"Ефіопські" розробки. Створить Україна власний зенітно-ракетний комплекс
Причому вони повинні бути готові прикрити не тільки стаціонарні мети (від складів до танкових заводів), але і угрупування будь-якого розміру, розгорнуту на будь-якому напрямку.
Однак, на жаль, починаючи з 1991 р. кількість розгорнутих дивізіонів зменшилася з 232 до 57 2006 р. Частка комплексів була знята з озброєння — як то С-125, "Тор", С-200. На момент анексії Криму основу угруповання зенітно-ракетних військ становили ЗРК С-300ПС і ПТ, а також "Бук-М1". До цього варто додати кошти армійської ППО — ЗРК "Оса-АКМ", ЗРК "Стріла-10", ЗРПК "Тунгуска", а також ПЗРК "Голка-1" та "Стріла-2М".
В той же час вже до 2014 р. було зрозуміло, що все це "господарство" експлуатується з гранично-допустимими нормами — адже, як правило, календарна тривалість експлуатації зразків складає від 25 до 31 року. Хоча, використовуючи можливості оборонної промисловості, за роки незалежності був налагоджений середній ремонт комплексів С-300, проводилися роботи по модернізації, однак головна проблема не була вирішена. Це продовження ресурсу зенітних ракет. Так, наприклад, у значної частини зенітних ракет 5В55К (Р) до ЗРК С-300П вже закінчилися призначені терміни служби.
Після початку війни на Донбасі терміново почалися роботи по продовженню показників, однак вони просуваються вкрай складно через відсутність вітчизняної елементної бази та неможливості (з різних причин закупівлі західних комплектуючих. З великим трудом роботи йдуть по ракетам до ЗРК С-300 і "Бук-М1".
На сьогодні фактично з-за відсутності необхідних запасних частин значна частина ЗРК знаходяться в обмежено боєготовому стані. А якщо подивитися реальності у вічі, то до 2025 р. можливості всієї нашої зенітно-ракетної угруповання будуть зведені до мінімуму.
Тому цілком природним є переозброєння (або, принаймні, доукомплектація) наявного парку ЗРК або сучасними зразками вітчизняної розробки, або шляхом закупівлі зарубіжних комплексів.
Останній шлях на сьогодні вкрай малоймовірний, оскільки, по-перше, закордонні ЗРК мають високу вартість, по-друге, такі закупівлі мають велику частку політичної складової.
Як бачиться, довгостроковим інтересам країни відповідає розробка і виробництво перспективних ЗРК підприємствами "Укроборонпрому". Але тут є просто величезні труднощі, пов'язані з тим, що у нас в країні історично немає школи конструкторів і виробників ЗРК. Хоча окремі виробничі та технологічні елементи існують, однак замкнутого циклу поки немає.
Тому цілком природнім є вибір магістрального напрямку: створення уніфікованого (тобто для використання як наземних, так і морських платформ) ЗРК середньої дальності і орієнтація на можливості єдиного "ракетного" конструкторського бюро — державного конструкторського бюро "Луч", яке має досвід модернізації і створення протитанкових ракет і ракет класу "повітря-повітря".
До проекту створення такої ракети також залучені фахівці компанії "Радионикс", які працюють над створенням основного елемента зенітної ракети — активної головки самонаведення. Роботи в цьому напрямку ведуться вже декілька років і мають зримий результат — спільно з ДКБ "Луч" ними була реалізована програма модернізації ракети для ЗРК С-125 ефіопської армії. Пуски ракет на випробуваннях в 2017 р. свідчать про те, що українським інженерам вдалося реально поліпшити можливості старого радянського комплексу.
До слова, С-125 офіційно знято з озброєння нашої армії і зараз опрацьовується питання запуску програми його модернізації та повернення на бойові позиції. Але таке рішення виглядає вкрай неоднозначним, оскільки сам комплекс стаціонарний і навіть після модернізації може вражати цілі на дальностях всього в 50 км, що за мірками сучасної війни вкрай мало.
Набагато більш цікавим є варіант створення комплексу на базі доопрацьованих серійних ракет класу "повітря-повітря" Р-27. Після установки активної головки самонаведення (а вона становить до 70% вартості ракети), на думку фахівців, така ракета може бути використана як авіаційної, так і штурмової (класу "поверхня-повітря") з дальністю поразки в 100 км.
Цікаво, що досвід створення зенітних комплексів на базі Р-27 у наших фахівців, судячи з усього, є. Так, ще у 2001 р. в зарубіжній пресі з'являлися повідомлення, що за допомогою українських фахівців китайська оборонна промисловість освоїла виробництво корабельного ЗРК середньої дальності, в якому використовується модернізована ракета Р-27 класу "повітря-повітря". Цікаво, що, судячи з усього, був встановлений стартовий прискорювач, який дозволяє запускати ракету вертикально.
Мало того, у розпорядженні українських конструкторів є і такий важливий елемент ЗРК, як багатофункціональний локатор наведення 80К6М, який випускається запорізької "Іскрою". Причому її можливості для такого комплексу більш ніж достатні — РЛС здатна виявляти балістичні цілі на висотах до 100 км.
Причому така практика створення ЗРК на базі авіаційної ракети цілком має право на існування. За кордоном з цієї філософії створені і продовжують створюватися буквально десятки комплексів. Найяскравіший приклад — ізраїльський SPYDER, створений на базі авіаційних ракет Rafael Python 4. Виконаний на базі вантажівки підвищеної прохідності Tatra-815 з колісною формулою 6x6, він здатний уражати повітряні цілі на дальності до 20 км і на висотах від 2 м до 9 км.
Комплекс активно експортується — зараз він знаходиться на озброєнні Індії, Сінгапуру, Азербайджану. У складі грузинської армії він активно застосовувався в ході швидкоплинної війни з РФ в 2008 р. При цьому його розрахунки претендують на кілька уражених повітряних цілей противника.
Таким чином, можна сміливо говорити, що всі можливості для створення вітчизняного зенітно-ракетного комплексу до 2025 р. є. Потрібна тільки політична воля і фінансування. А досвід створення конструкторської школи з нуля у нашого воєнпрому є — варто згадати хоча б створення вітчизняного бронетранспортера. Причому той процес йшов в умовах недофінансування і відвертого саботажу з боку військово-політичного керівництва країни.