Всидіти на двох стільцях. Навіщо Лукашенко приїхав у Київ

Лідер Білорусі Олександр Лукашенко 20 липня прибув з візитом до Києва, запланованим ще в квітні, після зустрічі, присвяченій трагедії на ЧАЕС. На порядку денному, згідно з повідомленнями прес-служби українського президента, політична, торговельно-економічне та гуманітарне співробітництво між двома країнами.

Знову-таки офіційний реліз ставить акцент саме на економічному співробітництві. І дійсно, в рамках польсько-українського бізнес-форуму були підписані контракти на суму понад $45 млн, а Лукашенко у властивій йому манері голосно анонсував навіть більш значні суми: "До кінця дня, думаю, ми і до ста дійдемо. Тому що потенціал наших держав найбільший". Що до угод, то вони стосуються поставок кар'єрних самоскидів "БелАЗ" українським підприємствам комплектуючих для зернозбиральних комбайнів, а також ліфтового обладнання. Був підписаний меморандум на поставку в Україну мінеральних добрив, укладені домовленості щодо постачання своєї продукції інших білоруських підприємств легкої промисловості. Загалом список істотний.

Але в будь-якому випадку основними маркерами, як і завжди, є політичні питання. Угоди - лише обов'язковий і традиційний бонус. Візит Лукашенка відбувається на тлі і в контексті відразу декількох непересічних подій. В першу чергу це, безумовно, вересневі військові навчання "Захід-2017", які пройдуть в Білорусі за участю російських ЗС. Загальна заявлена чисельність - 13 тис. чоловік, і РФ, за офіційними даними, направить на сусідські полігони три тисячі солдатів. За інформацією української влади, мова йде про п'ять тисяч.

Маневри, як бачимо, чекають масштабні. І є відповіддю Москви і Мінська на посилення оборони на східних рубежах НАТО: на бронетехніку, живу силу, протиракетні комплекси Patriot в країнах Балтії. А також черговим приводом посмикати європейського кота за вуса. Європа неодноразово з тривогою коментувала ці вчення, а Лукашенко як гостинному господареві доводилося відповідати - кликати в гості європейців і представників НАТО, щоб показати, мовляв, через що весь шум, ми відкриті і нічого не замышляем. Правда, на це скептично налаштовані експерти і політики справедливо зауважували, що якщо спільне командування вирішить щось не показати іноземним гостям, то з легкістю це здійснить. І оком не змигне.

Тому-то стільки уваги приділяється бравированию, насамперед, Кремля на кордонах з Європою. Мінськ, як би не намагався демонструвати незалежність і гратися в багатовекторність, як і раніше йде в фарватері другого члена союзної держави.

Логічно, що Брюссель, Варшава або Вільнюс турбують майбутні маневри. Але ще більше вони турбують, звичайно ж, Київ, оскільки загроза з боку РФ з півночі нікуди не поділася. Вона не залишає інформаційний простір.

Показово, що на тлі теплої зустрічі Лукашенка з Порошенко, міністр оборони України Степан Полторак написав у Facebook, що "Захід-2017" становлять загрозу для будь-якої країни Східної Європи. "Україна і світ мають спільне бачення можливих перспектив проведення навчань ЗС РФ. Майбутні навчання "Захід - 2017" є надзвичайно потужними. Вони можуть бути використані, щоб почати агресію не тільки проти України, а й проти будь-якої країни Європи, яка має спільний кордон з Росією. Ми будемо адекватно реагувати на проведення цих навчань", - заявив міністр.

Це ще одне підтвердження, що лідери в п'ятницю зосередилися далеко не на економіці, урочистості в пам'ять про Пилипа Орлика і спільнослов'янських коренях. Що б там не говорив президент Білорусі. "Ми, росіяни, українці - це ядро цивілізації в цій частині європейського континенту", - цитує його БелТа. Хоча навіть він розуміє, що ядра вже давно немає. Воно розкололося на частини. Тому на порядку денному саме вчення, а не інші питання. І, до речі, сам Лукашенко довів це, коли приділив дуже багато уваги і часу секретаря РНБО Олександра Турчинова під час офіційної церемонії (дивитися з 20-ї секунди 8-ї хвилини).

Якщо говорити про співпрацю Білорусі і Росії, про тих же військових навчаннях, газових компроміси, підтримки Мінському політики РФ на міжнародній арені (Білорусь так і не засудила анексію Криму і військову агресію РФ), то ставлення до білоруському лідерові зі зрозумілих причин неоднозначно. Лукашенко позиціонує себе як голуба миру. Спираючись на той факт, що Мінськ використовується як переговорний майданчик для Тристоронньої контактної групи. У цій своїй ролі миротворця Лукашенко і буде продовжувати гру. Однак вчення і флюгерность політики Мінська змушують Київ сприймати його не як голуба, а як яструба. Особливо якщо врахувати, що ставлення білоруської влади до співвітчизників, які воювали і воюють на боці фейкових республік на Донбасі, більш ніж поблажливе. Ні, публічно влада їх засуджує, але в той же час імітує переслідування Фемідою. Сепаратисти в Білорусі відчувають себе комфортно: дають інтерв'ю, "відпочивають" в перервах між загостреннями в ОРДЛО, а в Могильові, приміром, не так давно бачили "жигуль" з номерами "ЛНР". Так що питання до керівництва Білорусі є.

Втім, на візит Лукашенка слід поглянути і з іншого боку. Не тільки з тієї позиції, що він намагається згладити конфлікт між Україною і Росією, і запевнити у своїй дружбі. Ні для кого не секрет, що "бацька" - досвідчений політик, який вміє зайняти свою нішу в абсолютно різних ситуаціях. Простіше кажучи, у нього виходить "дружити" з усіма заради власної вигоди. Будучи в альянсі з Росією, адже він успішно "дратував" Кремль своєю непостійністю. І зараз Лукашенко намагається всидіти одразу на кількох стільцях. В Україні ж президент Білорусі в пошуках не тільки вигідних угод або підтвердження своєї ролі у врегулюванні конфлікту на Донбасі.

У всіх на вустах зараз план по деокупації Донбасу. Він ой як турбує Кремль і маріонеток в ОРДЛО. А консультації з хорватами лише підсилюють це занепокоєння. І поки партнери в ЄС і США вивчають проект, Порошенко направляється в Грузію з першим візитом президента України за 22 роки. У країну, яка так само постраждала від агресії Росії, і так само має окуповані росіянами території, які мають бути повернені. Ця поїздка гаранта по суті виглядає, як укладення союзу в рамках плану по деокупації та реінтеграції. Ясна річ, що в Мінську бачать - щось намічається. Не просто ініціатива Києва, але план, який вже отримав попереднє схвалення на Заході. Отже, Лукашенко корисно з'ясувати, що Білорусь може отримати від активізації сусідів і зрозуміти, як від неї постраждає Росія. Іншими словами, президент міг прибути в столицю України, щоб знайти для Білорусі місце в новій парадигмі. І на користь цієї версії свідчать слова Порошенко на прес-конференції після зустрічі з колегою: президент багато говорив про деокупації, переговорах "нормандської четвірки" і агресії Кремля.

А економічні та енергетичні угоди з Білоруссю - просто пряник. Як і прикордонне співробітництво. І останнє вигідно обом державам, оскільки Білорусь з 2019 вводить біометричні паспорти, а значить відстежувати рух на кордоні стане простіше: Києву - "добровольців" на Донбас, а Мінську - своїх "неблагонадійних". Перед Порошенко ж виразно стояло завдання переконати гостя в тому, що з росіянами йому не по дорозі, і що з Москвою дружити тепер небезпечно. Краще, мовляв, разом рухатися в зворотному напрямку. До того ж білоруський лідер вже продемонстрував бажання "долучитися" до спільного справі, коли запропонував спільні гуманітарні конвої на Донбас. Лукашенко правда важче буде зберегти нинішнє державне пристрій, якщо він раптом слідом за Україною прямуватиме до Європи. В ЄС, нагадаємо, все-таки раніше як заохочували Білорусь скасуванням частини санкцій в минулому році, так і жорстко критикували за жорстке придушення березневих протестів. Але економічні і політичні перспективи можуть сказати вирішальне слово.