днів і КПП "Успенка" — це були важливі пункти, до яких йшли єдині в тих місцях пристойні асфальтові дороги, що дуже важливо для організації постачання.

Після 15 серпня почалася зачистка території від Маринування до Іловайська силами російських диверсійних груп. Паралельно спецназ проводив рекогносцировку на місцевості з метою визначення місць для розміщення входили частин.

Першими росіяни масово увійшли на територію Луганської області, а в ніч на 24 вересня з боку КПП "Маринівка" увійшли і на територію Донецької області. Повний список частин російської армії, які відзначилися в "спеціальному відрядженні" в Україну, на сьогодні призвести важко, так як офіційні українські дані досить розмиті, а ті, що збирають волонтери з допомогою соціальних мереж, вельми неповні. Проте загальну картину при бажанні можна скласти.

Отже, на сьогодні можна говорити, що основною ударною силою локального російського вторгнення були зведені батальонно-тактичні групи десантників і мотострільців. Насамперед це підрозділів 98-ї повітряно-десантної дивізії. По всій видимості, її вибір був не випадковим: вона базується ближче всього до межі — в Іванівській, Костромської і Ярославської областях. Саме 10 десантників з 331-го парашутно-десантного полку цієї дивізії потрапили в полон у бою під Дзеркальним (Донецька обл.) і були повернуті російській стороні.

Артилерійський дивізіон 1065-го артилерійського полку цієї дивізії розстрілював з гаубиць Д-30 і САУ "Нона" нашу колону, що виходить з Іловайська в районі Червоної Поляни.

В районі "Іловайського котла" також були відзначені частини 7-ї десантно-штурмової дивізії (місце дислокації – Ставрополь). Як мінімум, це 1141-й артилерійський (САУ "Нона") і 247-й парашутно-десантний полиці.

Окремими групами діяли також десантники 31-ї десантно-штурмової бригади (Ульяновськ), 6-ї окремої танкової бригади (смт Муліно Нижньогородської обл.), 17-й, 18-й і 19-й окремих мотострілкових бригад.

Провал "армії Новоросії"

Відразу після вересня 2014-го почалося накачування незаконних збройних формувань колаборантів зброєю, поки без зміни підпорядкованості і вбудовування в структуру збройних сил РФ. Проте вже зимова кампанія 2015 р. показала, що це шлях в нікуди. Хоча формально "армія Новоросії" брала активну участь у взятті Донецького аеропорту і "Дебальцевського кишені", проте основну роль довелося, як і влітку, знову грати кадровим російським військовим, тому що втрати в людях і техніці у бойовиків були на межі катастрофічних.

Тому після лютого 2015 р. на окупованих територіях почалася реорганізація наявних збройних формувань за стандартами російської армії. Процес виявився непростим і спочатку кривавим – аж надто багато виявилось людей, які прийшли тільки грабувати і вбивати і абсолютно не вміють підкорятися (див. "Результати зачистки").

Але в кінцевому підсумку почалося планомірне військове будівництво з облаштуванням місць постійного базування, з призначенням на всі командні посади (як вищої, так і середньої ланки) кадрових російських офіцерів, які цілком офіційно відправлялися "у відрядження". А самі створювані в ОРДЛО підрозділу в російських документах проходять як "резервні формування мотострілкових військ 12-го резерву командування Південного військового округу ЗС РФ".

Структура і чисельність "армії ЛДНР"

Наскільки можна вірити розвідданих, які просочуються у відкриті джерела, "армія ДНР", вона ж — "1-й армійський корпус", складається з п'яти мотострілкових бригад, що дислокуються в Кальмиусском, Горлівці, Донецьку та Дебальцеве. Формально кожна бригада по штату повинна налічувати 4500 чоловік, але реально в залежності від підрозділу чисельність особового складу коливається в широких межах — від 2500 до 4000.

Також в бойовому складі значиться три окремі бригади (артилерійська в Донецьку, дві мотострілкові в Новоазовську і Макіївці), комендантська полк і відразу чотири батальйони спеціального призначення та розвідки (всі дислоковані в Донецьку).

Сили "Народної міліції", вона ж — "2-й армійський корпус", дещо скромніше зважаючи на значно меншій території, яку контролює "керівництво ЛНР". Це дві окремі мотострілецькі бригади (Луганськ Алчевськ), окрема артилерійська та танкова бригади, а також окремий комендантську полк (всі дислоковані в Луганську).

Особливістю 2-го армійського корпусу" є велика кількість батальйонів територіальної оборони, куди загнали усіх недобитих козачків зразка літа 2014 р. Їх цілих вісім і розкидані вони дуже широко — Луганськ, Ровеньки, Алчевськ, Перевальськ, Должанск, Кришталевий, Брянка та Антрацит.

Крім того, біля кордону з РФ на окупованій території формування колабораціоністів "підпирає" угруповання (згідно аналізу Генштабу України — 7-9 тис., за оцінкою СБУ — 4-6 тис.) з російських кадрових військових, які перебувають на ротаційній основі.

Перші виразні оцінки чисельності бандформувань на Донбасі стали з'являтися восени 2015 р., коли спікер Генерального штабу Владислав Селезньов озвучив цифру в 35 тис. бойовиків, набраних з місцевих. Правда, вже 10 лютого наступного року він же говорив про 27 тис. Враховуючи, що за ті минулі кілька місяців серйозних боїв не було, то різниця в 8 тис. швидше свідчить про неточності даних розвідки.

Приблизно в цей же час з'явилася інформація від Головного управління розвідки Міністерства оборони України: заступник директора департаменту Вадим Скібіцький заявив, що на Донбасі воює 26 тис. місцевих колаборантів.

В березні 2016-го радник міністра внутрішніх справ Зорян Шкіряк в одному зі своїх численних інтерв'ю оцінив чисельність бойовиків в рядах армії ЛДНР" 28 тис.

З урахуванням "мертвих душ" (коли дані про загиблих не подаються, щоб продовжувати отримувати на них посібники) і приблизно постійної чисельності російської угруповання в цілому на території ОРДЛО налічується близько 30 тис. бойовиків, розподілених між згаданими вище 1-м і 2-м "армійськими корпусами". Крім того, поблизу кордону з України на території Російської Федерації на постійній основі дислоковано ще 53 тактичні групи Збройних сил РФ (39 батальйонних і 14 ротно-тактичних груп) загальною чисельністю до 50,5 тис. солдатів і офіцерів. Станом на серпень 2016 р. головне управління розвідки Міноборони України повідомляло про наявність на озброєнні російської прикордонної угруповання чотирьох тактичних ракетних комплексів "Точка-У", 298 танків, 1566 бойових броньованих машин, 363 артилерійських систем і 169 реактивних систем залпового вогню. З того часу дані по чисельності і структурі озброєнь українською стороною не актуалізувалися.

Результати зачистки

Починаючи з підписання Мінських угод у вересні 2014 р. на окупованих територіях розпочався процес введення бандформувань під єдине командування. Однак за час бойових дій польові командири фактично поділили підконтрольні їм території на зони відповідальності, де кожен мав свій бізнес. Найбільш активно в цьому плані діяли козаки, які взагалі організували на території Луганської області свою "козацьку республіку", яка не підпорядковувалася поставленим Москвою "лідерам ЛНР". Так що процес з тріском провалився.

Підсумком координаційної хаосу стала зимова кампанія 2015 р. під Дебальцеве, де від повного розгрому бойовиків (особливо козачих формувань) врятувало лише введення в бій кадрових російських частин. З цього моменту гласно і негласно почалася планомірна зачистка тих, хто відчував себе занадто самостійним.

Так званого "коменданта Первомайська" Євгенія Іщенко, більш відомого як Бетмен, невідома диверсійна група розстріляла 23 січня 2015 р.

26 березня 2015 р. в центрі Донецька був убитий "депутат парламенту Новоросії" Роман Виник,також відомий як Циган.

23 травня 2015 р. автомобіль командира "бригади "Привид" Олексія Мозгового, який прямував з Алчевська Луганськ, підірвався на міні і потім розстріляли з кулеметів на виїзді із села Михайлівка.

12 грудня 2015 р. на трасі Стаханов - Первомайськ був підірваний автомобіль "командира окремого шостого мотострілецького козачого полку народної міліції ЛНР" отамана Павла Дрьомова.

3 липня 2016 р. в Макіївці на залізничному переїзді підривом заставленого фугасу був знищений автомобіль з "командиром 7-ї бригади армії ДНР" Олександром Бушуевым.

16 жовтня 2016 р. був підірваний в ліфті Арсен Павлов, він же "полковник збройних сил ДНР" на прізвисько Моторола.

4 лютого 2017 р. в результаті вибуху автомобіля в центрі Луганська загинув "начальник управління Народної міліції ЛНР" Олег Анащенко.

Нарешті, 8 лютого нинішнього року у власному кабінету на базі батальйону бойовиків "Сомалі" був убитий вибухом Михайло Товстих (Гіві).