"Дніпропетровські" при владі. Коли Зеленський стане нашим Брежнєвим
Брежнєв, Щербицький, Кучма, Тимошенко, Коломойський, Пінчук, Лазаренко, Зеленський... Всіх цих людей об'єднує "дніпропетровська" школа
За даними опитування групи "Рейтинг", українці назвали найкращим президентом країни Леоніда Кучму, другим йде Володимир Зеленський. Якби соціологи запитали у громадян, хто був кращим керівником СРСР та радянської України, то на перших місцях опинилися б теж Леонід і Володимир - Брежнєв і Щербицький. Всіх цих людей об'єднує безпосереднє відношення до Дніпропетровщини.
Зеленський з Кривого Рогу. Брежнєв народився у Кам'янському, значну частину життя жив і працював у рідному місті, а також у колишньому Дніпропетровську, кілька років очолював Дніпропетровський обком. Володимир Щербицький, який керував УРСР з 1972 по 1989 рр., народився в Верхньодніпровську, також очолював Дніпропетровський обком і, за деякими свідченнями, саме його Брежнєв бачив своїм наступником. За іншими свідченнями, вище керівництво КПРС відмовлялося віддати кермо правління українцю, нехай і вірному ленінцю. Кучма народився на Дніпропетровщині, але як керівник і політик пройшов становлення в Дніпрі.
У сучасній українській політиці і у великому бізнесі багато "дніпропетровських" - Ігор Коломойський, Геннадій Боголюбов, Віктор Пінчук, Павло Лазаренко, Юлія Тимошенко, Олександр Турчинов і так далі. Їх сходження до слави і грошей відбулося, звичайно ж, не тому, що вони якісь особливі, обрані, а як нам здається, завдяки одній цікавій особливості "дніпропетровської школи" - надзвичайної гнучкості, особливо в питаннях ідеології.
Яка гнучкість могла бути в СРСР? Уважно придивіться до шляху Брежнєва на посаду генсека. У документах різного періоду він записаний то росіянином, то українцем, днями в соцмережах постили фото Брежнєва в вишиванці, коли він працював у Казахстані. Але час його правління - це не тільки так званий "розвинений соціалізм", коли в СРСР вдалося досягти відносної економічної стабільності, а й репресії проти інакомислячих, особливо сильно вони зачепили рідну Брежнєву Україну. Те ж можна сказати і про Щербицького: з одного боку, при ньому в УРСР видавалося багато книг і журналів українською мовою, але ці книги були ідеологічно "правильними", а автори ідеологічно "неправильних" творів сиділи в таборах. Щербицький багато зробив для піднесення київського "Динамо" на вершини слави, допомагав розвитку спорту в республіці, тобто патріотизм у нього був, але містечковий, а не державницький. Простіше кажучи - "яка різниця, як називається вулиця, якщо вона освітлена та заасфальтована". У ті часи це дійсно працювало.
Згадаймо Кучму. Його обрали президентом у перший раз на гаслах відродження промисловості, особливо в південно-східних регіонах, він обіцяв державний статус російській мові, дружбу з Росією. А балотуючись на другий термін, Кучма вже апелював до національної свідомості виборця, тому що треба було обіграти комуніста Петра Симоненка.
Дуже показово діяли "дніпропетровські" в 2014 р., коли Кремль розгортав на нашій території свою "російську весну". Ігор Коломойський і тодішнє його оточення жорстко припинили сепаратизм у регіоні, чим зробили велику послугу Україні. Але чи тільки патріотичні пориви керували цими хлопцями? Скоріше бізнес-мотиви, тому що проєкт "Новоросія" загрожував зруйнувати все, нажите непосильною працею. Але пройшло 5 років, і що сьогодні говорить дніпровський олігарх? Він говорить про громадянський конфлікт в Україні та про необхідність відновлення відносин з Росією.
Гнучкість "дніпропетровських" можна побачити і на прикладі Юлії Тимошенко, яка за 20 з гаком років у політиці змінювала ідеологію і політичних партнерів безліч разів. від союзу з Ющенком до "ширки" з Януковичем. Від готовності підставити Зеленському плече до переходу в опозицію до оного.
Як ставитися до подібного флюгерства? Відомо, що в Україні є дві умовні крайності - проукраїнська і прозахідна Галичина і проросійський Донбас. І є Придніпров'я, найбільш активною частиною якого залишається Дніпропетровщина. Існує думка, що жителі центральних регіонів у своїх оцінках політичної ситуації стають по черзі то на бік однієї, то іншої крайності. Також надходять і політики, які виховувались у цих регіонах. Тобто вони, як хамелеони, сьогодні можуть бути націоналістами, а завтра - помірними русофілами. Як Брежнєв: то українець, то росіянин. Як Зеленський: то в якості кандидата в президенти обіцяє переглянути закон про державну мову, то в якості президента робити це вже відмовляється. Чи надовго?
Гнучкість "дніпропетровських" - це не погано і не добре, це просто даність, але враховувати таку особливість цієї регіональної еліти варто. Особливо тим політикам, хто хоче запропонувати суспільству якусь альтернативу Зеленському. Адже, нагадаємо, Кучма збирався і на третій президентський термін, і не факт, що він програв вибори. Так що коли сьогодні Зеленський натякає на другий, то треба розуміти, що це історія з продовженням. Був би рейтинг...