"Чорт Годунок", "засранець" і "сучий пес". Чому з Зеленського виходить нормальний український президент

І справа тут не в гумористичному таланті Зеленського — талант і досвід професійного коміка в цьому випадку чолі держави був зовсім не потрібен. Просто жанр був вибраний дуже вдало. Адже публічні прочуханки чиновників їх колегами більш високого статусу всі 28 років незалежності сприймаються українською публікою на ура. У всякому разі, більшою її частиною, відсотками отак сімдесятьма трьома. Меншості, носить більш витончені жанри, залишається лише нагадувати про те, що хамство, а особливо щодо підлеглих, є для українських політиків доброю традицією, яку ще ніхто по-справжньому не зважився поламати.

Можна, звичайно, порівняти Зеленського з одним з його попередників на президентському посту, спішно котрий переїхав у свій час з Межигір'я в Ростов. Той через пролетарського донбаського походження дуже любив не тільки страусів, але і "публічну " порку" у своєму виконанні, за що небезпідставно вважався українцями одним з визнаних майстрів жанру.

І потрібно визнати, що Володимир Олександрович, якщо ще не перевершив визнаного метра політичного хамства, то своїм "Ща подзвоню Баканову з приводу цього риса" (ті, кому довелося поспілкуватися з конкретними пацанами з пролетарських районів, повинні розрізняти стилістичну різницю між "чортом" і "чортом") дуже наблизився до планки, встановленої Віктором Федоровичем.

Так, Янукович у своїх бесідах з підлеглими дуже часто використовував кілька більш грубу лексику. Наприклад, мера Сімферополя Віктор Федорович публічно називав "засранцем", з мера Херсона обіцяв шкуру здерти, а губернатору Закарпаття погрожував зустріччю тет-а-тет, заходь, мовляв, "потім до мене я тобі поясню, хто не прав, а також регулярно перед телекамерами відчитував міністрів свого кишенькового уряду Азарова. Тим не менш Янукович намагався тримати себе більш-менш в руках і зовсім вже до дворової стилістики і якщо застосовував, то відносно нечасто. Хіба що стосовно свого конкурента на невдалих для себе президентських виборах 2004 року Віктора Ющенка Віктор Федорович виходив за всі червоні лінії, називаючи того "трєплом" і "шкідливим котом Леопольдом", а його прихильників "козлами, які заважають нам жити".

Зеленський ж, виганяючи з залу засідань Годунка, а особливо розповідаючи, як він буде дзвонити в СБУ, щоб з ним розібратися, виглядав дуже органічно, куди щирою, ніж у своїх численних кіноролі. До цього на такому рівні влаштовувати публічну порку з приниженнями і обзываниями міг тільки незрівнянний Геннадій Адольфович Кернес, чиє звернення до одного з міських чиновників "Кандауров, сучий пес, я тебе на нуль помножу" стало мемом на довгі роки.

Тут можна було б поскаржитися на недостатню загальну культурність чинного президента, але справа зовсім не в ньому. Публічного відчитування (отчитывания підлеглих з елементами хамства не гребували всі без винятку українські президенти. Хіба що Леонід Кравчук вибивається з цього ряду. Але тоді була дещо інша епоха, без інтернету і з куди меншими можливостями ЗМІ. А так, Кучма, зриваючись на крик, публічно відчитував Януковича, коли той був прем'єром, Янукович обзивав "засранцами" мерів і погрожував губернаторам, навіть інтелігентний Віктор Ющенко не надто добирав слова, коли справа стосувалася Юлії Тимошенко. Та й при знаменитому розгоні ДАІ за середній палець, показаний тодішньому спікеру Арсенію Яценюку, Віктор Андрійович був досить грубий, називаючи співробітників міліцейського спецпідрозділу "євнухами". Передостанній президент Петро Порошенко, хоч іноді і намагався відійти від цієї традиції, підкреслено ввічливо спілкуючись з політичними опонентами, але і він періодично влаштовував публічний рознос, наприклад, Пашинському за ціни в доларах, а не гривнях на обладнання для ЗСУ.

Ну а звичка всіх президентів відразу ж після обрання на посаду починати публічно тикати всім підряд — від губернаторів і міністрів до журналістів, мабуть, є побічний продукт високого статусу.

Так що, якщо все підряд президенти, так і інші високопоставлені чиновники, періодично хамлять, причину такої поведінки слід шукати не в президентах, а у нас з вами, в українському суспільстві. Адже не потрібно бути ясновидцем, щоб зрозуміти — всі ці "публічні прочуханки" підлеглих влаштовуються президентами цілком усвідомлено, з цілком очевидною метою сподобатися пересічному виборцю. Адже як собі уявляє ідеальну владу пересічний український виборець? Прийде суворий, але справедливий "батя" розжене і обматерит злодійкуватих чиновників, а ті, на смерть перелякавшись, тут же зроблять що-небудь корисне для народу, щоб не накликати не дай боже на себе ще більший царський гнів.

Так що Годунок, яким би він не був сам по собі, просто випадкова жертва президента, якому обов'язково потрібно показати виборцям крутість характеру і принциповість. І те, що у нинішнього секретаря Бориспільської міськради і правда в свій час були проблеми з законом, — лише привід зробити його ритуальною жертвою. І те, що Годунок активно підтримував Зеленського під час президентської кампанії, навіть добре. Як кажуть, бий своїх, щоб чужі боялися. Про нього дуже скоро забудуть, а після обов'язково знайдеться який-небудь інший "чорт", щоб підтримувати імідж суворого, але справедливого президента Зе.